Олена Костевич: «Мої родичі живуть в росії. Вони були в Україні, знають які ми насправді, але телевізор краще всіх пояснить...»

Володарка п’яти медалей Олімпійських ігор в кульовій стрільбі Олена Костевич стала гостею етеру проєкту XSPORT «Разом до перемоги!».

Вона розповіла про змагання в період війни, російського президента міжнародної федерації її виду спорту і переживання за рідних, які перебували в Чернігові під бомбардуваннями:

Як вас зустріла новина про початок війни і як проходили перші, найбільш нервові дні?

Я якраз була на зборі в Австрії зі своєю сім’єю. Така новина… Я два тижні не могла ні тренуватися... Шок був. Тільки дивилася новини, читала їх. Було якось моторошно на все це дивитися. Не могла повірити в те, що це все відбувається.

Так, всі заздалегідь говорили про можливість цього, але до кінця ніхто не вірив. І мені теж не хотілося вірити.

У мене відразу ж скасувалися всім змагання. Багато людей написало. Ніхто не розумів, що відбувається в Україні, що за спецоперація, ніхто не знав чи це насправді війна.

Але по тому, що я бачила, що я відчувала, відразу зрозуміла, що це війна, це не просто так, не просто якийсь штурм воєнних об’єктів, це справді горе.

Ви сказали, що змагання скасувалися. Мається на увазі ви відмовилися виступати?

Так, я мала їхати на змагання окремо від збірної. Коли команда не виїхала, я також вирішила не їхати. У мене був квиток на літак, але я просто розуміла, що мені там нічого робити, якщо збірної немає.

На тих змаганнях, це був етап Кубку світу в Єгипті, ми відразу почали боротися за те, щоб не було представників росії. Одразу почали діяти санкції. Спочатку їх допустили до змагань, але без прапору, а потім зняли зовсім.

Такого ще не відбувалося, щоб спортсменів з політичних причин знімали зі змагань. Це був окремий випадок.

Місто було повністю ізольовано тиждень. Багато ракет прилетіло туди. Люди дійсно виїжджали, більше 50% населення Чернігова виїхало. Однак там залишалися мої родичі: батько з сім’єю, моя свекруха, дружина мого тренера зі своїм сином і невісткою. Вони були з початку і до кінця цих воєнних дій там.

Я майже кожного дня спілкувалася з усіма своїми друзями, родичами. Коли це було можливо. Зв’язок був непостійним. І десь тиждень було зовсім погано зі зв’язком. Якраз коли я була на чемпіонаті Європи, то не було зв’язку, я не знала, що там відбувається, лише читала в новинах де впала та чи інша бомба, намагалася по фото зрозуміти, куди вона прилетіла.

Як це все переживати? Коли у тебе немає зв’язку, ти знаєш, що рідні в оточені в місті, котре потерпає від бомбардувань.

Дуже нервово було. Необізнаність, коли не знаєш, що відбувається. Були думки зовсім не про змагання. Всі думки були лише там. Таке напруження було, що я потім приїхала і тиждень відходила. Коли вже відновився зв’язок, коли зрозуміла, що все гаразд з рідними.

Можу поділитися своїм горем. Моя свекруха не витримала цього. Вона перебувала там весь час. Думаю, ці воєнні дії дуже сильно вдарили по її здоров’ю.

У кожного своя історія. У кожного своє горе.

Вона відразу відреагувала на рекомендації Міжнародного олімпійського комітету щодо того, щоб всі спортсмени з росії і білорусі були відсторонені від змагань.

І відразу ж ми почали писати листи до Міжнародної федерації, щоб окрім того відсторонили представників росії і білорусі від керівних посад. Але у нас складна ситуація, оскільки президент нашої Міжнародної федерації – це представник росії. І ми не розуміємо як він ще залишається на цій посаді. Сам не хоче її залишати, а підказати йому чи допомогти ніхто не може. Поки що він залишається на місці.

