Марта Костюк: «Від Федерації все звучало так, що якщо ми не зіграємо за збірну, то будемо зрадницями»

19-річна українська тенісистка Марта Костюк стала гостею проєкту XSPORT «Разом до перемоги!» і розповіла про свої переживання в перші дні після початку війни, розрив стосунків з російським бойфрендом, боротьбу за відсторонення росіян і білорусів від турнірів WTA і ATP, а також роз’яснила причини конфлікту у збірній України перед матчем Кубку Білли Джин Кінг.

Я стільки разів говорила про те, як проходили для мене перші дні війни, що, напевно, вже 30 разів пережила ці емоції.

Перший тиждень був найжахливішим. Я була вдома в Монако, прокидаюся вранці, підіймаю телефон, а там купа повідомлень: від друзів, від мами, новини. Я найперше повідомлення від мами відкрила. І вона пише: «Ми поки живі».

Я не знаю, як на це повідомлення можна було відреагувати. Пульс 200 був відразу ж. Не знаю, як передати ці відчуття. Вони були під Києвом, на Чайці. Це і не близько, і не далеко від Бучі.

Ось так почалася війна для мене, у моєму житті. Все, що я пам’ятаю, це дика напруга в усьому тілі. Весь час. 24/7. І кожен день я прокидалася з абсолютно різними відчуттями.

Єдине, я дуже добре пам’ятаю, що через кілька днів після початку війни мені різко стало погано. Тому що я продовжувала далі тренуватися, хоч і було ясно, що не можу витримати такі навантаження.

В неділю мені стало погано. Я не могла зрозуміти, що це за стан. Боліло все тіло, я не знала, що коїться. Хотіла їхати в лікарню, але не могла зрозуміти, що я їм там скажу, як я поясню, що відчуваю. Та через кілька годин стало легше, я випила пігулки.

Через днів десять організм, думаю, просто адаптувався до цієї ситуації. Тепер стрес майже непомітний. Але він присутній весь час. Чесно кажучи, я вже навіть не пам’ятаю життя якесь інше. Від цього, насправді, дуже сумно.

Я не хотіла їхати в США (на турнір в Індіан-Уеллсі – XSPORT), тому що не розуміла для чого, не розуміла, що я там буду робити, оскільки прекрасно розуміла, що абсолютно не готова до змагань: ні морально, ні фізично.

Але мама сказала: «Марта, зберися! Не опускай руки. Це твоя робота, це твій фронт. Борися на ньому, як тільки можеш. Кожен робить те, що може».

Я до останнього не хотіла їхати. Так вийшло навіть, що я сплутала який паспорт брати, взяла той, що без візи в США. Уточню, що всі паспорти у мене громадянки України.

Довелося купувати новий квиток – поїхала додому за паспортом, а потім полетіла окремо без команди. Так почалася моя боротьба на тенісному фронті. Хочу сказати, що рішення приймаються не базуючись на якихось відчуттях чи на якомусь досвіді. Вони просто приймаються. І ти рухаєшся далі. Так зараз це все робиться.

Єдине, чому я рада, що змогла не травмуватися сильно і продовжую бути боєздатною на своєму фронті.

Ви були однією з тих, хто написав лист-звернення до WTA і ATP. Леся Цуренко анонсувала наступні дії вашої групки і сказала, що є серйозні аргументи, аби добитися повноцінного відсторонення росіян і білорусів від турнірів. Які готуються подальші кроки і на який результат ви розраховуєте?

Ту стіну, яку ми хочемо зрушити, інколи мені здається, що ми її не зрушили ні на міліметр. Але, насправді, ми розуміємо, що здійснили колосальний обсяг роботи, яка має свої плоди.

Проте це дуже складно. Нас лише декілька людей цим займається. І по результатам видно, що вони не такі, які б нам хотілося. І люди, які не беруть участі в цьому, грають краще за нас.

Та ми всі кожен день робимо цей вибір, що хочемо вести цю боротьбу. Я розумію жертви, які приношу, щоб це все рухати. Та я відчуваю, що це те, що маю робити. Незважаючи на те, як це зараз впливає на мою кар’єру, як я буду програвати там чи вигравати.

