Колишній захисник українських «Кривбасу», «Білого Барсу» та «Краматорську», а також фінських, шведських та американський клубів та молодіжної збірної України Олександр Люльчук в ексклюзивному інтерв’ю XSPORT розповів про шестирічний досвід роботи в якості skills coach, розвиток власної методики з цього напрямку, роботу з молодими хокеїстами, відкриття спільної з братом Сергієм Люльчуком школи у американському Денвері, та головну мотивацію у роботі з юними хокейними талантами.
Skills coach у сучасному хокеї – це невід’ємна частина кожної команди. Цей спеціаліст займається розвитком індивідуальних навичок хокеїстів, також він працює з гравцями, коли вони після травми перебувають у процесі набору форми.
Наразі в хокеї проводиться дуже багато кемпів по всьому світу, де учасники розвиваються саме в цьому напрямку. Взагалі скажу, що зараз і діти, і професіонали приділяють набагато більше уваги індивідуальному розвитку ніж це було 10-15 років тому, коли, наприклад, я ріс. Зараз діти можуть обирати на свій смак, що їм потрібно покращити у своїх навичках і над чим конкретно вони хочуть працювати.
Коли саме ви протягом професіональної кар’єри зрозуміли, що хочете розвиватись саме в цьому напрямку?
Я б навіть сказав, що я це зрозумів не протягом своєї саме професіональної кар’єри, а протягом взагалі всього часу, що я займаюсь хокеєм. Я за всі ці роки зрозумів, що хокеїсту з самого дитинства дуже важливо тренувати техніку, а сила вона пізніше з віком прийде, і піде процес повноцінного становлення хокеїста.
В мене в дитинстві такої можливості не було, хоча наші з братом батьки постійно знаходили різні кемпи, в які ми їздили влітку. Проте, ви ж розумієте, що потренуватись десь влітку 1-2 тижні – не йде ні в яке порівняння з тим, щоб тренуватись і відточувати свою майстерність цілий рік.
У 2016 році я потрапив у табір до Максима Іванова, який змінив мій світогляд в плані техніки хокеїста, в плані техніки катання. Мені це стало дуже цікаво, я став багато цим цікавитись, дізнаватись інформацію. В решті-решт я потрапив до нього в команду в якості тренера, продовжив розвиватись в цьому напрямку вже як спеціаліст. З часом в мене на основі моїх знань і думок з’явилась власна методика, якої я наразі дотримуюсь.
Взагалі IHPRO це елітна школа, під її егідою я тренував в 15 країнах, серед яких такі хокейні країни як Швеція, Фінляндія, Швейцарія, Німеччина, Чехія. Дуже багато талановитих хлопців приїжджають до нас на збори, іноді їх буває по 60-70 учасників в одному кемпі. А таких зборів у нас може бути 10-12 за літо.
Коли в нас був збір у Швеції, я знаю, що хлопці (років по 10-12), які в нас тренувались, потім викликались в збірні своїх регіонів. А коли вони виростуть, то з регіональних збірних буде складатись збірна країни. У цих хлопців попереду ще довгий шлях, проте, тим не менш, вони вже в своєму юному віці роблять великі успіхи. Ми з ними підтримуємо зв'язок, слідкуємо за їх успіхами. Скажу чесно, приємно усвідомлювати, що вкладаєш частинку себе в їх хокейний шлях.
Які навички або знання головні в роботі skills coach?
За шість років роботи в цьому напрямку, я навчився аналізувати дії хокеїстів. Тобто мені достатньо подивитись один період гри будь якого гравця, декілька його змін і я розумію, чого йому не вистачає. В мене є професіональна звичка дивитись хокей інакше, не так як це роблять вболівальники. Skills coach дивиться на нюанси, на деталі. Наприклад, якщо хокеїст пішов підбирати шайбу в куті, але в нього не вийшло, його зупинили, то я відразу аналізую, що йому завадило зробити те, що він задумав. Це може бути або посадка, або ширина ніг, або перенос ваги тіла, або якісь інші моменти.
В хокеї дуже багато деталей, які такі спеціалісти як я помічають під час матчів, і потім використовують як частину своєї методики, будуючи тренувальний процес. Побачивши певні моменти від мого підопічного під час гри, я потім під час тренування роблю акцент на тому, що кульгає в його техніці, і намагаюсь це покращити, виправити і зробити цей момент навпаки його сильною стороною. І потім під час гри я вже бачу зовсім іншу картинку.
