Бронзовий призер чемпіонату Європи з боксу Іван Сапун тріумфально повернувся до рингу після важкої травми

Один з лідерів української олімпійської збірної з боксу, бронзовий призер чемпіонату Європи Іван Сапун успішно повернувся на ринг після серйозної травми та тривалого простою. Пропустивши понад півроку, Сапун відразу переміг у Всеукраїнському турнірі «Кубок Києва», здобувши звання найкращого боксера змагань. 

Про труднощі відновлення, підтримку близьких, плани на рік, рідних, які знаходяться за тридцять кілометрів від лінії фронту, а також прогнози на бої українських чемпіонів світу в ексклюзивному інтерв'ю XSPORT.

- Ваня, розкажи за яких обставин травмувався?

- Останні мої змагання були у грудні. У січні я лише поїхав на збори. Готувався до міжнародного турніру в Угорщині, але отримав травму – розрив суглобової губи та випав з обойми до вересня – дуже тривалий термін у житті будь-якого спортсмена. 

- Як проходила реабілітація?

- Здебільшого багато ходив. Як приїхав з лікарні не був безпорадним. Намагався присідати, харчування побудувати, дотримувався дієти, щоб не набрати вагу. Коли ти чинний спортсмен, то постійно в тренуваннях спалюєш калорії, а коли поза режимом цього, то вага набирається в рази швидше через те, що організм не витрачає стільки калорій, як завжди. Травма була на лівій руці, почав тренуватись з пов'язкою. Робив комплекс вправ на ноги. Працював потихеньку однією рукою. Після цього поступово в залі почав відновлювати ліву. Складними були вправи на брусах. Найважчою у відновленні була психологічна частина. Дуже хотів швидше повернутися. Зауважу, що в ситуації, що склалася, є теж свій плюс. Я повернувся боксувати «голодним». Мені хочеться перемог як ніколи раніше! Хоч отримав «Кубок найкращого боксера турніру», але хочу ще більших результатів!

- Що відчував, коли вперше вийшов у ринг після такої тривалої паузи?

- Зазнавав дуже змішаних почуттів. Десь відчувалося хвилювання. Плюс виступав у домашніх стінах і відчувався тягар додаткової відповідальності. У той же час було почуття голоду. Хотілося проявити себе і показати в хорошому світлі, що повернувся в кращих кондиціях, ніж у тих, у яких був до травми. На турнірі провів два бої.  Щось вийшло, щось ні. У фіналі боксував проти бронзового призера чемпіонату України Олександра Івкова. 

- Коли був поза боксом, наскільки велику роль відіграла підтримка рідних?

- Моєю головною опорою та підтримкою були моя наречена Яніна, мої батьки, тренер Олександр Позняк, президент Федерації боксу Києва Олександр Негода. 

Мене мотивували, що повернуся ще кращим та сильнішим, адже було куди рости. Коли трапилася травма, даєш слабинку і десь руки опускаються. Але в той же час близькі підбадьорюють і нагадують, що труднощі – є тимчасовими, а тріумф – вічний. Потрібно йти вперед, незважаючи на все, адже у всіх бувають злети та падіння. Добре, що найрідніші були поряд і допомагали вийти з цього всього. 

- Які плани на решту 2024 року?

- За тиждень відлітаю на навчально-тренувальні збори до Казахстану. Планується відбір на чемпіонат Азії, адже на чемпіонаті Європи ми не боксуватимемо через допуск на змагання росіян. 

- На зборах ти неодноразово перетинався з представниками школи боксу Азії. Чим їхня школа відрізняється від Європейської?

- Азіати агресивніші. У поєдинках з ними потрібно спочатку самому перехоплювати ініціативу, вигравати стартові раунди. Якщо вони розгойдуються, буде дуже важко. Розповім тут одну історію. Якось брав участь у зборах в Узбекистані – зараз найкраща країна за результатами на Олімпіаді та чемпіонаті світу. Ми приїхали до маленького села, з населенням не більше ніж 1000 осіб. Дивним було те, що до боксу там не мали жодного стосунку буквально три родини. Решта були чинними боксерами, тренерами. Діти, юніори, молодь – усі були задіяні. Уявіть, яка там конкуренція у кожній з вагових категорій! В Узбекистані бокс – спорт номер один в країні та головний соціальний ліфт для хлопців та дівчат. Імпонує, що там немає такого, що усі працюють на одного лідера. У кожній вазі є постійна конкуренція. Там ти можеш виграти чемпіонат світу, але наступного важливого турніру повезуть іншого боксера. Через це і таку високу конкуренцію у них потужний прогрес у боксі.

- Як вважаєш, що відрізняє спортсмена, який показує стабільний результат роками від тих, хто одного разу досягає певної висоти? 

