«Україна – одна з найсильніших у світі»: Юрій Кримаренко про феномен наших стрибунів у висоту
Читайте ексклюзив XSPORT з чемпіоном світу та старшим тренером збірної України
2 місяці тому
Ірина Павлюк
Українська школа стрибків у висоту – це не випадковий успіх, а системна підготовка, яка вже багато років дарує нам високі досягнення на міжнародній арені.
В чому секрет української методики, як змінюється техніка стрибка та хто з молодих атлетів здатен підкорити світову арену?
Про це в ексклюзивному інтерв'ю XSPORT розповів Юрій Кримаренко – чемпіон світу 2005 року, а нині старший тренер збірної України.
Переможний стрибок Юрія Кримаренка на ЧС-2005
«Україна – одна з найсильніших у світі, і це не феномен, а факт»
Юрію, чи можна сказати, що Україна – лідер зі стрибків у висоту?
Безумовно, Україна – одна з найсильніших країн в історії цього виду спорту. Це підтверджено результатами на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу та Європи. Ми маємо глибокі традиції, потужні школи, досвідчених тренерів, які постійно вдосконалюють свої методики. Подивіться на наших чемпіонів: Ярослава Магучіх (Дніпро), Богдан Бондаренко (Харків), Ірина Геращенко (Київ), Андрій Проценко (Херсон), Олег Дорощук (Кропивницький), Владислав Лавський (Львів). У нас є система, яка працює.
«Ідеальне тіло для стрибуна – це не тільки зріст»
Раніше вважалося, що стрибун у висоту має бути худим і довгоногим. Але сьогодні цей стереотип руйнують. Наскільки важлива антропометрія?
Високий зріст – це плюс, але не вирішальний фактор. Найважливіше – техніка, координація та вибухова сила. Наприклад, Ірина Михальченко не була високою, але стабільно долала два метри.
Якщо спортсмен виконує стрибок технічно правильно, він зможе досягти високих результатів, навіть якщо його параметри не ідеальні. То ж відповідаючи на питання, чому в Україні стрибають високо – бо ми технічно намагаємося правильно стрибати та вчимо цього наших атлетів.
У чому головна перевага української школи?
Ми робимо ставку на технічну підготовку. В США, наприклад, багато спортсменів з чудовими фізичними даними, але через відсутність належної технічної бази вони швидко зникають з сектора.
«Талант + праця + віра = чемпіон»
Що більше впливає на результат: природний талант чи багаторічна праця?
Успіх складається з трьох компонентів: здоров’я, майстерності та віри. Якщо вони розвиваються гармонійно, буде й результат. Кожен тренер робить акцент на різних аспектах: техніці чи психології. Але якщо один з факторів випадає, рівень спортсмена знижується. Важливо підтримувати баланс між фізичною підготовкою, технікою та ментальною стійкістю.
Як змінилися тренерські підходи за останнє десятиліття?
Вони суттєво еволюціонували. Змінився навіть стиль стрибка у висоту. Раніше акцент був на силовій підготовці, тепер ключову роль відіграє швидкість. Богдан Бондаренко змінив механіку стрибка, зробивши ставку на розбіг. Його стиль, як і техніка Джанмарко Тамбері, вплинув на світову легку атлетику. Вони довели, що можна стрибати високо ефективно та чисто.
Чи можна створити ідеальну техніку стрибка?
Ідеальна техніка вже існує – це правильна біомеханіка. Якщо хоч один елемент виконати неправильно, стрибок не вдасться. Саме тому ми так ретельно відшліфовуємо техніку спортсменів.
То що важливіше у навчанні стрибків: розуміння біомеханіки, фізики чи природний талант?
Усе важливо. Деякі спортсмени бояться стрибка, особливо якщо вже падали. Інші сміливо йдуть на планку з першої спроби. Це питання психології. З останніми працювати простіше – вони швидше засвоюють техніку.
Кого легше готувати: талановитого, але боязкого спортсмена чи менш здібного, але впевненого?
