Олена Говорова: «Нам потрібно готуватись до того, що декілька Олімпійських циклів нам буде дуже важко конкурувати на рівні»

Заступниця голови КМДА з питань здійснення самоврядних повноважень та бронзова призерка Олімпійських ігор-2000 в Сіднеї Олена Говорова поділилася своїми враженнями від Ігор в Парижі-2024, розказала про підсумки київської частини проєкту «Пліч-о-пліч» та поїздку столичних дітей на відновлення у Франції, а ще розкрила своє бачення поступового розвитку українського спорту – дитячо-юнацького, масового та вищих досягнень. Про все це і навіть більше – у нашому ексклюзиві!

Олено Іванівно, нещодавно декілька груп дітей з Києва, які стали переможцями різних дисциплін першого сезону проєкту Президента України Пліч-о-пліч Всеукраїнські шкільні ліги у столиці провели збір та відновлення у Франції. Розкажіть, будь ласка, про організацію цього візиту?

В лютому, я була з офіційним візитом в місті Ліль, де мала зустріч з мером міста пані Мартін Обрі. Там  також були присутні колишній президент федерації легкої атлетики Франції, організатор топових міжнародних стартів з легкої атлетики Філіп Ламблан і Сергій Назарович Бубка. 

На зустрічі я розповіла, в яких умовах сьогодні живуть наші діти, як наш народ бореться з російським агресором, і, незважаючи ні на що, наші діти продовжують тренуватись і перемагати, а наші олімпійці виборюють право брати участь в ОІ без присутності рф і рб. Пані Обрі підтримала нашу позицію щодо відсторонення рф та рб. А Філіп Ламблан запропонував провести тижневі збори для наших дітей. 

Згодом, Сергій Назарович  допоміг організувати ще одну зустріч з Філіпом Ламбланом та  представниками бізнесу регіону О-де- Франс, Міністерства спорту Франції, Національного олімпійського комітету регіону, на якій ми вже обговорили деталі поїздки. В цей час як раз проходили змагання проєкту Президента «Пліч-о-Пліч», про який я розповіла на зустрічі, і  ми домовились, що переможці та призери «Пліч-о-пліч» поїдуть саме до Франції. Для цього було пророблено дуже багато роботи, адже потрібно було знайти фінансування, домовитись з базами, де діти проживали, організувати їм екскурсії.

Проте, всі наші зусилля коштували того. Діти повернулись додому дуже зарядженими, вони там справді відпочили і переключились. Дякую французькій стороні, яка зробила все аби юні кияни провели час якомога краще. 

Завдяки зусиллям Філіпа Ламблана, Сергія Бубки та мерії міста Лілль 150 наших дітей мали можливість відпочити  та відновитись ментально.

Який фідбек ви отримали від дітей та викладачів, які їздили разом з ними?

Діти залишились дуже задоволеними, вони потоваришували з французами, з якими там спілкувались. І зараз підтримують зв’язок з ними. На вчителів велике враження справила спортивна інфраструктура Франції, ставлення представників французької сторони до наших делегацій. Не було жодної вільної хвилинки, але це не напружувало, а навпаки давало змогу насолодитися справжнім відпочинком. Я почула дуже багато слів подяки за цю поїздку. 

Діти були в трьох різних локаціях у регіоні О-де-Франс, і кожну групу юних киян зустрічали дуже добре, кожну хотіли гарно нагодувати, кожній показати якомога більше всього. Я вам більше скажу, наших дітей у Франції так гарно приймали, що коли вони поверталися, водій зробив їм наступне зауваження: «Перестаньте плакати, нам їхати в дорогу» (посміхається, – прим. ред.) Вони настільки не хотіли прощатись з друзями, яких зустріли за цей час. 

Допомога Франції та інших країн дітям з Києва вже стала дуже хорошою традицією. За рахунок чого вдалось встановити такі гарні стосунки столиці України з іншими європейськими містами саме в напрямку підтримки нашої молоді?

