Хокейний реквієм

Минуло дев`ять днів із загибелі Юри Данилова - класного журналіста, доброго хлопця.

Минуло дев`ять днів із загибелі Юри Данилова - класного журналіста, доброго хлопця. Розум і досі відмовляється сприймати його смерть. Коли дізнався про трагедію, пережив шок і ніяк не міг у це повірити. Є люди, які займають певну нішу в твоєму житті, навіть коли ти сам цього не помічаєш. А порожнечу в душі відчуваєш, лише коли вони зникають. Із Юркою ми бачились ще під час матчу наших з естонцями, а через день його не стало. Безглуздо й неймовірно...

Якось знайомий журналіст зі "Спорт-експресу" Ігор Рабінер розповідав: у 2001-му році йому довелося писати статтю про загибель на полі українського футбольного воротаря Сергія Перхуна. Горло стискалося, а слова ніяк не йшли. Лише після того, як "бахнув" стакан горілки, зумів виплеснути емоції на екран монітору. Мені вдалося уникнути цього методу, але кілька днів ніяк не міг впоратися з "вибухом мозку" й написати ці рядки. А дуже ж хотілося віддати останню шану добрій людині.

Вітчизняні ЗМІ швидко відгукнулися на трагічну новину й розтиражували її в своїх чорнушних новинах. Проте фактично ніхто не сказав про те, якою людиною був Юра, яким знавцем своєї справи. Я знаю його майже десять років; ми не були близькими друзями, а періодично спілкувалися як колеги, знайомі. Але таку добру людину серед журналістів я не зустрічав. Чим міг - він завжди допомагав, а коли щось не міг сам, то підказував, де й як можна вирішити питання. Ну, а таких хокейних знавців, яким був Юрка, у нас у країні можна полічити на пальцях однієї руки. Мабуть, недарма і Житник, і Христич, не кажучи про інших наших хокеїстів, дозволяли йому інколи писати в інтерв`ю питання, яких він не ставив. Але він знав, що вони відповідатимуть, а вони знали, що йому можна довіряти. А одним із перших, хто висловив співчуття родині Данилова, був легендарний тренер Анатолій Богданов.

І наостанок хотілося б сказати кілька слів тим, хто намагається якось виправдати цю безглузду загибель, посилаючись на нещасний випадок. Чомусь на хокейних чемпіонатах світу, інших солідних турнірах ніхто не провалюється в люки і не випадає з секторів. Мабуть, тому, що там не так, як у нас, ставляться до людей і дбають про безпеку. Згадався епізод з матчу Україна - Естонія, коли віце-президент ФХУ Олександр Сопіт відганяв від борту майданчика двох уболівальників, які хотіли ближче роздивитися Поніка з Федотом. Оце справді гідна робота для чиновника такого рівня. А міліціонер зі "стюардом" лінькувато питали у тих, хто йшов у зону для спілкування з гравцями, чи є в них перепустки, навіть не змушуючи себе підвестися з крісла. А ось забезпечити безпеку (не знаю, хто мав цим займатися - чи ФХУ, чи служби Палацу спорту, чи ще хтось), на жаль, ніхто не зумів. І Юра заплатив за це ціною свого життя. Хоча насправді на його місці міг бути майже кожен із нас. Кількома хвилинами раніше там пройшов президент ФХУ Анатолій Брезвін, неподалік ходили десятки людей...

І зараз уже не має великого значення, чи посадять когось за таке нехлюйство і наскільки. Головне - що людину вже не повернеш. Світла пам`ять тобі, Юрко...

Комментарии 0

Новости партнеров
http://n130adserv.com/vast.xml?key=571d1794743ba3307184bc12cba0f4c8&zone=PRE_ROLL&vastv=3.0
Гандбол. Лига Чемпионов. Мужчины. Мотор - Бешикташ
14:30
Новости партнеров