Я не спілкувалася з іншими учасниками нашої групи про те чи можемо ми якось розповсюджувати інформацію про наші наступні кроки, тому не можу відповісти конкретно. Та можу сказати, що були зроблені певні дії. Вони поки що всі непублічні.

Наразі не можу дати навіть хоч приблизну відповідь з приводу того, зможемо ми відсторонити росіян і білорусів чи ні. Тому що я не хочу ні надію давати, ні передчасно розчаровувати. Йдуть перемовини. Щось починає рухатися, щось рухається досить масштабно.

У нас з самого початку була група, в якій перебували всі наші тенісисти. І в якийсь момент ми зрозуміли, що трохи всі розділилися. Нам пощастило знайти маленьке коло людей, дуже рішучих, готових приймати рішення дуже швидко. Це було важливо. Серед нас немає тих, хто сумнівається чи думає, що це якось жорстко, що потрібно м’якше. У нас всі чудово розуміють і колективно рухаються.

Так просто склалося, що ми взяли відповідальність в свої руки. І всім комфортно в цій ситуації. Я не бачу, що хтось відчуває себе покинутим, що хтось хотів би до нас приєднатися, а ми їх не приймаємо. Просто є лідери, а є люди, які наслідують наш приклад. Не вважаю, що це погано.

З приводу відсторонення росіян. Трапилося відсторонення одного росіянина з вашого особистого життя. Якою була реакція вашого колишнього хлопця на початок війни?

Все закручувалося ще за 10 днів до початку війни. Мені неочікувано посеред дня Катаріна Завацька написала: «Марта, бігом, вивозь своїх батьків, поки ще літають літаки. Нехай виїжджають». У мене відразу ж істерика, паніка.

Я щодня у мами питала як вони, чи все гаразд, яка обстановка. Вона казала, що все нормально, просила не читати новини. Сказала, що не виїде, бо не може залишити свого тата і тітку.

Так, я трохи заспокоїлася, але писала йому, ділилася переживаннями. Думала ж, що людина близька. Казала, що погано себе почуваю, передчуття якісь не дуже. Нуль реакції. Він проігнорував моє повідомлення.

Коли почалася війна, то ми з ним були разом, за день до цього, пізно ввечері якраз прилетіли з Дохи. Я прокинулася вранці, взяла телефон… і відразу почала плакати, пішла на кухню говорити з мамою.

Думаю, була там десь півтори години. Коли повернулася, то, зрозуміло, він вже всі новини прочитав. І перша реакція – мене спробували пожаліти, погладили по головці. І все.

А потім я сказала Каті Завацькій до нас приїжджати, бо не можна було її залишати саму. Тож от ми сіли вечеряли, і у нас почалася дискусія…

Я єдиною серед них була на Майдані. І вони вдвох сидять і говорять мені, що треба зробити так, щоб ця війна закінчилася. Катя каже: «Треба зробити все, лиш би не повмирали люди».

Я відповідаю: «Добре, що ти пропонуєш? Хочеш, щоб здалися? Не здадуться. Ніхто. Я була на Майдані. Я знаю, що це таке. Люди не здадуться. Всі ляжуть, але ніхто не здасться».

А він мені говорить: «Ні, ну всі ж розуміють, що путін піде до кінця, що він не відступить». Відповідаю: «Яке це має відношення до того, що мають робити українці?» І він каже: «Ну тоді ж просто менше людей помре [якщо українці здадуться]».

Ось так було. У нього, як і в багатьох росіян, путін – це такий вєлікій царь, вєлічайша людина, яка єдиною може протистояти Америці. Це достатньо поширене у них сприйняття. Не знаю, змінилося в нього щось в голові чи ні.

Також, був зрозумілий мій стан, а він міг просто мені цілий день нічого не писати, жодного повідомлення.

І тоді ми з Катею колективно зрозуміли, що це не моя людина. Ми з ним розійшлися, коли я поїхала в Америку. Все і так було складно, не хотіла розривати стосунки, коли була там.

Але я не переживаю з цього приводу. Все прекрасно.

