Ми на Євро! 

Ось начебто й немає в цьому нічого несподіваного, збірна зробила те, що мала, та й взагалі участю України на континентальній першості вже нікого не здивуєш, проте щось урочисте та святкове у виході в фінальну частину турніру у Німеччині, безумовно, є. На момент фінального свистка Клемана Тюрпена ми готові були пробачити команді все: не найвпевненіші ігри с Мальтою у груповому етапі відбору, валідольні матчі, що знищили безліч нервових клітин українських вболівальників, муки Боснії і перший тайм з Ісландією. 

Коли мети вже досягнуто, шлях до неї здається не таким важливим, проте навряд чи ви відкрили цей матеріал для того, щоб прочитати щось у стилі «результат на табло» або «переможців не судять», так що давайте все ж таки поговоримо і про вирішальну гру з Ісландією, і про наш шлях на Євро-2024 загалом. 

Стартові 30 хвилин пахли боснійським сценарієм

Перші півгодини вчорашнього поєдинку відверто розчарували. Після півфіналу в Боснії хотілося вірити, що у матчі з Ісландією все буде інакше. Ми зі стартових хвилин візьмемо м'яч та гру під контроль, не дозволимо супернику діяти за його сценарієм і не дамо навіть мінімальної надії на те, що ця команда може грати з нами на рівних. 

Але в дебюті зустрічі довелося швидко зрозуміти, що наші очікування – це наші проблеми. На полі знову було дві абсолютно однакові команди, і в їхній битві могло статися все, що завгодно. І в такому хаосі та невизначеності жертвою, на жаль, знову виявилася Україна. 

Чому, щоб почати грати, нам обов'язково потрібно пропустити?

  #/PHOTOALBOM_53353#

Гол Гудмундссона прийшов, по суті, нізвідки. Людина просто отримала м'яч перед штрафним, як дітей накрутила всіх трьох центральних півзахисників збірної України, насамперед молодого Володимира Бражка, і гарно пробила під самісіньку стійку. 

Шикарний м'яч, від якого, за інших обставин, ми точно отримали б задоволення. Для того, щоб накривати удари суперника з 20-25 метрів, у синьо-жовтих у цьому відборі взагалі великі проблеми: тут згадується і два вчорашні удари Торстейнссона, після яких Луніну доводилося серйозно попрацювати і гол Сака у першому матчі з Англією, і м'яч Ельмаса в Македонії. 

Натомість через цей гол Україна нарешті заграла в футбол. Вийшовши вперед, ісландці вирішили, що м'яч їм більше не потрібний, і в першому таймі більше до наших воріт не наближалися. Підопічні Реброва, в свою чергу, не просто накручували статистику володіння та передач, а досить легко проходили центральну зону та намагалися щось вигадати у третій. Одного разу це вдалося: Судаков закинув на Циганкова, той віддав на порожні ворота Яремчуку і Роман не схибив, проте перед цим вінгер Жирони заліз в офсайд.  

Проблем попереду теж вистачало: форвард Яремчук все ніяк не міг порозумітися ні з Циганковим на правому фланзі, ні з Мудриком на лівому, Маліновський не був таким ефективним, як в Боснії, ще й посадив себе на непотрібну картку, Миколенко, якому доводилося багато працювати на атаку, не виглядав грізною зброєю біля чужого штрафного майданчика. Однак, незважаючи на все це, останні 15 хвилин першого тайму дали надію, що в другому все складеться набагато краще для нас. 

Командний клас проявився як ніколи вчасно 

Другий тайм збірна України розпочала ще веселіше. Його перші п'ять хвилин – суцільне задоволення: ми закрили ісландців в останній третині поля і якийсь час не давали їм підняти голови. А потім вікінги зробили, можливо, свою головну помилку у цьому матчі. Побачивши, що Україна летить вперед великими силами, гості вирішили пограти з нами у відкритий футбол та спробувати зловити на контратаці. Але пішовши у цей розмін, суперники явно помилилися.  

Після кількох хвилин гри атака на атаку Судаков швидко закинув м'яч на фланг Циганкову, де на шляху Віктора залишився лише один суперник. Лідер синьо-жовтих, який відновився після травми, зіграв так, ніби її і не було: спокійно протягнув м'яч вздовж лінії штрафного майданчика і пробив у дальній кут – 1:1.

Натхнена голом Україна за інерцією атакувала ще кілька хвилин, але потім гра перейшла у спокійніше русло. Незважаючи на те, що команда Реброва не форсувала події, її футбол давав відчуття якогось спокою та навіть впевненості, що свій другий гол ми заб'ємо. Хоча заради справедливості могли і пропустити після обрізки Забарного, але, на щастя, обійшлося.

Другий м'яч став підсумком гарної комбінації зі швидким ухваленням рішень: Циганков на Судакова, Судаков на Мудрика, миттєвий удар – і це 2:1. В ударі вінгера Челсі не було нічого надприродного, але все було зроблено так динамічно, що голкіпер суперника навіть не встиг перебудуватись і не мав особливих шансів врятувати свій колектив. Після голу на 84-й хвилині втримати перевагу до фінального свистка було справою техніки, і її виявилося достатньо для того, щоб без зайвих пожеж і нервів вбити ігровий час, що залишився. Ми на Євро, і хоча це було дуже складно, але абсолютно заслужено. 

Дякую всім і до зустрічі в Німеччині

Однозначно оцінити цей відбірковий цикл дуже важко, проте після його закінчення позитивних вражень все ж таки більше, ніж негативних. На Євро вийшла молода та оновлена, навіть у порівнянні з кваліфікацією на попередній великий турнір, команда з новими дійовими особами у головних ролях. Судаков, Мудрик, Конопля, Бражко – ще якихось півроку тому ці люди або й не мріяли про національну збірну, або лише робили в ній свої перші кроки, але сьогодні без них, за винятком, хіба що Володимира, вже просто неможливо уявити головну команду країни. 

Сьогодні збірна складається з купи яскравих індивідуальностей, і Сергію Реброву забракло одного відбіркового циклу для того, щоб зліпити з них команду, де кожна з цих яскравих особистостей підпорядкована єдиному, однаково зрозумілому для всіх стилю. Однак, незважаючи на це, завдання виконане, що ще раз говорить про справді високу якість наших гравців. 

Дякую Віктору Циганкову, який навіть зі своїм заклеєним коліном знайшов для себе момент і реалізував його, дякую Михайлу Мудрику, який за цю кваліфікацію справді став психологічно зрілішим, стримав свій егоїзм і кілька разів демонстрував справжнє бажання битися за команду і свій найвищий потенціал, дякую нашому новому диспетчеру Судакову, лідеру Зінченку, стовпу оборони Забарному, дякую всім причетним до цього результату хоч якимось чином. 

Ну і куди без подяки Сергію Реброву, який став лише другим тренером в історії нашої збірної, який зумів вивести команду на перший великий турнір після призначення. І нехай дев'яти офіційних матчів не вистачило для того, щоб створити потужну дрім-тім, здатну здобувати перемоги на класі і без зайвих нервів, але робота в цьому напрямі триває і згодом обов'язково дасть свої плоди. 

Тепер з нетерпінням чекаємо на виступ однієї з найкращих збірних України в її історії на Євро-2024, де в групі з Бельгією, Словаччиною та Румунією у нас є всі шанси на плей-оф.

 

Михайло Цирук спеціально для ХSPORT.ua

 

У матеріалі використано фото Getty images, УАФ