- Насамперед, відрізняє дисципліна. Все впирається у неї. Талант – другорядний. У всіх бувають найкращі часи, а також важчі, але саме завдяки постійній старанності та стабільній роботі над собою, постійній дисципліні ти покращуєш себе. Усі великі чемпіони мають падіння. Але піднімаються та ростуть ті, хто дисциплінованіший. Припустимо, ти можеш здобути нагороду на якомусь престижному турнірі, показати себе з кращого боку один раз, але потім проти тебе вийде більш підготовлений боксер і, звичайно ж, він виграє. Недаремно кажуть, що дисципліна б'є клас! Роками я, мій друг покійний, найкращий боксер Кубка України 2020 року Максим Галінічев намагалися, і бувало, що не виходило, з'являлися якісь проблеми, але потім упіймали свою хвилю і більше не повертали зі шляху вперед. Макс згодом вибрав інший напрямок і пішов воювати. На жаль, його вже нема серед нас, росіяни його вбили. Пам'ять про нього житиме вічно. 

- Ти згадав Максима Галінічева, який загинув на війні. Зараз багато чинних спортсменів та тренерів у лавах захисників борються за нашу свободу та незалежність з окупантами. Які слова підтримки скажеш їм? 

- Звичайно, від щирого серця хочу подякувати нашим військовим. Без них ми не те, що не змогли б займатися улюбленою справою. Ми не змогли б жити.  Величезна подяка цим людям. Ми навіть не розуміємо, через що вони проходять заради нас та нашої безпеки. 

- Твоє рідне селище Новоолександрівка знаходиться за тридцять кілометрів від лінії фронту. Рідні й досі там? 

- Вся моя сім'я знаходиться у Новоолександрівці. У Києві лише я та моя наречена, яка родом також з Запорізької області. Вдома буваю рідко, але коли приїжджаю, то завжди чути звуки вибухів, які неподалік постійна робота артилерії. Востаннє був там упродовж трьох днів. Батько і мати сказали, що до цього вже звикли і що така вже доля чекає на мене. Справді було так, звик. 

- Під час війни, наскільки важче стало готуватися?

- Звичайно, є свої нюанси та труднощі. У той же час ми – люди і повинні пристосовуватися до всього. Якщо говорити про олімпійську команду та про останні результати, вважаю, ми виступили гідно з огляду на війну та сучасні реалії життя в Україні. 

- Давай поговоримо про наших професіоналів. Почнемо з Олександра Усика та його другого поєдинку з Тайсоном Ф'юрі. Як вважаєш, на кого чекає тріумф?

- Знаю, за розповідями своїх старших друзів, які були у збірній з Олександром (22-0, 14 КО), що те, як він працює – нема з чим порівняти. Після таких тренувань і такої самовіддачі інші люди падали б. Олександр – неймовірна людина. Для мене він є одним з найголовніших прикладів. Всім своїм бажанням та вірою він забрав у свою скарбничку результат першого бою с Ф'юрі (34-1-1, 24 КО). Мені б дуже хотілося, щоб і в реванші Усик виявився сильнішим і підняли його руку. Взяти його перший бій – наскільки сильно українці надихнулися після перемоги! Пам'ятаю, тієї ночі тисячі людей вийшли надвір і раділи з того, що всі пояси їдуть до України. У ці часи потрібні ті, хто дає нам надію та світло. 

- Про Дениса Берінчика

- У своєму останньому поєдинку, де Денис (19-0, 9 КО) завоював пояс чемпіона світу, він показав, що, можливо все. Багато хто з українського боксу каже, що з Денисом дуже не просто боротися в рингу. Він за своєю натурою воїн і у сміливості йому немає рівних. Хотів би побачити їхній поєдинок з Шакур Стівенсоном (20-0 10 KO). У такому разі моїм фаворитом був би Денис. 

- Про Олександра Гвоздика.

- У нього дуже жорсткий удар. Гвоздик (20-2, 16 KO) – один з найбільш б'ючих боксерів з тієї «золотої» української збірної. Знаю, як старанно він тренується вже багато років, і впевнений, що з його дисципліною та самовіддачею можна провести ще два-три поєдинки на найвищому рівні та поборотися за титул тимчасового чемпіона світу, а потім у разі успіху битися і за основний. Радий поверненню та впевнений, що Гвоздик ще скаже своє слово на профі-рингу. 

- Про Сергія Дерев'янченка. 

- Сергій (15-6, 10 КО) неймовірний боксер! Мені дуже прикро, що у багатьох боях, у тому числі й титульних, у нього нахабно відбирали заслужені перемоги. Проте він не здається і йде вперед, щоразу кидаючи виклик новим чемпіонам. Як на мене, він нікому з них не поступався. Згадати його поєдинок з Геннадієм Головкіним навіть, стільки проблем як Дерев'янченко титулованому казахстанцю не створив навіть Сауль Альварес. 

Віталій Дюга спеціально для XSPORT.ua