Вони змушують нас повірити у диво. Боруссія вийшла у фінал і нагадала, що у футболі дійсно можливо все

У футболі можливо все. Це фраза, якою часто починаються протистояння, де є чіткий фаворит і чіткий аутсайдер. Зазвичай вона вживається для того, щоб продемонструвати наявність хоча б номінальної інтриги, якщо реальної вже немає.

Зустріч ПСЖ – Боруссія у півфіналі Ліги чемпіонів, здавалося б, могла завершитися тільки в один бік. Далі мала пройти команда, зібрана за мільйони-мільйони євро. Команда з ледь не головною зіркою покоління Кіліаном Мбаппе у складі, з володарем требла на чолі Барселони Луїсом Енріке в якості тренера.

Але ні. Боруссія змушує нас знову повірити в те, що футбол ще живий. Що у ньому й досі насправді можливо все.

Минулого сезону Дортмунд втратив чемпіонство в останньому турі. Болючий удар. І цей рік у Бундеслізі показує, наскільки серйозного пошкодження він завдав: Боруссія йде за межами топ-4. З нею вже досить давно не траплялося подібного.

І коли команда Едіна Терзича потрапила в групу Ліги чемпіонів з Ньюкаслом, минулорічним півфіналістом, Міланом та претендентом на трофей ПСЖ, то мало хто давав їй шанси вийти навіть звідти. Не кажучи вже про фінал.

Хоча, насправді, все почалося саме там:

«З другого матчу на груповому етапі ми почали вірити, що можемо боротися в Лізі чемпіонів. Нам часто вдавалося підтверджувати це. Зараз немає причини, чому б ми не вірили, що здатні виграти й фінал».

Це слова головного героя півфіналів Матса Гуммельса. Він отримав нагороду найкращому гравцю матчу що у Дортмунді, що у Парижі. І окрім феноменальної гри у захисті, другу зустріч німець відсвяткував ще й голом.

Гол Гуммельса – один з усього трьох точних ударів Боруссії в тій зустрічі. У ПСЖ було більше не те що ударів, а навіть влучань в каркас – чотири. Всього парижани 30 разів пробили в бік воріт суперників.

Але, що найголовніше, так і не спромоглися забити.

«Чесно, це майже неможливо набрати більше трьох очікуваних голів, чотири рази пробити у каркас, але все одно не забити. У нас було шість влучань в каркас за два матчі з ними. Футбол часом дуже несправедливий. Ти не завжди отримуєш те, на що заслуговуєш. Не завжди перемагає краща команда.

Але я мушу привітати Дортмунд. Вони грали добре, важко боролися, а також їм пощастило вийти у фінал. Ми засмучені, бо заслуговували більшого. Та це спорт найвищих досягнень. І він ось такий».

Луїс Енріке справедливо казав про те, що удача відвернулася від його команди. Насправді, і супернику важко було це не визнати:

«Це нереально. Ми змогли зробити це. Ми заслужено вийшли до фіналу. Так, удача була на нашому боці. Якби ми зіграли цей матч десять разів, то я не впевнений, що всі десять нам вдалося б виграти. Маленькі деталі грають роль і вони спрацювали на нашу користь».

Та хіба парижани можуть дорікати тільки випадку? Так, вони створили достатньо моментів. Але чи точно продемонстрували свою найкращу гру?

Всі очікували, що зі старту домашньої зустрічі команда Енріке побіжить вперед і знесе суперника з місця. Що вийшло натомість? Абсолютно безбарвний перший тайм, котрий, якби не Доннарума, ПСЖ й взагалі міг програти.

Коли стало відомо, коли Париж зустрінеться з Боруссією, то всі сприймали це як золотий шанс французів на фінал. І окрім хвалити Дортмунд за те, що вони перемогли наперекір усьому, потрібно й критикувати ПСЖ за те, що французи виявилися недостатньо класними, щоб просто взяти своє.

«Не знаю чи були вони сильнішими за нас, але, на мою скромну думку, вони відіграли чудово як в захисті, так і в атаці.

Зараз можна багато аналізувати, але вони дійшли до наших воріт два чи три рази й зуміли забити. Ми були біля їхніх воріт набагато частіше. І не забили жодного.

Я не дуже сильно люблю говорити про удачу. Якщо ти достатньо хороший, то влучаєш не у стійку, а у ворота. В цьому аспекті ми не продемонстрували необхідної якості. Якщо ми не користуємося своїми шансами, то важко сподіватися на прохід далі».

Кіліан Мбаппе був жорстким по завершенню матчу. Але він був ледь не єдиним, хто сказав правду: ПСЖ дозволив удачі вирішувати долю протистояння, тоді як мав вирішувати все сам. Якщо парижани й можуть когось в чомусь звинувачувати, то тільки самі себе.

А що залишається Дортмунду? Дивуватися, святкувати і мріяти. Як Едін Терзич:

«Бути у фіналі чудово. Зараз ми маємо повірити в це. Зараз ми починаємося сподіватися, що привеземо трофей додому.

Так, ми не будемо фаворитами, з ким би там не зустрілися. Але це буде один матч, в якому можливо все. Ми знаємо це. І ми показали це проти ПСЖ».

І як Марко Ройс, який цього тижня оголосив, що по завершенні сезону покине Боруссію. Наостанок капітан отримав можливість здобути велику перемогу:

«Ми повернулися у фінал. На Уемблі все розпочалося для мене у 2013-му…

Нам довелося постраждати, але ми це зробили. Завтра ніхто не буде питати як, всі будуть тільки говорити про те, що Боруссії це вдалося. І це єдине, що справді має значення.

Тепер нам ще й треба виграти трофей».

Боруссія у фіналі Ліги чемпіонів. Що може бути краще? Риторичне питання, на яке є абсолютно чітка відповідь.

Хоча, за магією цієї жовтої стіни ви ж не забули про Андрія Луніна у воротах Реала? От і розривайте тепер свою футбольну душу в думках про те, кому б ви радше віддали трофей.