Багато міст-побратимів Києва з перших днів повномасштабної війни допомагають нашому місту. У відрядженнях я весь час наголошувала: у нас війна триває, ми боремося заради перемоги всього світу. Розповідала, про те, що відбувається в нашій країні: де гинуть діти, відбуваються постійні атаки, лунають повітряні тривоги.  Наші діти через постійні ворожі обстріли не можуть нормально спати, навчатися, а не те, що тренуватись. Надати  можливість нашім дітям  відновитися, поспати в тиші, побачити інші міста, поспілкуватись з однолітками, позмагатись на європейських аренах – це було одне з ключових завдань у відрядженнях. Ми про це говорили на кожній зустрічі в різних містах, і, як правило, отримували позитивний фідбек з готовністю допомогти. Під час зустрічей ми озвучували, що нам потрібно для цього і потім починали пропрацьовувати цей процес.

Я дуже вдячна Управлінню міжнародних відносин Київської міської державної адміністрації адже левова частка роботи лягає на їхні плечі, і разом з ними ми опрацьовуємо всі ці процеси. 

Якщо пригадувати дебютний сезон Пліч-о-пліч Всеукраїнські шкільні ліги у Києві, який для вас найпам’ятніший момент першого року проєкту?

Я ніколи не забуду, як діти на відкритті змагань співали гімн.  Вони це робили з таким завзяттям, і  натхненням,  що неможливо було стримати сльози. Вони співали душею і серцем. Енергетика змагань відчувалась буквально фізично, діти заряджали своїм позитивом і емоціями.

Вони насолоджувалися моментом під час усіх змагань. Коли ти це бачиш, то хочеться робити від себе ще більше аби діти були щасливими.

Ще один пам’ятний момент був під час змагань у Дніпровському районі, коли  однокласники вболівали за своїх друзів під час змагань. Це було так по-справжньому, так щиро.  Діти раділи, кричали, підтримували, вболівали – це було просто неймовірно.

В першому сезоні в столиці вдалось реалізувати все, що планували?

Майже все. Я дуже пишаюсь тим, що наші київські діти отримали в якості нагороди поїздку за кордон. Пишаюсь тим, що ми змогли зібрати в залі КМДА вчителів фізкультури на відкриття проєкту Пліч-о-пліч. Також пишаюсь тим, що ми провели церемонію закриття та нагородили дітей за виступ. Переможці наших змагань, зауважу, поїхали не лише до Франції, але і взяли участь у проєкті Залізна Зміна, який є дуже важливим для розвитку молоді. 

Словом, те, що ми запланували, нам вдалось. Так, були організаційні моменти, адже ми не мали достатньо часу, і не все від нас залежало, але, я вважаю, що в перший рік, ми гарно попрацювали і зробили все, щоб проєкт відбувся.  Нам не вистачає спортивного інвентарю, є певні аспекти з приводу залів, але, ще раз наголошую, той, хто хоче, той зробить. Також під час відкриття сезону ми взяли участь у телемості, і я дуже вдячна Кирилу Фесику та Миколі Калашнику, головам Оболонського та Дарницького районів відповідно за організацію нашого етапу телемосту, і, зрештою, ми стали найбільш організованим етапом з усіх. 

Тобто, якщо людина хоче, вона все зробить аби дійти до своє мети. А головна мета у нас – це допомога дітям. Ми хочемо бачити їхні посмішки та те, як вони у прямому сенсі слова розквітають. Коли завершувався перший сезон, то до мене підходили діти і просили проводити змагання щомісяця. Щомісяця, правда, ми обіцяти не можемо, але організатори на другий сезон додають ще види спорту і будемо сподіватись, що в ньому візьмуть участь ще більше учасників.

Чи вже проходить підготовка до другого року змагань, і якщо так, то що готуєте для дітей?

Так, підготовка вже розпочалась. Ми нещодавно отримали регламенти нового сезону, в нас додались такі види спорту як гандбол і регбі. На наступному тижні ми збираємо нараду з представників федерацій з тих видів спорту, які будуть залучені. 

За перший сезон я зрозуміла, що багатьом школам не вистачає елементарного – спортивного інвентарю. Мені здається, що цього року потрібно зосередити увагу на обладнанні, і за мету я ставлю аби наші партнери надали нам можливість отримати у якості допомогти саме це. Один якісний м’яч коштує 3000 гривень, і от порахуйте скільки потрібно коштів аби мінімально забезпечити кожну школу ними. 

Для мене напередодні другого сезону проєкту питання номер один – це спортивний інвентар для шкіл та для дитячо-юнацьких спортивних шкіл. І там, де ми можемо отримати його за позабюджетні кошти, будемо намагатись це зробити. 

