«Це срібло я здобула не для себе, а для України». Не стримала сліз під час зустрічі з Бахом та Бубкою, а потім взяла срібло ЧЄ. Чуттєва історія велосипедистки з Миколаєва

18-річна українська велосипедистка Анна Колижук в середині липня завоювала срібну медаль чемпіонату Європи з велосипедного спорту на треку серед молоді та юніорів в гонці на вибування. І не було б в цій історії нічого, що привертає увагу рядового читача, якби не один факт – дівчина родом з Миколаєва, і її головною мотивацією на першості Європи у Португалії було завоювати медаль для свого рідного міста, яке переживає зараз найскладніший етап в своїй історії.

В інтерв’ю нашому сайту Анна, яка є вихованкою відомого тренера з Миколаєва Михайла Кравця, чесно зізнається – те, що відбувається вдома її по-справжньому лякає.

«Те, що зараз відбувається в Україні, мене лякає. Невинний народ гине та страждає через агресію росіян, які знаходяться на території України. Я не розумію, звідки у них стільки ненависті та злості до нас. Ми - мирний народ, який нічого їм не зробив. Жили собі спокійним життям...».

Коли почалось повномасштабне вторгнення, спортсменка знаходилась на зборах у Львові, де готувалась до чемпіонату України. За пару днів вона мала б продовжити підготовку у Туреччині, проте армія рф змінила плани всіх українців. Той ранок Анна Колижук не забуде ніколи.

«Я жила на зборі в одній кімнаті зі своєю партнеркою по команді. Коли прокинулась, то побачила, що вона ридала. Я спочатку не розуміла, що відбувалося. На вулиці, щось дуже сильно гуділо – це була сирена, але я думала, що це могла бути пожежа чи ще щось. Було дуже лячно. Я запитала у співкомандниці: «Що сталося?». Вона каже: «Війна почалась!». Після цього також не стримала сліз та почала ридати.

В перші години війни я зідзвонилася з батьками, близькими та тренерами. В Миколаєві вже тоді були обстріли. Спочатку постраждав Херсон зі сторони Миколаєва, а тоді і наше місто. Нещадно стріляли по невинному населенню, проїжджали колони російських танків, а через декілька днів при в'їзді до Миколаєва стояв їх блокпост - там вже не було наших військових, там стояла величезна колона російських танків. У моїх близьких є дача за містом і біля їхнього будинку стояв російський танк».

фото - UCI

Колижук разом ще з 19 спортсменами переїхала до Польщі, де українці поселились у товариша їхнього тренера. Чоловік надав їм дах та всі умови, аби наші велосипедисти могли перепочити та дочекатись подальших дій тренерського штабу. Правда, не всі тренери змогли з ними поїхати закордон.

«Наш тренер не виїжджав з України, бо він чоловік, а також має конкретку позицію. Якось він нам сказав: «Виїжджають лише боягузи, Я відправлю закордон лише дітей». Наразі він не воює, але він готовий стати на захист Батьківщини».

Після невеликого, в першу чергу емоційного, перепочинку в Польщі за українськими велосипедистами приїхала делегація Міжнародного союзу велосипедистів, та забрала їх до Швейцарії, де вони і знаходяться вже понад чотири місяці. Українці мешкають на одній з місцевих олімпійських баз поблизу містечка Білль, а в один із днів вони отримали неочікуваний сюрприз – візит президента НОК України Сергія Бубки, Міністра молоді та спорту Вадима Гутцайта та президента МОК Томаса Баха.

За словами Колижук, їй було дуже приємно почути українську мову за тисячі кілометрів від дому, а також побачити знайомі обличчя. Спортсмени разом з українськими спортивними функціонерами на тій зустрічі розповідали колегам з Європи та журналістам про війну в Україні.

«Коли у мене брали інтерв’ю, та запитали, де знаходиться моя сім’я та яке моє відношення до війни в Україні – у мене потекли сльози, а як могло бути інакше? Я починала говорити, а в мене стояв комок у горлі.Проте я намагалась говорити, хоч і крізь сльози.

Сергій Назарович разом з Вадимом Марковичем також допомогли нам з формою та велосипедами на електроніці. Вони нам Їх подарували десь 8-9 штук. Це велосипеди дуже високого рівня, на яких їздять професійні спортсмени. Для нас це дуже цінні подарунки, адже ми приїхали в Швейцарію без велосипедів та форми.

Президент НОК та Міністр спорту пообіцяли нас підтримувати та наголосили, що, якщо потрібна буде якась допомога, то ми можемо сміливо до них звертатися. Також нам подарували машину для перевезення велосипедів. НОК України спільними зусиллями з міжнародною федерацією нам допомогли, за що ми їм дуже вдячні!»

Чуттєвий момент в Швейцарії на 3:10

Зустріч з легендарними спортсменами та війна на Батьківщині мотивувала Анну Колижук на виступ на чемпіонаті Європи з велосипедного спорту на треку. Змагання відбувались у португальському місті Анадія з 30 червня по 19 липня, і українка змогла стати другою в гонці на вибування.

«Я виходила на старт, і у мене була така душевна біль, що хотілося ридати. Проте, водночас, виходила і зі злістю. Було бажання показати, що українці – той народ, який завжди буде боротися. Це срібло я здобула не для себе, а для України. Мені хотілося показати, що я одна з тих людей, яка буде робити все аби світ бачив яка ми сильна нація».

Велику роль в срібній медалі Анни відіграли також мама та тренери, які разом змогли максимально мотивувати тоді ще 17-річний дівчину на вдалий виступ.

«Моя мама, яка знаходиться в Миколаєві, налаштовувала мене та говорила, що ця медаль, в першу чергу, повинна бути для України, що я повинна зробити це для держави. Також напередодні змагань ми зідзвонювались з тренерами зі збірної, які не поїхали на турнір. Зокрема Руслан Віталійович Підгірний говорив зі мною по телефону перед стартом та казав, що все буде добре і я готова до медалі».

фото - IOC

За словами Анни, в неї, як у спортсменки позиція чітка: якщо ти хочеш досягти успіху, ти будеш тренуватись. Навіть якщо тренерів немає поряд. Така філософія молодого покоління викликає велику повагу та дає надію на майбутні успіхи українського велоспорту.

Бажаємо Анні, як і нашій державі, великої перемоги найближчим часом!