Є вислів: «Талантам потрібно допомагати, а бездарності проб’ються самі». Надзвичайно талановиті спортсмени часто не надто мотивовані, їхні думки хаотичні, вони можуть бути лінивими. Але якщо спрямувати їхній талант у правильне русло, результати будуть феноменальні.
Є й ті, хто розуміють, що не мають таланту, але працюють вдвічі більше. Вони досягають успіху завдяки дисципліні та самовіддачі. У спорті перемагає той, хто поєднує талант і працю.
Юрію, ви зазначили, що в Україні багато сильних шкіл зі стрибків у висоту. Бердичівську школу часто називають «кузнею кадрів», адже кожен третій вихованець стає майстром спорту. На вашу думку, що більше впливає на техніку спортсмена – школа чи особисті здібності?
Це дуже цікаве питання, і тут немає однозначної відповіді. Я сам неодноразово замислювався над цим. Уявіть: приходять діти, роблять перші спроби, і в одного стрибок уже виглядає природно – відчуття, робота ніг, координація, політ – усе на місці. Таким спортсменам важливо не заважати, а лише коригувати та вдосконалювати їхні навички. А є ті, кому потрібно пояснювати кожен елемент – як відштовхнутися, як правильно розподілити зусилля. У таких випадках роль тренера та методики підготовки відіграє вирішальну роль.
«Чому чемпіони програють? Психологія вирішує все»
Часто буває, що спортсмени, маючи потенціал, не можуть взяти висоту, яка їм під силу. Як цьому протидіяти?
Це питання психології. На чемпіонаті світу в Нанкіні ми бачили, як австралійки легко брали 1.97, але не змогли подолати 1.99. Тиск, нерви, страх останньої спроби – і все, спортсмен втрачає контроль. Саме тому ми багато працюємо над психологічною підготовкою.
«У наших стрибунів великі перспективи – і в Парижі, і в Лос-Анджелесі»
Ярослава Магучіх є лідером не лише у нашій команді, а й лідирує у світових стрибках у висоту. У чому її головна сила?
Ярослава – унікальний талант, який постійно вдосконалює свою майстерність. Вона народжена бути чемпіонкою. У такому юному віці стрибати на рівні світового рекорду – це під силу одиницям, особливо зважаючи на непрості умови, в яких нині живе вся країна. Вона багато працює на зборах, тож переконаний, що її найвищі висоти ще попереду.
Ще один молодий талант – Олег Дорощук. Він виграв золото континентальної першості в приміщенні та увійшов до п’ятірки найсильніших на чемпіонаті світу в Нанкіні. Чи готовий він боротися за олімпійське золото?
Олег уже давно серед лідерів у своїй віковій категорії. На Олімпійських іграх в Парижі він став шостим, а за два роки до того – четвертим на чемпіонаті Європи. Якби світова першість проходила в Європі, думаю, для нього все могло скластися ще краще. Олег поступово наближався до еліти: він додав у техніці, став впевненішим, покращив біг – і це одразу позначилося на стрибках. Зараз він дуже сильний і фізично, і ментально. Впевнений, що його головні перемоги ще попереду.
Богдан Бондаренко свого часу змінив уявлення про техніку стрибка. Чи може Дорощук здійснити такий же прорив?
В Олега класична, дуже якісна техніка. Богдан, навпаки, мав нестандартний стиль. Якби його розбіг був cтабільнішим, можливо, він би не раз встановлював світові рекорди. Але його стрибок був унікальним, і саме вона допомагала йому показувати фантастичні результати.
Андрій Проценко – зразок стабільності. Як йому вдається триматися серед еліти стільки років?
Андрій – красунчик! Я довго тренувався, але він не просто довго виступає, а й стабільно показує високі результати. Знімаю перед ним капелюха. Його переслідують травми, не знаю, як складеться далі, можливо, він поступово завершуватиме кар’єру. Але поки що він, як і Бондаренко, готується до літнього сезону.
Українська команда зі стрибків у висоту зараз має дуже потужний вигляд. Чого чекати цього літа?