Чи можна вважати проєкт Президента України Пліч-о-пліч Всеукраїнські шкільні ліги частиною розвитку масового спорту, на вашу думку?

Якщо ми з вами почитаємо Закон України про фізичну культуру і спорт, то побачимо там наступне формулювання про масовий спорт: «Масовий спорт – це діяльність суб’єктів фізичної культури і спорту, спрямована на забезпечення рухової активності людей під час їхнього дозвілля та для зміцнення здоров’я». Тому частково можна сказати, що «Пліч-о-пліч» є частиною розвитку масового спорту, але, я б сказала, на перспективу. Адже, якщо дитина, яка сьогодні познайомилась зі спортом через цей проєкт, і знає, що таке фізична активність з маленького віку, і в дорослому віці буде займатись спортом і підтримуватиме форму. Також вона буде цікавитись змаганнями, які проходять, і буде відвідувати їх. 

Тобто, цей проєкт – це про розвиток фізичної культури, а також про культуру залучення людини до спорту в якості вболівальника, учасника або волонтера. Тому, якщо ми дивимось на перспективу, то можна сказати, що цей проєкт є частиною розвитку масового спорту.

Наскільки взагалі важливо розвивати масовий спорт в Україні загалом та Києві зокрема?

Це дуже важливо.  Як я вже казала, для того аби бути в ресурсі, потрібно йти не в аптеку, а йти на стадіон, в спортивний зал, на пробіжку, потрібно рухатись. Нам потрібно розуміти, що наш ресурс і енергія залежить від того як ти рухаєшся і наскільки багато ти рухаєшся. 

В нас є така звичка казати, що спорт це дорого. Але це не зовсім так. Спорт це про мотивацію, а не про вартість. Не обов’язково купувати абонемент в спортзал, якщо ти не можеш собі це дозволити, можна вийти на стадіон біля дому і побігати там. І від занять спортом ти отримуєш лише плюси у вигляді здоров’я, енергії та ресурсного стану, коли за одну годину ти можеш зробити набагато більше, якщо ти фізично активний.

Під час війни не обов’язково будувати великі стадіони та велику інфраструктуру, хоча і вона теж потрібна. Ми наразі розробили проєкт «Бігові маршрути Києва» аби людина могла вдягнути кросівки та форму, і побігати. Або і просто після роботи прогулятись таким маршрутом. Ми вказуємо складність маршрутів, їхню тривалість, чи є моменти інклюзії. Також ми склали аудіо-гіди по цим маршрутам аби людина могла під час тренування або прогулянки ознайомитись з історією міста. Цей проєкт не коштує всіх гроші світу, ми нічого не будуємо, а намагаємось організувати якомога більше локацій аби кияни мали змогу фізично активно проводити своє дозвілля. Для мене це дуже важливо.

На зустрічі з керівництвом Варшави ми розмовляли про це, ми питали у них, скільки років вони йшли до того, що містяни самі виходять і займаються спортом. І я почула цифру 12 років. Перший час на людей, які тренувались зранку, дивились дивно, а зараз побігати перед роботою – це абсолютно нормальна справа. В них проводять заходи, конференції, на яких пояснюють мешканцям, навіщо їм потрібно займатись спортом. Багато напрацювань Варшави ми можемо втілити в життя і в Києві.

На сьогодні розвиток масового спорту у столиці це перспектива не одного дня і року, це програма, що розрахована на багато років вперед.  

Для мене наразі головна мета – мотивувати людей, які тільки знайомляться зі спортом і пояснювати їм, навіщо їм це потрібно, і що це не коштує всіх грошей світу. Що кожен з нас має зробити крок до себе аби відновитись і бути в ресурсі.

Які кроки робить столиця для розвитку масового спорту?

Я вже сказала про бігові маршрути, і я дуже вдячна Асоціації масового спорту і Вікторії Веремієнко та Івану Третьякову. Ми разом з ними розробляємо цей проєкт і опрацьовуємо всі маршрути так, аби це справді було зручно. Також нам безкоштовно допомагає зробити красу цього проєкту архітектор-дизайнер Роман Сляднєв, який в прямому сенсі з головою поринув у проєкт, відбігавши з нами декілька маршрутів аби подивитись як це все працює.

