Інтерв’ю Андрія Проценка – про виїзд з Херсону, три неочікувані медалі та мотивацію від олімпійського чемпіона Тамбері

Історію виїзду з окупованого Херсону українського стрибуна в висоту Андрія Проценка всі вже достатньо добре знають. Після того як українець провів 44 дні в окупації, він зміг перебратись на підконтрольну Україні територію, розпочати підготовку до сезону та, на диво для самого себе, провів цей сезон успішно.

Спочатку Проценко став бронзовим призером чемпіонату світу в Юджині, згодом взяв другу в кар’єрі медаль на чемпіонаті Європи, а декілька днів тому виграв етап Діамантової ліги в Лозанні та неймовірним чином пробився в фінал змагань.

Про все це і багато чого більше Андрій розповів в інтерв’ю ресурсу MixedZone. Читайте текстову роз шифровку інтерв’ю.

«Я дуже задоволений цим сезоном. Нічого не передбачало, що все так може скластись. Через війну в нас підготовка трохи зірвалась і випало декілька місяців. Я планував виступати на чемпіонаті Європи, а так як ЧС був, то і на ньому за одно виступити. Проте основна підготовка була на ЧЄ. Ну і, як бачимо, вийшло непогано.

Перед Європою було трохи більше змагань, не було стільки часу тренуватись, і через це, можливо, не вистачило функціональної підготовки. Так, я задоволений третім місцем, але хотілось би більшого».

Про умови на ЧЄ

«Там був дощ, погодні були не найкращі, плюс змагання затримали десь на 40 хв. Боротись за перше місце можна було, всі були в рівних умовах».

Про емоційну складову останніх спроб

«Остання спроба вона мобілізує, бо вже немає іншого шляху – або борешся далі за медаль або програв. Це емоційний сплеск, і за рахунок цього ти стрибаєш третю, і за рахунок цього ти можеш стрибати наступну. Якщо проходить не багато часу. Зазвичай, це так і є, адже завжди після третьої починається наступна спроба і там людей не багато».

«Організатори зробили все для мене аби я виграв. Вони розташували так сектор, що у стрибунів з іншої сторони не влазив повністю розбіг. А Баршим стрибає з лівої ноги, кореєць теж. У Тамбері влазив розбіг, у американця не влазив, у новозеландця також.

Так, я саме в Лозанні я встановив свій власний рекорд 2.40 м, але вперше я з найнижчим своїм результатом, виграв перше місце на турнірі. До цього я стрибав 2.40, і був другим, 2.30 і був четвертим, 2.28 – п’ятим або четвертим».

Про відбір на фінал Діамантової ліги через перемогу в Лозанні

«Від фіналу перед Лозанною мене відділяли чотири очки, а це чотири позиції. Це мені потрібно було суперників, які вище за мене у рейтингу, обстрибати на чотири місця. А це майже неможливо було, як здавалось.

В решті решт я став шостим в загальному рейтингу, а кореєць, який є одним з лідерів, він зайняв тільки восьме місце у Лозанні, і через це я його посунув на сьому позицію».

Про моральну підтримку від олімпійського чемпіона Джанмарко Тамбері

«Він один із основних, хто емоційно підтримує. Він, напевно, головна людина, яка дала стимул для мене аби тренуватись далі. Я подивився зимовий чемпіонат світу, де він стрибав з нашими прапорами, написав Bondarenko, Protsenko, це дуже вплинуло на мене, що мені захотілось тренуватись та змагатись в сезоні».

«Я не знаю, що він думає, але казав, що з початку сезону були труднощі через травми, але він по змаганням стрибав, і казав, що нічого не турбувало, тому, сподіваємось, що зможе підготуватись не на зиму, а на наступне літо. І, сподіваємось, що буде показувати результати, бо технічно він може, трохи не вистачає фізики, а техніка через психологічну складову поки ще не на тому рівні».

Про окупацію Херсону та області

«Перший тиждень, коли війна почалась, я нічого не робив. Я не знав, що і як далі буде. Я поїхав за дитиною, яка була на той момент в селі, і в решті лишився там на майже 40 днів. Десь за тиждень я почав підтримувати форму аби відволіктись від новин. Я вже був в окупації з другого дня, виїжджати ми боялись, адже треба було їхати через Олешківський міст.

Мені багато хто писав, підтримував мене. той же Тамбері писав мені: «Давай мені номер картки, я перекину гроші», але нам гроші не треба були, адже за них нічого не купиш. Добре, що село, їсти було що.

Потихеньку я почав тренуватись, потім подивився зимовий ЧС, з’явилось більше ентузіазму. Потім ми дізнались, що є варіант виїхати з Херсону на підконтрольну Україні територію, і вирішили, що треба спробувати, почали шукати маршрути.

Спочатку ми виїхали до Херсону, пробули там чотири дні. Я сходив до свого училища, але на той момент там «водили екскурсії» росіяни, а також їздило багато транспорту зі знаком Z. Потім ми знайшли можливість виїхати, сіли в машину, проїхали сім блокпостів, і нас майже не чіпали. Напевно через те, що в нас в машині були діти. Так, в багажник заглядали, але нічого не перевертали, просто дивились.

В 8 ранку ми виїхали з Херсону, а на підконтрольну Україні територію потрапили десь після обіду. Тоді ми поїхали в Хмельницький, де нам мали забронювати номер. І ми з Кривого Рогу їхали до Хмельницького, приїхали туди десь в годину ночі, це вже була комендантська година, але ми все пояснили, і нас пропустили. Ми поселились і тиждень тренувались в Хмельницькому.

На той момент я жив за свої кошти, але зараз мені ці кошти віддали з «Фонду солідарності». Ми зустрічались з Сергієм Бубкою і він мені відшкодував ті гроші, які тоді були витрачені, а також забезпечив мені проживання на місяць зараз у Польщі».

Про спортивний фронт

«На нас зараз покладена велика відповідальність. Ми маємо доносити інформацію про події в Україні, і навіть, якщо в нас не запитують про війну, бо, можливо, деяким європейцям вона вже набридла, то ми все одно маємо про неї говорити. Нам потрібно доносити, що нам потрібна допомога на всіх фронтах і будь яка. Спортсмени мають бути медійними і доносити інформацію».

Про падіння загальних результатів у чоловічих стрибках в висоту

«Коли є конкуренція, то є боротьба і результати. В 2014 році багато спортсменів стрибали 2.40 м, але не було рівня спортсменів, які стрибають 2.30. Були ті, хто стрибає високо, потім дирка, і потім всі інші. За декілька років, коли був чемпіонат світу в Лондоні, там були такі результати, що маючи 2.29 м, ти в фінал не вліз, але 2.29 і було третє місце. Здається, результати високі, але на одному рівні було дуже багато спортсменів».

Відео інтерв’ю Андрія Проценка