Є історія одна. Коли в кінці березня я була на змаганнях, на чемпіонаті Європи, мене запросила норвежська федерація, всі витрати вона взяла на себе. І сильний меседж від них – вони не запросили на ці змагання президента Міжнародної федерації. Тобто ні президент, ні секретар Федерації не змогли приїхати на ці змагання.

Вони повинні були подивитися на нові правила, які вводять зараз в цей олімпійський цикл. Але їх просто не запросили. А мене зустрічали з квітами, на особистому авто. Цей факт був приємним. Всі були такі відкриті, допомагали. За це їм велике дякую.

В Вікіпедії є інформація, що ви лейтенант ЗСУ (насправді, СБУ). Чи зв’язувалися з вами після початку війни?

Уточню, я не в ЗСУ, а в іншому підрозділі. Нас відразу всіх перепитали чи ми продовжуємо службу. Я відповіла, що так, залишаюся з Україною разом. І нас могли призвати. Але потім всі зрозуміли, що ми більше потрібні там, де ми є, що наші професійні якості важливі в іншому місці.

І вже коли я приїхала з чемпіонату Європи, був такий позитивний посил на те, щоб ми продовжували тренуватися і змагатися, а не йти зі зброєю на передову.

Не знаю, було таке, двозначне відчуття. Я б пішла, якби у мене не було маленької дитини. Чоловік мені відразу сказав: «Ми поїдемо або вдвох, або сама ти не поїдеш». Ультиматум такий поставив. Тому я залишилася зі своєю сім’єю.

Тут вже допомагала, як могла. Багато людей приїхали сюди, які тікали від війни, з гарячих точок. І багато гуманітарної допомоги було відправлено звідси. Якось так.

Такий дух був на змаганнях… Порівняти ні з чим не можна. Вже на морально-вольових якостях виступаєш. Ти не думаєш про кінцевий результат, ти думаєш про… У мене, коли я виступала, були перед очами картинки з бойовими діями. Не мішень, не те, що я роблю, а те, що у підсвідомості закарбовано. Такі, яскраві картинки.

Я розумію, що підійняти дух можливо лише позитивними новинами. Те, що я змогла зробити на той час, те я й зробила.

Після Олімпійських ігор ви казали, що будете роздумувати над тим виступати в Парижі-2024 чи ні. Зараз є якась конкретика?

Як кажуть: «Дорога тому, хто йде». Я просто виконую кожен день свою роботу: йду на тренування, виконую те навантаження, вправи. А як буде далі… З кожним олімпійським циклом все по-інакшому. І тіло твоє відповідає на навантаження не так. І зараз ситуація така, що ми не знаємо відкатаємо ми повністю чи ні.

В Міжнародній федерації був зібраний Виконком. І там прийняли рішення, що українська команда буде їздити на змагання за їхній рахунок. На два етапи Кубку світу, чемпіонат Європи і чемпіонат світу.

Були пропозиції спочатку, щоб гроші йшли напряму від президента Міжнародної федерації, але наша федерація відмовилася одразу. Ми єдині в нашому прагненні до перемоги, перемоги нашої країни. Тому жодної фінансової допомоги від представників росії прийматися не буде точно.

Зараз буде по-іншому відбір проводитися. У нас вводять рейтинги, за рейтингом будуть роздавати ліцензії. Знаєте, у нас кожного разу нові правила. Тобто ми приїжджаємо на змагання і прямо там пробуємо нові правила. Ми не знаємо, що буде відбуватися.

Я в комісії атлетів Міжнародної федерації і нам інформацію надсилають за кілька днів до прийняття рішення. У нас не питають.

Так, напевно, скрізь де росіяни президенти.

Вони люблять переговори, але вирішують все самі. Так, напевно, всюди. Ми намагаємося щось змінити, корегувати. Але ми дорадчий орган, ми можемо вносити пропозиції, однак крапку ставлять інші люди.

