Півфінали та фінал чемпіонату світу з хокею у Фінляндії. Як це було

Шлях до турніру

Фінляндія знаходиться далеко відносно інших країн Європи, тому єдиний шлях туди адекватно дістатися – це літак. Мій рейс приземлився в аеропорту Хельсинки пізно увечері 26 травня. Далі на мене чекав потяг у Тампере. Проте квитки на нього були куплені на ранок, і мені довелось переночувати у готелі в 30 хвилинах пішки від аеропорту. Поки я йшов світлою фінською ніччю (наразі там триває явище, відоме як «Білі ночі») до готелю, відразу звернув увагу на велику кількість дерев, в зелені яких буквально тонули місцеві будівлі. А коли вже вранці рухався до потягу, то просто біля паркінгу поблизу аеропорту по траві бігав заєць.

Потяг з аеропорту Хельсинки у Тампере був не прямим, а з пересадкою на станції Тіккуріла, що у 16 км від центру столиці Фінляндії. І поряд зі мною на платформі наступного відправлення чекали багато вболівальників збірної Латвії та фінські фанати, які у джерсі своєї команди їхали у Тампере. Дорога від передмістя Хельсинки до Тампере тривала трохи більше години. У потязі був увесь «європейськопотяговий набір»: розетка, вайфай, ба більше – по гучномовцю оголошували фінською щось про бургери та інші перекуси, але я вирішив побути на дієті. За вікном – дуже гарна фінська природа з озерами, лісами, полями та дикими тваринами.

Тампере у суботу зранку зустрів гучною музикою у офіційній фан-зоні чемпіонату світу, яка розташовувалась просто поряд з коліями вокзалу. Взагалі Тампере – достатньо маленьке містечко. Все – поряд, і вболівальників можна було зустріти в будь якому його закуточку. Виходячи з вокзалу в напрямку до житла, звернув увагу на декілька рекламних написів: Tampere – home of hockey. З огляду на два дні хокейного свята у місті, з цим висловом можна погодитись.

Організація турніру для журналістів

В цьому блоці розповім, як фінська сторона організувала роботу журналістів на Nokia Arena. Сама будівля арени вбудована в декілька блоків бізнес-центру і з однієї зі сторін вхід на стадіон можна і не помітити. Я згідно потоку фанатів вхід все ж помітив, проте мені спочатку потрібно було забрати свою медіа-акредитацію. Головний медіа-центр, який вирішував всі глобальні запитання, знаходився через дорогу від Nokia Arena. Він включав в себе десь 5-6 кімнат і багато гостинного персоналу. Фото, яке я прикріпив до свого профілю на сайті IIHF їм чомусь не підійшло, мене перефотографували, потім акредитацію заламінували, і гордо мені її вручили.

На вході для журналістів на арену стюард мене в легкій формі перевірив, і пропустив. До початку першого півфіналу Канада – Латвія залишалось більше години, тому я пішов шукати медіа-центр аби підготуватись до гри. Облаштоване для працівників ЗМІ місце знаходилось на п’ятому поверсі спортивного центру, і виглядало просто як перегороджений стінами коридор, де стояли столи, стільці, телевізори, було місце для проведення пресконферецій, кавоварка, та місце для легкого перкусу (печиво, фрукти, вода, невеличкі піци та інша випічка). З цього місця було два виходи на медіа-трибуну, за якими ретельно слідкували стюарди, не дозволяючи ні фото зробити, ні відео зняти, і постійно перевіряючи акредитацію.

Організатори активно йшли на контакт з журналістами, пояснювали, що де і як облаштовано, наприклад, в мікст-зоні чітко показали місце, де мені можна записувати інтерв’ю, розташувавши мене майже на її початку поряд зі словацьким та німецьким телеканалами. Окремо порадувало те, як хокеїсти на такому серйозному рівні реагували на прохання дати інтерв’ю після ігор. Не знаючи мене особисто, не знаюче, думаю, сильно наше медіа, мені в інтерв’ю за два дні не відмовив НІХТО. Кого б я не просив зупинитись поряд – зупинялись. В решті мені вдалось записати 11 інтерв’ю. скажу як журналіст, маючий таку реакцію від спортсменів, працювати дуже приємно.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Телеканал ХSPORT (@xsportua)

Атмосфера на матчах

Відразу спойлер: атмосферу в ці два дні зробили фанати збірної Латвії. Через близькість їх батьківщини до Фінляндії, їх у Тампере було найбільше з усіх інших вболівальників учасників півфіналів та фіналу. Мені особисто прикро, що до цієї стадії не пробились фіни, адже, впевнений, тоді атмосфера на трибунах була б взагалі нереальною.

Так от про латвійців. Вони були усюди: на вулицях, у фан-зоні в центрі міста, в машинах, в магазинах, ну і, звичайно, на території Nokia Arena. Крики «Латвія! Латвія!» було чути звідусіль. Друге місце в рейтингу підтримки своєї команди я б віддав канадцям. Не знаю, чи це були місцеві вболівальники Канади, чи хтось прилетів на ігри з-за океану, проте їх теж було достатньо. Далі йдуть німці, за яких також вболівали і фіни. А от фанатів збірної США практично не було помітно, лише іноді в коридорах арени зустрічались поодинокі синьо-червоні джерсі, але під час матчів їх чутно не було.

Не зважаючи на поразку від Канади у 1/2 фіналу, ні гравці збірної Латвії, ні їх вболівальники розчаровані не були, адже всі вони просто кайфували перебуваючи на такій серйозній стадії чемпіонату світу. Ну а бронзові медалі, які вони виграли у неділю, зробили всю Латвію дуже щасливою. Настільки щасливою, що понеділок був в них державним вихідним.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Телеканал ХSPORT (@xsportua)

В коридорах Nokia Arena продавалось багато атрибутів: футболки, хокейки, ручки, шайби, брелоки, кепки і все інше, що на таких подіях зазвичай і продається. Кожну перерву між періодами біля цих стендів не було відбою від охочих привезти до дому сувенір. Також фанати могли купити собі бургер, пиво, колу, чіпси та інші традиційні смаколики в місцевих фаст-фудах. Окремо зазначу, що крім фаст-фудів, на кожному поверсі ще розташували по декілька, так би мовити, пабів, де всі охочі могли присісти на барні стільці, випити пива або і чогось міцнішого. Словом, пропозиція для того, куди можна витратити гроші, була на достойному рівні.

Український слід

В Тампере я українських прапорів не помітив, проте у Хельсинки вони майоріли практично на кожній адміністративній будівлі. Коли я повертався назад у аеропорт столиці Фінляндії, їхав транзитом через центральний залізничний вокзал міста. І, вийшовши з його головного входу, повернувся назад і побачив наш стяг, який гордо майорів ЄДИНИЙ над величною будівлею вокзалу. Зізнаюсь, це були дуже приємні відчуття.

За короткий час перебування у місті побачив прапори України ще на кількох будівлях, на графіті, на магазинах. Приємно, розуміти, що українців підтримують навіть тут – в далекій від нас Фінляндії.  

Олександр Чепілко, для XSPORT.ua