Ми також намагаємось проводити масові заходи, наскільки ми це можемо робити в умовах воєнного часу. Зокрема співпрацюємо з Українською військовою лігою, це, правда, більше не про масовий спорт, а про спорт ветеранів, але це для нас дуже важливий напрямок. Ми долучаємось до різних проєтків, що об’єднують людей, які розуміються на спорті. 

Також Київ бере участь у програмі Президента України «Активні парки – локації здорової України», і ви могли бачити, скільки на вихідних на Контрактовій площі збирається дітей аби позайматись та активно провести свій час. 

З огляду на велику війну, яку проти нашої Батьківщини розвернула росія, чи бачите ви фідбек від киян стосовно готовності проводити дозвілля активно?

Так, я бачу цей фідбек. Мені здається, ми стали більше уваги приділяти спорту не в сенсі для краси та зовнішнього вигляду, а для того аби бути в ресурсі та через розуміння, що це важлива складова життєдіяльності людини. Наше завдання, як я вже казала, мотивувати людей до цього та створювати умови. До мене, як до депутата КМДА, звертаються люди, які хочуть відновити спортивні майданчики аби діти мали змогу гратись. Так, війна триває, але діти це наше майбутнє, і тому ми маємо велику частину уваги приділяти їм. 

Я бачу, скільки киян виходить на забіги, які проводить Асоціація масового спорту та Run Ukraine, я бачу, яка реакція на спортивне життя в столиці з приводу змагань, скільки ініціатив заходить в КМДА стосовно участі в тому чи іншому заході. Ми намагаємось рухатись в цьому напрямку зважаючи на умови воєнного часу, адже для нас безпека киян стоїть в пріоритеті.

Давайте пригадаємо нещодавні Олімпійські ігри у Парижі. Які вони у вас залишили враження?

Я була, якщо можна так висловитись, приємно шокована організацією Ігор. Я була в Парижі всього чотири дні, представляючи мерію Києва. В перший день я відвідала конференцію стосовно довкілля, а потім на запрошення мера Парижу Анн Ідальго залишилась аби подивитись церемонію відкриття та декілька змагальних днів. 

Щодо церемонії відкриття, то я була скептично налаштована на те, що вона відбувалась в місті, але вона мені дуже сподобалась. Церемонія виглядала дуже яскраво. Ще я отримала приємний післясмак від того як жив Париж під час Ігор. Місто жило своїм життям, розуміючи, що в цей самий момент вони є Меккою олімпійського спорту. Все дуже легко, без напруження, усюди допомагали. Варто зазначити, що французи вміють вболівати, їхня культура вболівання на найвищому рівні. Атмосфера на стадіонах була дуже доброзичливою, я таких ще не бачила. Словом, там було справжнє свято спорту.

Я переживала, що додаткові правила безпеки, які були запроваджені до цих Ігор, внесуть певну напруженість, але я цього взагалі не помітила. Персонал доброзичливий, завжди готовий прийти на допомогу. Якихось додаткових незручностей не було.

Чи згодні ви з тезою, що на Іграх-2024 себе краще показали досвідчені українські олімпійці, ніж молоді таланти? І якщо так, то чому, на вашу думку, молоді не вдалось яскраво засяяти?

Я не погоджуюсь, що молоді не вдалось яскраво засяяти, адже кожен спортсмен представляв нашу країну і до нього була прикута подвійна увага. Давайте згадаємо, наприклад, гімнастку Таїсію Онофрійчук. Так, вона не потрапила на п’єдестал, хоча вона блискуче відпрацювала кваліфікацію, увесь світ був у захваті від її виступу. Але їй трошки не вистачило досвіду аби на наступний день так само круто показати ту ж саму програму. Але хіба вона не засяяла? Вона засяяла навіть без медалі, і саме її виступ згадували в багатьох сюжетах іноземні ЗМІ.

Я, до речі, пам’ятаю свою першу Олімпіаду, коли ти приїжджаєш, в тебе руки та ноги трусяться, ти не розумієш, куди, що і навіщо. Олімпійські ігри це зовсім інший рівень змагань, і ніякий чемпіонат світу не може з ними порівнятись. Коли ти вже маєш цей досвід, тобі легше виступати та показувати результат. Ви можете побачити це по наших спортсменах, які на минулих Іграх трохи не дотягнули до п’єдесталу, цього разу вже взяли медаль. Це говорить про досвід, про підготовку, про роботу над помилками.