В 2014 році мені було 11,5 років. Але я відповім на це питання. Я тоді, напевно, не надто розуміла вагу цих речей. Я підтримувала Революцію Гідності, приблизно розуміла, чого ми хочемо, виступала за цей вибір. Але не розуміла багатьох деталей, тонкощів. Впевнена, що і зараз сильно їх не розумію. Так, я маю власну думку, але не буду кричати що так, а що не так.

Чому раніше було важче зробити це [обірвати зв’язки], тому що не було такої очевидної війни. Була якась анти-терористична операція. Так, було багато жертв, але кожного разу, коли ти хотів про це висловитися, про те, що відбувалося ці всі 8 років на Донбасі, то всі це скидали на політику, що не треба туди влазити зі спортом.

Я вважаю, що то також була війна. Але довести це людям було набагато складніше, ніж зараз. Тому в якийсь момент ти просто здавався і доходив до висновку, що це далеко, що тебе це не торкається. Багато людей так думали.

Проте, якщо говорити особисто про мене, то до росіян у мене не було такого дуже дружнього ставлення. Я все одно до всіх ставилася з дистанцією. У мене були знайомі, достатньо близька подружка з росії. Але між нами все одно була легка прірва.

І зараз цим людям, незважаючи навіть на всю їхню аполітичність, важко донести якусь інформацію. Вони її просто не сприймають.

Мені потрібно було зробити цю операцію вже декілька місяців. Переговори про участь в Кубку Федерації велися ще в січні. Тоді ми узгодили всі деталі і домовилися, що я буду виступати.

Але коли почалася війна, то тон розмови дуже сильно змінився. Звісно, довелося умови змінювати. Очевидно було, що військовий час приніс свої корективи. Просто те, в якому вони форматі підносилися, як ця вся ситуація розвивалася… очі округлювалися з кожним днем все більше і більше.

Скажу так. Я виступала за збірну з 12 років. І до сьогодні, в принципі, наша Федерація не надто змінилася – всі ті ж самі люди працюють. І більшість людей з цієї Федерації й досі вважають, що мені все ще 12 років. І вони продовжували ці всі роки так зі мною спілкуватися.

Та коли вже в такому явному маніпулятивному тоні почалися перемовини, то я зрозуміла, що ситуація надто вже запущена. Вона не має бути такою, особливо в такі часи, ще й по відношенню до таких дівчат, як ми (Еліна Світоліна також не грала в цьому матчі – XSPORT). Ті люди, які нас знають, вони розуміють, наскільки ми адекватні, наскільки ми класні дівчата, з якими можна домовитися. Просто треба це по-людськи робити.

Не буду розголошувати всі деталі, але звучало все так, що якщо ми не зіграємо за збірну, то ми будемо зрадницями. Якщо чесно, іншим судити, як це звучало, але я вважаю, що подібне не нормально. Коли ти одна з найкращих гравців країни, а з тобою спілкуються в такому тоні. Навіть не в тоні справа, а в самому підході до вирішення проблеми.

Насправді, це дуже засмучує. Це ображає. Це нечесно. Це неприємно. Подібне не має пробачатися. І це я вам сказала тільки малесеньку частинку того, що було.

У мене не було проблеми перенести операцію, зіграти цей матч заради України, зібрати грошей. Але те, в яких обставинах це складалося, як це складалося. Я розуміла, що в такому стані грати не зможу. Я і так грати не могла, а коли мені ще й кажуть, що якщо я не зіграю, то буду зрадницею…

Морально витримати це було дуже складно. Я просто зрозуміла, що, напевно, моє здоров’я варто поставити на перше місце. Вирішила, що так я зможу більше користі принести, ніж просто поїхати і там зіграти за збірну, закутатися в прапор і заспівати гімн. Я вважаю, що це було найкраще рішення, максимум, що я могла зробити. І тому я не поїхала.

А коли почалася війна, скільки разів з Федерації з вами зв’язалися, запитали як справи, чи потрібно допомогти якось, допомогти когось вивезти?

Нуль. Нуль разів.

Нагадаємо, Леся Цуренко також розповіла про конфлікт Федерації тенісу з Мартою Костюк і Еліною Світоліною.

Повне відео інтерв'ю з Мартою Костюк: