Станіслав Горуна: «Для ЗСУ вдалось зібрати вже приблизно 80 тисяч доларів»
Станіслав Горуна: «Для ЗСУ вдалось зібрати вже приблизно 80 тисяч доларів»
Зірка українського карате – про спорт під час війни та допомогу армії
25 июля 2022г. 15:25
Станіслав Горуна / фото - пресслужба Весвітніх ігор
Зірковий український каратист, бронзовий призер Олімпіади-2020, чемпіон та срібний призер Всесвітніх Ігор, чемпіон Європейських ігор Станіслав Горуна в інтерв’ю нашому сайту розповів про виступ на Всесвітніх Іграх у США, емоції від обрання його в якості прапороносця збірної України, підготовку до змагань, волонтерство та суму, яку він вже зібрав для ЗСУ.
Станіслав, які вараження по собі залишив американський Бірмінгем?
Саме місто маленьке, але в ньому дуже добре розвинена інфраструктура. Зустріч з боку організаторів була теплою, починаючи від аеропорту та закінчуючи спілкуванням з мером міста та топ-менеджерами Всесвітніх Ігор. Всі переймаються питанням війни в Україні, навіть прості люди на вулиці, в кафе, з ким вдалось познайомитись. Всі дуже привітні, співчутливі та підтримують нас. Висловлюють побажання, щоб війна вже закінчилась.
Вам випала честь бути прапороносцем на параді учасників. Які емоції у вас були в цей момент?
Атмосфера на Всесвітніх Іграх була чудовою. На змаганнях виступали представники України з усіх видів спорту, і ми вперше зустрілися перед церемонією відкриття. Там була велика кількість людей, нас готували до виходу на стадіон. З усіма побалакали, сфотографувалися, пожартували, обмінялися думками з приводу змагань та організації. Сам момент виходу був досить емоційним. Коли оголошували вихід України, то всі багатотисячні трибуни, які повністю були заповнені, піднялися та стоячи нас вітали.
Взагалі, бути прапороносцем дуже почесно. Я не вперше беру участь у таких заходах, як Всесвітні Ігри: у 2017 році я вже був на Всесвітніх Іграх, у 2019 був на Європейських і у 2021 на Олімпійських Іграх. В мене була така маленька мрія вийти з прапором разом з командою. Насправді я був настільки зосереджений, щоб правильно махати прапором, що пішов трошки швидше та відірвався від команди. Команда як раз зупинилася, щоб подивитися на трибуни, які нам аплодували та зняти все на телефони. Тим часом, я з волонтером, який ніс табличку з написом «Україна» відірвалися трохи вперед.
Не відразу. Ми призначили співбесіду для отримання віз у США аж в червні, тому що не знали яка буде ситуація, вийде в нас поїхати чи ні. Хоча дехто з команди кваліфікувався ще в листопаді після чемпіонату світу. Я кваліфікувався на початку березня, якраз коли війна почалася. Отримав ліцензію, бо там закривалося питання по рейтингу і я проходив. Тому ми знали, що можемо полетіти на ігри, але чи буде реальна можливість ми не були впевнені.
Як проходили збори перед турніром?
Я проходив тренувальні збори в чернівецькому клубі «Лідер», разом з хлопцями з моєї збірної, які не кваліфікувалися на Всесвітні Ігри. План в Чернівцях був розбитий на 2 тижні по фізичній підготовці, де ми якісно попрацювали. Потім були тренувальні збори в США, ще 2 тижні, але вже з головним тренером національної збірної Миколою Сіраковським. У Штатах проводили тактичну підготовку з відеоаналізом, розбором суперника та з конкретними напрацюваннями.
Виїзд на змагання став можливим завдяки Міністерству спорту, Спортивному Комітету України який очолює Ілля Шевляк, у питанні організації поїздки вони допомогли дуже багато. Також активно до цього долучилась Українська Федерація карате. Вони також займалися домовленостями про, те, щоб була можливість тренуватись. Це дуже важливий фактор, бо на відміну від інших команд ми мали можливість пройти акліматизацію та адаптацію. Нас поселили у комфортних умовах, ми мали якісне харчування. За це я дуже дякую.
Банальне запитання, але все ж, на який результат розраховували на іграх?
Звичайно я розраховував на золото, а як можна інакше? Я не розумію спортсменів, які не є максималістами. Люди які займаються, щоб просто їздити на змагання – спортивні туристи. Люди які займаються певним видом спорту, щоб перемагати – спортсмени. Якщо ти налаштований на перемогу, то це перемога лише стовідсоткова і лише золото. Як можна погоджуватися на менше?
У мене був розібраний кожний суперник. В зошиті записано: хто працює на атаках, якими атаками набирають бали, як працюють в захисті, як спортсмени працюють при рівному рахунку, якими технічними прийомами захищаються, які пересування використовують, в якій стійці працюють. Для кожного з них я мав план, як спрацьовувати у різних ситуаціях.
Перед боями я це просто візуалізував, бо готував себе та свою реакцію до тих ситуацій, які можуть статися під час поєдинку. Тому що, коли вона стається, мозок розуміє, що зараз буде і спрацьовує автоматично. Нема часу під час бою думати, тому до цих ситуацій потрібно бути готовим. Я намагався візуалізувати так, ніби я цей бій вже прожив. Коли є чіткий план та розуміння, що робити, то у тебе немає переживань, ти просто йдеш і робиш. Коли ти не маєш плану, то ти маєш хвилювання та невпевненість в собі. Переживання здебільшого виникають через непідготовленість.