Так, частково я згодна, що краще себе показали наші досвідчені спортсмени, адже в них вже був досвід, але, я впевнена, що ці молоді таланти, які виступали у Парижі, заявлять про себе на повну у Лос-Анджелесі на наступній Олімпіаді.

Які висновки ми маємо зробити після цієї Олімпіади заради покращення результатів у майбутньому?

Я розумію наскільки важко нашим тренерам, яким потрібно перебудовувати систему тренувань, враховувати психологічні аспекти підготовки, я розумію наскільки це неймовірна праця – довести спортсмена до високого рівня. Нам потрібно розуміти, що через велику війну ми залишились без багатьох спортивних об’єктів, що багато спортсменів виїхали за кордон, багато дітей виїхали за кордон. Нам дуже потрібний людський потенціал: як тренери, так і менеджери, і спеціалісти, і спортсмени. Нам потрібно зробити багато роботи в цьому напрямку.

Молоде покоління спортсменів, яке сьогодні тренується в Україні, не має умов аби готуватись до серйозних змагань. Постійні тривоги, постійні зриви тренувального процесу, заважають нормально тренуватись. Нам потрібно готуватись до того, що декілька Олімпійських циклів нам буде дуже важко конкурувати на рівні. Не тому, що ми слабкі, а тому що війна і в спорті зробила свою чорну справу. 

А як би ви оцінили рівень українського спорту загалом?

Олімпійський спорт і масовий спорт не є конкурентами один одному. Якщо ми кажемо, що робимо акцент на один з напрямків, то це буде помилкою. Потрібно особливо звернути увагу на дитячо-юнацький спорт, якщо мама і тато знаходять час аби їхня дитина займалась, що є дуже важливим, то це підійме в майбутньому обидва напрямки. 

Після кожної Олімпіади у нас в спортивних секціях бум дітей саме в тих видах де є медалі ОІ. Я вже знаю, що багато дівчаток хочуть бути як Ярослава Магучіх, в мене вже обривається телефон з запитанням «Куди ми можемо записати дитину на стрибки у висоту?». Знаю, що теж саме було після Пекіну-2008 і завоювання нашою збірною з фехтування золота. Так само і в інших видах спорту.

У Великій Британії проводили дослідження стосовно того, кого підлітки 13-15 років обирають кумирами. І більшість з них обирає спортсменів, а не співаків чи акторів. На прикладі кумирів спорту є можливість залучити дітей до здорового способу життя. Так, не всі стануть Олімпійськими чемпіонами, але вони будуть здоровими, і це буде дуже добре для країни. 

Тому не можна казати, що ми розвиваємо лише Олімпійський чи лише масовий спорт, це все – один процес. Одне без іншого не може розвиватись на 100%. 

Які кроки задля розвитку українського спорту варто зробити нашій державі прямо зараз?

На мою думку, як я вже сказала, нам потрібно повернути з-за кордону наших тренерів, наших дітей, нам потрібно накопичувати досвід провідних країн, які досягли серйозних результатів як в спорті вищих досягнень, так і в спорті масовому. Також дуже важливо аби в різних міжнародних спортивних структурах було якомога більше представників України.

Найголовніше для будь-яких планів на майбутнє це людський ресурс. Ми ж розуміємо, якщо у команди є якісний тренер, вона буде давати результат. Все залежить від людей. Цю тезу можна накласти на розвиток спорту в Україні. Чим більше в нас буде крутих спеціалістів – тим вищим буде рівень нашого спорту.

І на останок: яким би ви хотіли бачити українських спорт у розрізі найближчих років?

В першу чергу, я б хотіла аби наш спорт був гармонійним, аби не було перекосів в той чи інший бік. Нам потрібно зробити акцент на інклюзивність, потрібно зробити ті об’єкти, які в нас сьогодні є, доступними для людей з інвалідністю, для хлопців, які повертаються з фронту, нам потрібно звернути увагу на спортивну реабілітацію наших військових. Потрібно залучати всіх тренерів та спеціалістів, які можуть в цьому допомогти.

Потрібно, щоб в міжнародних організаціях було якомога більше українців. Україна наразі має дуже сильний голос у міжнародній спільноті, і в спорті він має лунати так само гучно. 

Ось таким я бачу наш спорт у найближчі роки: повертаються наші діти, наші спеціалісти, ми проводимо багато подій, я бачу новий менеджмент, у якого горять очі, і який хоче розвивати наш спорт та нашу країну.