Дні розриву шаблонів

Все почалося з п’ятниці, 13-го.

Все почалося з п’ятниці, 13-го.

У нас забрали Євробаскет. Правда, перенесли на 2017 рік – добре, що сподіваються на стабілізацію… але факт залишається фактом. Такий омріяний турнір, яким так пишалися усі і особливо його головний ініціатор Олександр Волков – в той рік, коли мали провести, не провели. Так, причини не залежали ні від Волкова, ні від інших, хто Євробаскет-2015 готував. Все зрозуміло, але… смак поразки лишився.

Того ж дня дівчата-шаблістки програли на чемпіонаті Європи. Точніше, бронзу виграли, але програли золото, до якого самі нас привчили.

І ще іспанська драма в Бразилії – нас напряму не стосується, але резонанс від цього матчу – цілком під п’ятницю, 13-те, підходить.

Це все було в одному житті. В іншому житті – часом так здається, що в іншому, хоча насправді іншого життя не буває, реальність завжди одна на всіх – так от, в іншому, здається, житті збили літак із сорока дев’ятьма українськими солдатами. В ніч з п’ятниці. І жалоба.

Субота чотирнадцяте. Аня Різатдінова, кримчанка, виграє медаль на чемпіонаті Європи. Каже, що для рідної України. І головна емоція – на етапі легкоатлетичної Діамантової Ліги. Дуже сильна емоція. У Києві вже була неділя, день жалоюи. А тут Андрій Проценко бере особистий рекорд і вперше опиняється у трійці на етапі Ліги. А тут Богдан Бондаренко, світлий геній українського спорту двох останніх років, бере неймовірну висоту 2.42 у неймовірній битві із катарцем.

Баталія за перемогу відбувалася на висоті світового рекорду!! Такого не траплялося навіть за часів Бубки у жердині. Востаннє треба було взяти рекорд світу, щоб виграти (а не просто заради рекорду) в кінці 80-х – на початку 90-х, у тих самих висотників – покоління Патріка Шоберга, нашого Рудольфа Поварніцина і Хав’єра Сотомайора, власне рекордсмена світу.

Богдан виграв, хоч рекорд і не взяв. Дуже сильно виграв.

А жалоба, фактично, почалася вже суботу. І помста – в суботу. Посольство РФ розташоване навпроти будинку, де у 80-х містився дитячий садок, в який ходив автор цих рядків. Реальність всюди одна і вона поруч. 

ipress.ua

За великим рахунком, не має значення, як демонстрація з яйцями і зеленкою перетворилася на погром, і хто був провокатором. На війні не буває повністю білого і повністю чорного. Війну почали не ми. А помста – її часом стримати неможливо…

І от така ситуація – жалоба, скасовані розважальні і спортивні заходи; маніфестація біля посольства. На Сході продовжують стріляти і продовжують гинути. З обох боків. (Ті, що прийшли на нашу землю заробити грошей на війні, мають бути готові вмерти – але це все одно трагедії. Їх же матері народжували, вони росли і про щось мріяли…) А тут – емоції. Богдан, Аня, чемпіонат світу, багато різного спорту.

В неділю вже зовсім забулося про п’ятницю, а розрив шаблону залишився.

Дівчата-баскетболістки виграли третій матч поспільГандболістки пробилися на чемпіонат Європи. Прилетів Богдан з Нью-Йорка, спокійний і сильний. Рома Вірастюк, штовхальник ядра, поет, патріот від Бога і багаторічний капітан легкоатлетичної збірної, варив уху під Івано-Франківськом і постив фото.

Зі сторінки Романа Вірастюка у Facebook
Зі сторінки Романа Вірастюка у Facebook

Інтернет розривається від дискусій про історію біля посольства. Моїй колезі журналістці Ані Савчик, яка кинула у ФБ емоційні «ура» з приводу якогось далекого індонезійського бадмінтону, прокоментували «як же можна, жалоба». Нам із Сашею Сукманським, коли у коментарях писали про швейцарський гол, інший колишній колега Віктор Савінов закинув, мовляв, ви, хлопці, в іншій реальності, заздрю вам. А від чергового заголовку ДО УКРАЇНСЬКОГО КОРДОНУ ПРЯМУЄ КОЛОНА З 200 ОДИНИЦЬ ВІЙСЬКОВОЇ ТЕХНІКИ мурашки по шкірі.

Розрив шаблону. І неспівпадіння реальності.

Не переживати через Євробаскет і Олю Харлан? Не кричати, коментуючи, коли Богдан бере 2.42? Не дивитися чемпіонат світу з футболу? Ромі Вірастюку не нагодувати півтора десятки друзів ухою за містом у вихідний день? Не думати, куди поїхати з дітьми у відпустку? Відмовитися від проявів життя?

Це одна частина реальності. А є інша. Там, на нашому Сході, наші люди паралізовані страхом і невіглаством. Там вмирають одні, а інші, з країни, яка хоче бути «вєлікой», а не нормальною, активно стимулюють цей процес. Тінь 1939 року. Страшно від безглуздя цієї сторінки історії, не до свят, не до радості, треба допомагати, треба всім разом…

Як ліквідувати цей розрив реальностей? Здається, таке питання розриває багатьох в моїй країні.

Ось моя відповідь: війна стосується всіх. Звичайно, жалобу всім разом треба поважати, але… зараз ледь не щодня жалоба… Головне: ті, хто воюють на Сході, воюють за нормальну реальність. За право реалізувати себе у вільній країні, за право не бути обкраденим, не бути коліщатком ідеологічної системи в новітній Орді. Вони воюють за життя. Це не пафос, це висновок на основі історичних знань. А якщо воюють за життя, значить, життя має тривати. Така наша частина війни, тих, хто не воює. Якщо це життя – Богдан, футбол, уха і інші дрібні епізоди реальності – зупиниться, їхні трагедії і їхні жертви просто втратять сенс.

21 червня на Оболонській набережній НОК України відзначатиме Олімпійський день. Будуть символічні забіги, будуть показувати цікаві водні види спорту, буде багато дітей – власне, для них і організовується. Запросили допомогти. Піду. Вочевидь, в цей день ітимуть бойові дії – зараз дні стали непередбачуваними. На тижні занесу грошей на закупку чогось необхідного для солдатів на Сході – а в суботу піду.

Комментарии 0

Новости партнеров
http://n130adserv.com/vast.xml?key=571d1794743ba3307184bc12cba0f4c8&zone=PRE_ROLL&vastv=3.0
Бильярд. Открытый турнир Пари-Матч. Свободная пирамида
00:00
Новости партнеров