Вчера 18
Сегодня 6
Завтра 3
Развернуть Свернуть

«Відмовити собі бути в центрі світової історії я не зміг». Дмитро Лазуткін – про війну, спорт та журналістику

В другу річницю повномасштабного вторгнення росії на територію України XSPORT.ua поспілкувався з нашим колегою, який став на захист Батьківщини
24 февраля 09:00
«Відмовити собі бути в центрі світової історії я не зміг». Дмитро Лазуткін – про війну, спорт та журналістику
Дмитро Лазуткін / фото з особистого архіву військового

Сьогодні, у суботу, 24 лютого, виповнюється рівно 2 роки від початку повномасштабної військової агресії росії по відношенню до України. Саме в цей день 24 місяці тому ворожа армія варварським шляхом напала на нашу державу і почала масово і всіма можливими методами вбивати наших людей.

В цю трагічну дату ми вирішили поспілкуватись з нашими колегами, які стали на захист Батьківщини від окупантів. Сьогодні ми опублікуємо серію матеріалів з журналістами, ведучими, режисерами, відклавшими в бік професійні амбіції та одягнувшими військову форму. Ми поставили всім їм запитання одного характеру аби дізнатись про той шлях, який вони подолали за ці два роки.

Гостем першого матеріалу є український поет, журналіст, телеведучий, продюсер, а тепер і військовий Дмитро Лазуткін.

Дмитро, розкажи, будь ласка, ким ти працював на момент початку повномасштабної війни? Що тебе захоплювало в твоїй професії?

На момент старту повномасштабної війни я був ведучим Олімпійської студії на «Суспільному». Разом з Ганною Різатдіновою ми підбили в ефірі підсумки Ігор-2022 і планували за кілька днів розпочати Паралімпійський проект. Окрім того, я продюсував для кількох медіаплатформ трансляції турнірів з різних видів єдиноборств і коментував змагання з дзюдо на XSPORT. Мені це подобалося. Я знав і любив свою роботу.

Як для тебе розпочалось повномасштабне вторгнення рф? Які були перші дії?

В перший день війни я вивіз двох своїх доньок, яким на той момент було відповідно 2 і 5 років, за межі Києва. Сам пішов у військомат, але потрапити до лав ЗСУ не вийшло - сказали, що наразі запиту на мою ВОС немає. Тоді я подав документи для отримання акредитації - аби мати можливість працювати воєнкором. Став робити сюжети для «Суспільного». Працював на Київщині, Чернігівщині, Харківщині. Знімав сюжети про наших військових у Бахмуті. Спілкувався, записував інтерв'ю. В принципі між роботою спортивним кореспондентом і воєнкором - чимало спільного. Просто на війні трохи більше відповідальності. А ще можуть вбити. Але тут вже як пощастить.

Яка була твоя мотивація долучитись до Сил оборони України? Що про це казали рідні?

Настав момент, коли я зрозумів - все що б я не робив навколо війни - цього недостатньо. Тож вирішив піти в армію. До 47 бригади Магура мене запросив Валерій Маркус. Рідні були не в захваті, дружина досі вважає цей урок помилковим. Батьки дуже переживають. Але відмовити собі бути в центрі світової історії я не зміг - сів у машину і поїхав у Запоріжжя. Там власне й мобілізувався до ЗСУ. Аби побачити зсередини, як виглядає контрнаступ. Без військового досвіду і КМБ це було дещо авантюрно. Але вже ніхто не міг мене зупинити.

Можеш розповісти про шлях, який ти пройшов за свій час у війську? На якій посаді починав і на якій знаходишся зараз?

Спочатку мене взяли офіцером у резервну роту. Згодом я очолив службу зв'язків з громадськістю 47ОМБр. Возив журналістів в зону бойових дій, вибудовував комунікацію, знімав сюжети для соцмереж бригади. Працював з провідними світовими ЗМІ: CNN, ZDF, Washington post, RTL, Bild, New York Times, ABC news, RAI 24, Radio France, Newsweek і багатьма іншими. Возив їх на позиції до наших підрозділів. Так весь світ дізнався про героїчну роботу екіпажів Бредлі, Леопардів, Паладінів, про наших штурмовиків і військових медиків.

Після того як нас перекинули на Авдіївський напрямок, отримав дозвіл від командування на включення в ефір телемарафону й інших медіаресурсів. Завдяки цьому вдалося зібрати чимало коштів на потреби бригади. На БПЛА і засоби РЕБ.

Яке твоє головне, так би мовити, враження від війни? Що найважче особисто для тебе?

На війні все може змінитися раптово. Так, ніби нічого не відбувається, а потім - бац і колесо змін закрутилося з шаленою швидкістю. Головне, що я запам'ятав: твоя безпека - це твоя відповідальність. Бо доводилося чути й такі накази: їдьте туди-то, там зараз артобстріл, тому акуратненько. Тож доводилося самому вибудовувати маршрут і складати план дій так, аби мінімізувати ризики, але й виконати наказ.

Чи встигаєш слідкувати за спортом? Були спортивні події, які тебе порадували?

Були події, які дійсно потішили. Наприклад турніри з боксу і ММА в Дніпрі, організатори яких через мене передали нашій бригаді мавік3Т і ще кілька важливих девайсів. Футбол не дивився, але коли натрапляю в інтернеті на якусь нарізку голів, то страшенно кортить пограти самому.

А взагалі коли потрапляєш на війну, все інше здається неважливим.

В нас вже залишається 5 місяців до початку Олімпійських ігор. І наразі головна тема світу спорту це рішення МОК допустити представників рф та рб до Ігор у статусі «індивідуальний нейтральний атлет». Що ти про це думаєш?

Я думаю, що ні прапору, ні гімну рф не має бути ніде – ні на олімпійських аренах, ні навколо них. Щодо нейтральних атлетів, то, думаю, було б правильно, якби ці атлети спочатку публічно засудили російське вторгнення і визнали дії путінського режиму терористичними.

росіяни з усіх дір заявляють, що спорт поза політикою і не потрібно це змішувати. В той же час, ми чудово знаємо, що російські спортсмени беруть активну участь у війні в нашій країні. Чи справді спорт може бути поза політикою? Можливо, під час якихось операцій, ти знав про те, що на іншому боці в складі армії рф є російські спортсмени?

Війна не поза політикою. І смерть не поза політикою. Тому як можна не усвідомлювати відповідальності спортсменів, які отримують гроші і фотографуються з людожером? Від формулювання «спорт поза політикою» тхне російськими інформаційними помилками.

Я знаю, що особливо багато є представників спортивних єдиноборств, які воюють. Як з нашого, так і з їхнього боку. Щодо росіян, то особливо не відстежував на хто там саме.

І на останок: щоб ти хотів сказати українцям загалом і вболівальникам спорту зокрема?

Війна може тривати довго. Немає гарантій, що вам не знадобляться навички з тактичної медицини, основ виживання у кризових ситуаціях і хороша фізична форма.

Висловлюємо велику подяку кожному українському захиснику, який боронить нашу державу від окупанта. Слава Україні!

Тарас Праведний
Рейтинг:
(Голосов: 2)

Комментарии 0

Войти
Оставлять комментарии на сайте разрешается только при соблюдении правил.

Букмекер месяца