Ви сказали, що у вас всі суперники розібрані. Як вважаєте, чого вам не вистачило для перемоги над Абдаллі Абдалазізу, якого ви вже перемагали?
Наразі він є топовим спортсменом, це молодий хлопчина, який зайшов у категорію. Працює не дуже різноманітно, але, користуючись своєю швидкостю, він є дуже складним. Я можу 10 разів обіграти його тактично, але по швидкості йому програю. Хоча під час бою я розумів, що можна було робити, але багато речей не вдавалося, через його швидкість.
Так, перший бій я виграв. Ми двоє вийшли з нашої групи, двоє пройшли в півфінал і знову зустрілися в фіналі. У фіналі трошки інакше склався поєдинок. Плюс судді віддали йому бали, які він не заробив. Вони зреагували на ту швидкість, з якою він вдарив, бо у нього вибухові удари, а куди він бив, не помітили. На відео видно дуже чітко, що там до голови було далеко. Я рукою відбився та забрав голову. Таке буває, це людський фактор. Це було не навмисно зроблено, але випадковість виявилась не на мою користь.
Яке у вас було відчуття, коли ви стояли на п’єдесталі та вам вручали нагороду?
Я був дуже щасливий, що Ігри нарешті закінчилися. Це та сама Олімпіада, але серед неолімпійських видів спорту. Всесвітні Ігри також проходять раз на 4 роки, для багатьох спортсменів це верхня межа спортивної кар’єри.
Коли для тебе щось важливо, ти докладаєш максимальних зусиль. Місяць інтенсивних тренувань з максимальною віддачею та концентрацією на цей єдиний день – це дуже виснажує та затискає тебе психологічно та фізично. Потім настає той самий день, де ти викладаєшся на повну, і тобі вдається. Після чого ти стаєш на п’єдестал і думаєш: «Хух, я це зробив». Потім відчуваєш максимальне розслаблення, тебе відпускає і ти щасливий, що тобі вдалося показати достойний результат. Сльози самі виходять і ти не можеш нічого з цим зробити. Стараєшся стримати, але там вже як виходить.
Вони точно всі бачать мене в Instagram. Особливо в перші місяці, коли я кожного дня в історіях Instagram викладав відео та фото про війну, та писав у постах «що» та «як» відбувається. Але від них не було жодної реакції. Я точно знаю, що вони це дивилися та бачили, між собою обговорювали, але всі відмовчуються. Вони раби та слабаки, які залежні від свого уряду, який платить їм зарплати. Іншими словами купує їх.
Якщо вони від того залежні та своїми діями показують це, значить їх купили. Можна бути спортсменом на зарплаті, але це не означає, що ти мовчиш і засовуєш язик в одне місце. Вони не бачать, що можуть зробити, бо не на них нападають, тому їм «окей». Їм байдуже до цього. Вони можуть висловлювати якесь занепокоєння, але я не вірю в їхню щирість.
Розкажіть про продану на аукціоні олімпійську медаль.
Медаль продав на аукціоні за 20,5 тисяч доларів. Один журналіст якось брав у мене інтерв’ю та запитав: «А ти продав би медаль?». Я кажу: «Так, я просто не знаю як організувати аукціон і кому можна запропонувати ту медаль». Потім інтерв’ю було опубліковано. Вже через деякий час до мене звернулася волонтерська організація Ukraine Alive 2022, які співпрацюють з однією українською інтернет-платформою. Разом вони організовують різні аукціони та співпрацюють з різними спортивними лотами. Вони зробили потужну інформаційну кампанію, про цю медаль. Я говорив про неї багатьом ЗМІ: американським, японським, європейським. Таким чином, ми надали розголосу, привернули увагу та продали її через американський сайт eBay. Я дуже радий, що вдалося виручити таку суму. Гроші надійшли до волонтерської організації Ukraine Alive 2022, і вони вже ними розпорядились відповідним чином.
Як ви зустріли війну і які були ваші дії?
Коли почалася війна, я не розумів, що та до чого. Дружину з дитиною відразу відправив в Європу, щоб бути спокійним за них. Потім було бажання відправитися на Схід, але у зв’язку з відсутністю спеціальної підготовки мені сказали, що мене туди не відправлять. Я зрозумів, що поки я тут, треба інакше допомагати. Вирішив воювати в інформаційному плані та займатись волонтерською діяльностю.
Оскільки в моїх соцмережах в основному іноземна аудиторія, то я почав збирати кошти. До мене надходили запити від військових, для яких ми купували ліки, одяг, їжу, тактичні засоби (окуляри, рукавиці, наколінники). Цим займалися я, мій брат та тренер з Запоріжжя, який жив у мене вдома три місяці (був вимушений покинути Запоріжжя, через те, що там була небезпечна ситуація).
Приблизно 80 тисяч доларів разом з медаллю вдалося зібрати для ЗСУ. Багато що через особисті зв’язки. Василь Васильович Костюк закривав дорогвартісні запити. Я що міг збирав, а він закривав решту. За що йому дуже дякую.