Подивимося, що буде в Азербайджані, тому що в Ріо, на минулому етапі Кубку світу, були інші правила. Дівчата пишуть, що це не дуже їм подобається. Багато спортсменів проти нових правил.

Вони дивляться рейтинги відео, соцмереж. Не дослухаються людей, які беруть участь у процесі, а черпають інформацію ззовні.

Можливо, якби ми з ними десь зустрічалися… Знаєте, стрільці, ми свої емоції тримаємо при собі. На змаганнях ми інші свої якості використовуємо. Зазвичай на все доволі спокійно реагуємо.

Всі, якщо й присилають, то лише в особистих повідомленнях. Було кілька спортсменів з росії, з білорусі, які хотіли зі мною поспілкуватися. З білорусі нас підтримували, чекали нашої перемоги і чекали, що завдяки нам вони переможуть своїх керівників держави. Десь було і смішно, і не дуже. Все це жертви, все це не так повинно було вирішуватися. Це вже останній інструмент, який можливо використовувати.

З російської федерація я просто не захотіла спілкуватися.

У мене ще й родинна драма є. Мої родичі по маминій лінії, вони знаходяться в росії, на Дальньому Сході. Дуже важко з ними спілкуватися. Я вже протягом 8 років, з 2014 року вкрай рідко спілкуюся, можу лише привіт сказати. Вони повністю підтримують свого президента. Спочатку ще якось були на боці України, а потім вже повністю або відмовчуються, або переходять на…

Шлях денацифікації, демілітарізації і всякої такої маячні?

Так. Інколи і з нецензурною лексикою. Дуже важко якось донести інформацію що ми тут відчуваємо. Вони неодноразово були в Україні, знають які українці насправді. Але телевізор краще за всіх пояснить.

Ми з ним не зустрічалися після того, як почалася війна. Я не можу зараз вплинути на цю ситуацію. Можливо, керівництво нашої Федерації має більше впливу на вирішення цього питання.

Всі розуміють нашу ситуацію. Ми не змагаємося з ними безпосередньо, у нас немає спортсменів з росії і білорусі. Але на змаганнях в Азербайджані може постати інше питання.

В росії є дружні країни, що можуть прийняти їх на збір. Азербайджан – одна з країн, що їм підіграє в цьому плані. Вони зараз перебувають там на зборі. І, можливо, росіян включать в змагання в той час, коли там буде проводитися етап Кубку світу. В окремому заліку, скажімо так. Оце буде проблема.

Я вже для себе вирішила, що не вийду з росіянами точно на старт. Не буду змагатися з ними. Тим паче, якщо вони ось так будуть змагатися. Ні. І ми зі спортсменами зараз на контакті, щоб не було таких провокацій, щоб ми всі були єдиними в наших цілях і думках. Але за це я побоююсь.

Ось такі провокації коли відбуваються, то те, що залежить від мене, я зроблю. А от як далі… Це моя робота, я повинна її виконувати. Те, що від мене залежить в Комісії атлетів – також. Всі спортсмени знають про нашу ситуацію. Однак зараз ми хочемо зробити це все в юридичній площині, щоб це все було законно.

Якщо я просто ігноруватиму президента Міжнародної федерації – це одне. А якщо ми робитимемо це професійно, цивілізовано, то це буде зовсім інше.

Поки що такі питання не задаються. Для мене питання наскільки ця дискваліфікація має бути тривалою. Тобто до того, як закінчиться війна чи на весь олімпійський цикл? Я за те, щоб на весь олімпійський цикл.

Було порушено олімпійське перемир’я. Я вважаю, що російські спортсмени мають бути дискваліфіковані до Олімпіади, включаючи Париж-2024. А далі по ситуації. Але точно на це олімпійський цикл їх не можна допускати.

Також радимо прочитати велике інтерв'ю про війну з Сергієм Стаховським.