Суперник знову завоював серця, але трофей дістався «Манчестер Сіті». Матч за Суперкубок – насолода

Давайте будемо чесними. Матчі за Суперкубок UEFA рідко хто сприймає серйозно. По-перше, це трофей, який розігрують на старті сезону. Мало які команди в цей період готові показувати свій найкращий футбол і взагалі мають сформований склад.

По-друге, й досі є відчуття певної товариськості, статусу виставкової гри, а не повноцінного змагального матчу.

І, по-третє, між собою сходяться переможець Ліги чемпіонів і Ліги Європи. А це, з усією повагою до ЛЄ, дві великі різниці. Що там казати, призові за вихід в груповий етап ЛЧ більші, ніж отримує переможець хоч і другого, але все ж далекого за статусом єврокубку.

Цей матч відповідав усім трьом критеріям. І особливо останньому. Marca навіть, надихнувшись грецькою міфологією, назвала цю гру «Люди проти богів». Хто в цій парі топче грішну землю, а хто живе на Олімпі, здається, зрозуміло і без пояснень.

Але, незважаючи на всі сумніви, ця гра вийшла справді крутою. Класика, що не старіє.

В біло-блакитному куті володарі треблу, найкраща команда сучасності, з тренером, що зайшов на Суперкубок вже з третім клубом. А в червоно-білому – клуб, який виставив усіх своїх футболістів на трансфер, і тренер, для якого за досягнення було утримувати Ейбар від вильоту з Прімери, котрий якісь пів року тому й мріяти не міг боротися за єврокубки.

Давид проти Голіафа? Саме так.

І, здавалося, у Севільї є своя праща. Здавалося, вона справді здатна відрубати Голіафу голову. Іспанці з перших хвилин дали всім зрозуміти, що нікого не бояться.

Сіті був вже без Гюндогана і Мареза, з травмованими Де Брейне і Бернарду Сілвою, з Діашем і Стоунзом на лаві запасних і молодим Палмером та дебютантом основи Гвардіолом в старті. Було важко назвати механізм злагодженим. І нервіонці прагнули цим скористатися.

В першому таймі вони без особливих проблем захищалися під час стерильного володіння м’ячем містянами. Й натомість забили самі.

Ясін Буну після цього матчу поїде заробляти гроші в Саудівську Аравію. Пишуть, у нього буде в шість разів вища зарплатня ніж зараз в Севільї – 12 мільйонів євро.

І наостанок він подякував клубу прекрасним пасом, що розпочав гольову атаку. Так, імовірно, марокканець задумував цю передачу на Хордана. Хоан пропустив м’яч – і далі Торрес лівіше на Ламелу, той ще лівіше на Акунью – Ен-Несірі прочавлює Аке і забиває головою. 1:0.

Але якщо Давиду для перемоги над Голіафом вистачило одного удару, то Севільї його було мало.

Команда Менділібара це розуміла. Тому як тільки дотриматися до кінця першого тайму, відразу ж на старті другого вирішили ризикувати – пішли за другим голом. Гвардіола після гри сказав:

«Найгіршими були пері 10 хвилин другого тайму, які ми просто хотіли пережити».

Пережили, тому що герой став невдахою. Ен-Несірі забив зі свого першого моменту, а потім не реалізував жоден з наступних.

Ман Сіті вдалося протриматися. І вони мусили покарати суперників за марнотратство. Родрі нагадав, чому він найкращий гравець минулого сезону Ліги чемпіонів – казково асистував на 21-річного Палмера. 1:1.

Особливістю цього Суперкубку було те, що в ньому не планувалися екстра-тайми. В разі нічиєї відразу йшла серія пенальті.

І я вважаю, що це прекрасно. Окрім того, що це спрощує роботу коментатору, це ще й підвищує шанси аутсайдера, чинить додатковий тиск на фаворита. Це просто робить матч кращим. Може від екстра-таймів відмовитися взагалі? 

Насправді, коли рефері свиснув про кінець основного часу, шанси команд не просто зрівнялися, як класично кажуть перед серією пенальті. Всі прекрасно пам’ятали гру Буну проти Роми, проти збірної Іспанії. Всі чудово розуміли, що він – козир в кишені Севільї. Іспанці мали перевагу.

І майже нею скористалися.

По чотири удари від кожної з команд були чудовими. П’ятим у Сіті пішов бити Кайл Уокер. Ось що він сказав після гри:

«Всі, хто грав зі мною, знають, що я не люблю бити пенальті. Я не люблю засмучувати людей, коли не забиваю. Але тренер сказав, що я буду бити останнім. Я мусив. Як капітан, як лідер».

Уокер забив. Що іронічно, забив, тому що вдарив погано, не поцілив в кут. М’яч пролетів під рукою Буну – марокканець тягнувся далі, до стійки.

І в цей момент, в момент, коли Севілья була близькою до того, щоб взяти останній удар Ман Сіті, але не спромоглася цього зробити, здається, всі прекрасно зрозуміли, що наступним пенальті вони змажуть.

Гудель весь матч протримав Голанна в своїй кишені. Але тут вгатив у поперечину.

«Ми показали всім, що таке Севілья». Такими були слова Івана Ракитича після гри. Це правда, вони подарували нам захоплюючий матч. Але програли. Вже шостий раз поспіль замість Суперкубка спіймали облизня. За магію Ліги Європи, судячи з усього, все ж треба чимось платити.

В кінці можна написати лиш одне: «Манчестер Сіті – володар Суперкубка UEFA-2023».

Цей матч не матиме глобального впливу ні на них, ні на Севілью. Від перемоги чи поразки в ньому не змінилося б нічого: одні б не втратили требл, інші не вирішили б своїх фінансових проблем.

Вже через місяць рутина сезону зітре його з пам’яті. Але це зовсім не скасовує того, що матч вийшов крутим.

Коментувати його було саме задоволення. Сподіваюся, дивитися також.

Сергій Лук'яненко

Telegram-канал автора