Спорт поза політикою???

Так було завжди, і ми до цього звикли. Спорт – поза політикою. Стадіон, майданчик, ринг чи поміст, олімпійське селище – така собі ідеальна модель світобудови.

Так було завжди, і ми до цього звикли. Спорт – поза політикою. Стадіон, майданчик, ринг чи поміст, олімпійське селище – така собі ідеальна модель світобудови. Там немає значення, якою мовою ти говориш, яким богам молишся, яка історія твоєї країни, скільки у ній газових свердловин і якого зовнішнього ворога придумує влада, щоб відволікти народ від власної корупції і безсовісності.

На стадіоні справді всі рівні і змагаються чесно, за чіткими раціональними правилами (принаймні, в ідеалі – про фарму, про різні фінансові можливості різних країн не говоримо). Правилами, які не дозволяють на чорне говорити «біле».

Спортсмени – великі молодці, що цю модель світобудови намагаються перенести на повсякденне життя. Спорт – поза політикою. Спортсмени уникають коментарів під час політичних катаклізмів, коли у кожного своя правда. Мовляв, все-одно нам усім разом жити, виступати...

Міжнародний Олімпійський Комітет регулярно оголошує олімпійське перемир’я, спортсмени і медійники, мої колеги, регулярно це діло промотуємо. Тільки щось не виходить.

Російська війна в Грузії, 2008-й, під час Ігор в Пекіні… 2012-й – сирійський конфлікт в дні Лондонських Ігор. Вбивства у Києві в 2014-му. «Раю немає, працюємо на Землі» (чомусь згадалося – одна з найвідоміших табличок на революційному Майдані).

І от змирившись з тим, що раю немає, треба визнати – бувають моменти, коли аполітичність спорту, спортсменів стає як мінімум дивною і недоречною. Не думав, що колись подумаю і напишу таке.

Спадають на думку Олімпійські Ігри 1936 року. Зараз взагалі багато подій нагадують 30-ті роки – одна частина світу на повному «морозі» не помічає норм співіснування народів, а інша, ошелешена такою відсутністю гальм і логіки, чухає потилицю, обговорює, радиться… і нічого не робить.

Олімпіаштадіум у Берліні / Bundesarchiv/en.wikipedia.org

Берлінські Ігри, як і Сочинські, були шикарні, з багатими і супермодними спортивними спорудами (Олімпіаштадіум на 100 тисяч місць і 6 спортивних залів – гігантоманія на ті часи). І, як і нинішні, дратували всіх заідеологізованістю. Теж говорили про бойкот, обурювалися, що принижують євреїв і циган (нинішня історія про секс-меншини!)… Господарі Ігор тоді ішли на компроміси і показово допустили в свою команду одну напів-єврейку (зараз теж шум виявився порожнім – під час Сочинських Ігор показово нікого не утискали).

Гітлер вирішив відмовитися від рукостискань з переможцями Ігор, аби лише не тиснути руки «невноцінним» … - аналогія з українцем Віталієм Лук’яненком, якого не привітав нинішній президент Росії, так і проситься… А ще вигуки на трасі в спини нашим біатлоністкам під час золотої естафети… А ще Людмилу Павленко так не хотіли випустити на церемонію закриття у футболці українських кольорів з написом «мир/peace»

А так взагалі нічо, хороші Ігри були, а аншлюс Австрії відбувся тільки через півтора роки, на початку весни 1938. За літо приєднали Cудетську область Чехословаччини, за наступні вісім місяців окупували всю країну... В серпні 1938 року в Бреслау (Братислава нинішня) відбувся парад судетських німців – серед них кілька тисяч спортсменів, які палко висловлювали свою радість з приводу приєднання – чи-то повернення у склад історичної батьківщини. Нічого не нагадує?

Зараз час пішов швидше. Почалося вже під час Паралімпіади. 

Що було потім, після Судетів, що почалося 1 вересня 1939 року, пам’ятає весь світ.

Під час Другої світової загинули немало спортсменів, з них кілька олімпійських чемпіонів, в тому числі і 1936 року. Причому гинули з обох сторін, а ще в концентраційних таборах. Усі теж були за мир, усі поза політикою, мабуть, сподівалися на компроміс, що якось воно буде...

Українські зірки спорту зараз проявляють себе дуже толерантно. Найяскравіше – з самого початку революції – задекларував свою позицію воротар-філософ Олександр Шовковський. Фехтувальники записали правильний і дуже душевний ролик про єдність країни. Позвучали Лілія Подкопаєва та Денис Силантьєв. Всі за мир і за єдність. Правильну позицію в стилі «миру мир» не раз виголосив Національний Олімпійський Комітет.

Все дуже правильно, щоб нікого не образити.

Ірина Михальченко, киянка, чиї батьки живуть в Криму, сказала трохи по-іншому. Поговорила спортивними словами.

Спортсмени-кримчани не кажуть нічого. Ні Олександр Усик, ні Артур Айвазян, ні Яна Клочкова. Всі поза політикою.

Але є політика – і політика. Є об’єктивні факти. Є порушення міжнародних договорів. Є анексія території. Є концентрація військ на кордоні. Є загроза війни. Дуже великої війни. Не віриться? Просто не хочеться вірити. В 1936-му на Олімпіаштадіумі теж не вірили.

Спортсмени були і залишаються моральними авторитетами. Саме завдяки тому, що завжди були поза політикою.

Але бувають часи, коли після «спорт поза політикою» ставиш багато великих знаків питання.

Комментарии 0

Новости партнеров
http://n130adserv.com/vast.xml?key=571d1794743ba3307184bc12cba0f4c8&zone=PRE_ROLL&vastv=3.0
Новости партнеров