Буде цікаво! Окрім вже згаданих атлетів, у нас є Владислав Лавський – призер чемпіонату Європи, Вадим Кравчук, Дмитро Нікітін. Літній сезон обіцяє бути спекотним!
Ваш вихованець Дмитро Нікітін – дуже перспективний спортсмен. Які його сильні сторони?
Дмитро дуже здібний до високих стрибків. Ще в юніорському віці він узяв 2.28 на чемпіонаті Європи. У 2021-му він також підкорив 2.28. Його велика перевага – психологічна стійкість. Він міг би гідно конкурувати з Олегом Дорощуком, але через травму не відібрався на Олімпіаду. Восени ми взяли паузу, вилікували ногу, і взимку він уже виглядав впевненіше. Вірю, що його високі результати ще попереду.
Які перспективи у Катерини Табашник?
Катя – справжній боєць. Вона мала серйозну травму ахілла, довго відновлювалася. Через це пропустила багато стартів і не змогла потрапити в рейтинг на Олімпіаду в Парижі. Але цієї зими вона довела, що здатна стрибати на найвищому рівні. Думаю, на цьогорічних Європі та світі вона ще не змогла повністю реалізувати себе через травму, але її найкращі виступи ще попереду.
Як ви оцінюєте перспективи українських стрибунів на Олімпіаді-2028 в Лос-Анджелесі?
У нас дуже сильна команда. Попереду ще кілька років, і головне – зробити все можливе для якісної підготовки. Чи зможемо завоювати медалі? Чому б і ні? В Парижі Ярослава Магучіх та Ірина Геращенко показали прекрасні результати, і для хлопців це чудовий орієнтир. Переконаний, що ми ще побачимо яскраві виступи та нові нагороди!
«Український спорт має величезний потенціал, і ми повинні його зберегти»
Якби у вас була така можливість, що б ви змінили в українському спорті?
Питання складне і широке, але, напевно, почав би з розвитку баз підготовки. Часто буває, що в одному місті є хороший стадіон, а в іншому – манеж, але комплексних умов бракує. До повномасштабного вторгнення ми мали чудову базу в Бахмуті: манеж, стадіон, відновлювальний центр. Гарна база була і в Кремінній. Спортивна інфраструктура розвивалася, але війна зупинила цей процес. Зараз головне – зберегти те, що маємо, і, за можливості, розвивати далі.
У свої кращі роки ви змагалися з нашими «недобрими сусідами». У жінок нині серйозну конкуренцію складають австралійки. А хто є головними суперниками серед чоловіків?
Це добре показав фінал чемпіонату Європи: серед восьми учасників – два українці та два італійці. Італія зараз серйозно додала у стрибках у висоту. На останній Олімпіаді Тамбері не реалізувався через травму, але його співвітчизник стрибнув 2.34 і посів четверте місце.
В умовах війни в Україні час від часу спалахують скандали щодо зміни громадянства серед топових атлетів. Як це виглядає у вашому виді спорту?
Наскільки мені відомо, в стрибках у висоту такого немає. Вони свідомі, і ні в кого в думках немає такого наміру. Це не про підтримку своєї країни.
Нова очільниця МОК Кірсті Ковентрі демонструє доволі лояльне ставлення до росіян. Як вважаєте, чи достатньо ми робимо, щоб не допустити їх до міжнародних змагань, як це відбувається в інших видах спорту?
Ми робимо багато, але цього недостатньо. Потрібно ще активніше доносити до міжнародної спільноти, що представники країни-агресора не мають права виступати на світовій арені. Це справедливе колективне покарання, адже їхня країна знехтувала всіма цінностями та законами. На щастя, World Athletics підтримує цю позицію, і її президент Себастьян Коу – наш надійний союзник у цьому питанні.
Багато українських спортсменів, зокрема легкоатлетів, після початку повномасштабної війни стали на захист країни. Як ви їх підтримуєте?
Насамперед хочу зазначити, що я сам є чинним військовослужбовцем і при нагоді допомогаю спортсменам які стали на захист країни.
І наостанок, що б ви побажали нашим співвітчизникам?
Хочу побажати всім нам якнайшвидшої перемоги!
Поділитись
