Динамо в серії пенальті пройшло п’яту команду чемпіонату Греції. Здавалося б, тут більше причин для сліз, аніж для радості. Але давайте все ж звикати до нової реальності.
Чемпіонат України серйозно здав у якості. І тут вже ностальгія навіть не за часами Фернандіньо, Ленса та інших, а за періодом умовних Маркоса Антоніо, Беньяміна Вербича…
Та що там легіонери – ми нарешті дочекалися, що українські футболісти активно їдуть в інші чемпіонати. Деякі, як Максим Таловеров готові навіть до ЛАСКу. І це при тому, що він згодився б обидвом нашим грандам з їх проблемами в центрі захисту.
Як результат, Ворскла вилітає від грузинської Діли, а Дніпро-1 без шансів згорає празькій Славії.
Віктор Скрипник сказав правду – українські команди більше не мають запасу над своїми суперниками. Жодного. Вони не мусять нікого проходити. Ні, це не означає, що вони не старатимуться, не битимуться, не боротимуться, можливо подекуди навіть гратимуть у футбол. Це просто означає, що їм більше нічого не гарантовано.
Тому так, фанатам Динамо зараз потрібно радіти тому, що кияни все ж зуміли пройти Аріс. Тим паче, з його смердючими фанатами.
Після 0:1 на виїзді ще нічого не було втрачено, але всі прекрасно розуміли, що в лише номінально домашній зустрічі буде непросто.
Ми розуміли це настільки добре, що вирішили дивитися гру не вдома на самоті, а зібралися в пабі Кутовий (гляньте сторіз, щоб оцінити як воно там було).
Це був мій перший похід туди і, судячи з усього, останній. На жаль. 27 серпня він зачинається. А шкода, атмосфера там була прекрасною.
Вона рятувала. Без неї, підозрюю, перегляд гри став би стражданням. Відсутність власних моментів, а потім ще й пропущений м’яч – ситуація стала критичною. 0:2 за сумою двох зустрічей. Саме час починати рвати волосся на голові.
Проте шедевральний пас Сидорчука і не менш чудовий удар головою Волошина спричинили справжній фурор. Це була щира радість. Насолода від моменту.
Ніхто не зважав на всі ті муки, які викликав матч загалом. Ніхто не задумувався про те, що попереду невідомість. Всі просто раділи. Ненаситно насолоджувалися ситуативним тріумфом.
Навряд Андрієвський задумував цей пас саме таким. Навряд Карваєв забив би хоча б 7 з 10 в тій ситуації. Але на 85-й Динамо перевело гру в екстра-тайм. В очах їхніх фанатів не було вогню, бажання крові і відчуття пораненої здобичі. Ні, лише іскра надії і вболівальницька віра.
Червона картка, сейв Бущана після удару впритул вже на 115-й. Як підсумок, серія пенальті.
Бражко, Андрієвський, Діалло, Перріс, Беніто, Дячук, Дубінчак. Хто б не підходив до м’яча – ні в кому вболівальники Динамо не були впевнені на 100%. Вони за іронічними кпинами прикривали свій страх того, що саме цей гравець схибить. А потім нестримно раділи, коли м’яч все ж опинявся у сітці (за винятком Перріса, очевидно).
І, звісно, в унісон скандували Бущан-Бущан, коли воротар киян мав тягнути. Навряд ці крики збили Одубаджо. Але головне – він пальнув вище воріт.
І Бущан понісся до фанатів Аріса – дав зрозуміти, що більше не бачить їхніх тупих банерів, а Владислав Ванат ще й показав грекам літеру «А». Бо Азов – Герої України.
Немає слів, щоб описати те, як радів Кутовий. Немає сенсу додавати фото чи відео. І так само не слід насміхатися над цими емоціями.
Наші клуби не мусять проходити грузинів, чехів чи греків. А тому нашим вболівальникам варто радіти кожній перемозі в Європі.
Так, переживати, ховати свою любов за колючими коментарями і грубою лайкою, не сподіватися ні на що і навіть не задумуватися про те, що через тиждень замість Аріса буде Бешикташ.
Але все одно радіти. Коли їхня команда на 85-й переводить все в екстра-тайми. Коли на 115-й їхній воротар робить сейв матчу. А потім коли без Буяльського, Ярмоленка, Шапаренка і Сидорчука вони виграють серію пенальті.
Навіть коли це все було проти п’ятої команди чемпіонату Греції. І все одно може завершитися вильотом з Ліги конференцій ще до групового етапу.
Це нова реальність нашого футболу. За щастя не рубатися з Барселоною і Реалом, а проходити Аріс.
Сергій Лук'яненко