Як ви знаєте, в хокеї sky is the limit, як кажуть англійською мовою. Тобто немає нічого неможливого, тому виправивши один момент, ми беремось за те аби покращити інший технічний навик, і таким чином, робимо хокеїста набагато сильнішим. Моя філософія така, що процес розвитку і покращення не має зупинятись ніколи. Завжди є, що покращувати, є, куди прагнути, і ми маємо бути невпинними в цьому процесі.
Штат Колорадо, насправді, дуже сприятливий для цієї діяльності. Ми багато спілкувались з батьками маленьких хокеїстів, з дорослими хокеїстами, і нам радили цей штат для життя і розвитку себе у хокеї. Тут достатньо багато дітей, які займаються хокеєм, і за 7 місяців, які ми з братом тут знаходимось, ми побачили, що в цьому штаті є потенціал для розвитку хокею.
В нас вже є домовленість про співпрацю з деякими льодовими аренами. Ми домовились з ними, що можемо проводити там тренування. Тому нас тут все влаштовує.
Наскільки взагалі велика цікавість до хокею в США та, зокрема, в Денвері?
Цікавість справді велика. В США, в принципі, завжди просувалась тема хліба і видовищ, тут люди ходять на спортивні матчі як дітей, так і професіоналів. І вболівають, можливо, навіть однаково пристрасно. В кожній сім’ї є своя улюблена спортивна команда в одному з видів спорту, за яку вони вболівають і не пропускають жодної гри.
В Денвері є хокейна команда «Колорадо Аваланч», яка в минулому сезоні виграла Кубок Стенлі, тому в цьому місті точно є хокейний потенціал. Розвивати школу в місті, де є власна команда НХЛ, звичайно, набагато краще, адже місцеві діти ходять на матчі цієї команди, в них є свої улюблені гравці, вони самі хочуть тренуватись з більшим бажанням. З такими дітьми набагато цікавіше працювати і бути частиною їх розвитку.
Це буде наша спільна з братом Сергієм Люльчуком школа. Він – воротар, колишній голкіпер збірної України, я в свою чергу польовий гравець, був членом молодіжної збірної. Ми займаємо різні амплуа і нам здалось це цікавім, аби створити щось спільне, де кожен буде займатись своєю справою.
Ми плануємо розпочати з тренувальних таборів, і розпочати їх проводити вже цього літа. Ми знаємо, як їх організовувати, знаємо, що потрібно гравцям того чи іншого віку. Тому зосередимось саме на тренуваннях індивідуальних навичок. Крім кемпів, плануємо також проводити індивідуальні заняття з підвищення особистої майстерності гравців.
Які ключові моменти ви для себе окреслили аби розуміти, що школа розвивається правильно і все йде як потрібно?
Перший такий момент це кількість дітей, які будуть повертатись до нас від кемпу до кемпу. Це буде означати, що їм все подобається, що вони розвиваються. Для нас дуже важливо бачити розвиток нашого гравця, а не просто відвідини табору через те, що його батьки до нас привели. Для нас дуже важливо бажання займатись самих дітей, тому, в першу чергу, ми намагаємось зацікавити дітей, а не їх батьків.
Ми хочемо аби завдяки заняттю в нашій школі у дітей був розвиток і вони ще більше цікавились хокеєм. Я сам був в багатьох таборах, і можу з власного досвіду сказати, що якісь кемпи приваблюють, якісь – ні. Звичайно, ті, які не приваблюють, туди не хочеться повертатись. Ми хочемо створити такий продукт, який привабить дітей і заохотить їх залишитись з нами, та навіть їздити за нами в інший штат задля тренувань.
Якщо наші підопічні будуть зацікавлені в тренуваннях, будуть розвиватись і показувати результати – тоді ми точно зможемо собі сказати, що рухаємось в правильному напрямку.
Як би це банально не звучало але потрібно вміти слухати і брати найважливіші деталі та нюанси у кожного тренера, з яким дитина займається. Адже всі тренерські методики різні, у всіх різні думки, і, якщо дитина займається з декількома спеціалістами, їй буває важко визначитись, який шлях обрати їй самій.
Також я б сказав, що необхідно просто довіряти тренерам, слухати та приймати критику і продовжувати працювати. Я завжди раджу, поки інші грають на приставці, займатись собою, продовжувати тренуватись, дивитись хокей і здобувати нові знання, адже в житті є одне головне правило – важка праця завжди винагороджується.