Саладуха: «На думку Баха і компанії, не треба звертати увагу на те, що у нас розбомбили половину країни»

 Дискусія про рівні права убивці та жертви. Це саме те, що відбувається зараз у світовому спорті. Міжнародний олімпійський комітет, деякі федерації та НОК активно пропагують повернення росіян та білорусів на спортивні арени світу. Їхній аргумент вбивчий – не можна дискримінувати за ознакою паспорту, треба допускати на змагання так званих «чистих» спортсменів, тобто тих, які публічно не підтримують війну.

От тільки є проблема – в росії відділити «зерна від полови» майже неможливо. Диктаторські режими створюють такі системи, за яких будь-який спортсмен є частиною пропагандистської машини. Сьогодні ця машина працює на розпалювання ненависті проти України і на ескалацію війни. Зокрема, спортивні журналісти вже зібрала дані про понад 220 спортсменів з росії та Білорусі, які так чи інакше причетні до пропаганди війни (посилання в коментарях). Майже щоденно список поповнюється.

Комітет ВР з питань молоді і спорту орієнтується на цю та іншу інформації під час напрацювання рекоменадцій щодо запровадження персональних санкцій. І ми не бачимо, щоб на росії був антивоєнних рух спортсменів, чи навіть акції поодиноких спортсменів, які б доносили позицію відмінну від кремлівської пропаганди.

Що нам пропонують очільники світового спорту?

Змагатися з людьми, в яких руки по лікоть в крові. Конкурувати з ними в завідомо нерівних умовах. Вони будуть тренуватися в обладнаних залах і на стадіонах. А ми – в руїнах, в які перетворилися наші спортивні об’єкти через російські ракети. Вони завжди почуватимуться у безпеці, а ми щохвилини будемо очікувати повітряної тривоги. Я вже не кажу про окупацію цілих регіонів України, які наразі виключені зі спортивного життя. На таких спільних з росіянами змаганнях в українців є реальні шанси зіштовхнутися з людьми, які самі вбивали наших спортсменів на фронті або це зараз роблять їхні родичі.

Очевидно, Томас Бах і його однодумці впевнені, що все це сприятиме спортивній солідарності та братерству. Раніше нам втокмачували, що спорт поза політикою. І це дозволяло реабілітувати росіян після анексії Криму та війни на Донбасі. Тепер перейшли на новий рівень демагогії – спорт не лише поза політикою, а взагалі поза життям.

На думку Баха і компанії, не треба звертати увагу на те, що в нас розбомбили половину країни, що убили сотні спортсменів, що зруйнували десятки великих спортивних об’єктів. Мовляв, забудьте про злочини Бучі, Ізюму чи Краматорська. Не зважайте на щотижневі масовані обстріли. Не переймайтеся долею своїх батьків, дітей, жінок. Приїжджайте на Олімпіаду та потискайте руки тим, хто вас убиває. Це ж так по-спортивному…

Відчуваєте абсурд? На щастя, це розуміє не лише Україна. У нас є союзники. В першу чергу, Польща, країни Балтії, Скандинавії і, сподіваюсь, їх кількість зростатиме. Мусимо протидіяти шизофренії, що засіла в головах ТОПових міжнародних спортивних функціонерів.

Не може бути спорту поза війною, поза вбивствами сотень тисяч людей, поза болем та горем жертв російської агресії. Не може бути спорту поза життям. І ми будемо усіма илами й надалі боротися за те, щоб донести цю просту істину до тих, хто приймає ключові рішення в світовому спорті