Підгрушна – про політику, виступи після тріумфу у росії та непотрібність збірній України з біатлону

Був вдалий один-півтори сезони, так сказати. І так склалось, що протягом десяти років як такого відпочинку в мене не було. І навіть весною, коли поверталася додому, тренери знову нас заставляли йти на тренування. Загалом не більше доби відпочинку, і так далі, і так далі. Звісно, втома накопичувалась, вона накопичувалась роками.

Плюс оці всі події на Майдані та Олімпіада - було настільки велике виснаження і емоційне, і фізичне. Я просто максимально вигоріла, не дивлячись на те, що була золота олімпійська нагорода. По поверненню додому, хворою повернулася з Олімпійських Ігор й не продовжила сезон.

Пізніше я потрапила в політику – на посаду заступника міністра. Дуже раділа тому, що в мене був напрямок неолімпійських видів спорту.

З біатлоном я майже не пересікалася. Й лише пройшло, напевно, півроку, як мене так трошечки відпустило, я заспокоїлася.

Прийшов час зрозуміти, що якось я все ж таки некрасиво вчинила – пішла по-англійськи, не попрощавшись. Я ні тренерам нічого не сказала, ні президенту федерації.

Ну, просто якось це, ну, зовсім було неправильно з моєї сторони, але в той момент я цього не освідомлювала. Я просто розвернулася і пішла. Зголом я зателефонувала Бринзаку, й вибачились.

Він каже «я чекав, коли це станеться, ти розумна, але тобі потрібен був час». Я зрозуміла, що ще не готова попрощатися з біатлоном. Й повернення в мене вийшло досить феєричне, з гарними виступами. По-моєму, я тоді в топ-10 загального заліку закінчила, майже в кожному триместрі в мене подіуми були. Ну, якось так досить я активно вірвалась.

Пізніше вже здоров'я мене підвело, почались різні травми, серце, то одне, то друге, то третє.

Коли я вже стикнулася з проблемою з колінами, то зрозуміла, що вже мало ймовірно, що я зможу повернутися й почала думати про тренерську діяльність. Але так склалося, що минулого року мені сказали, що я не потрібна в команді…