Марина Мальована: Ще зі школи чула, що бокс – не жіночий вид спорту, і що марно витрачаю час

Марина Мальована стала другою українкою в історії, якій вдалося здобути звання чемпіонки світу з професійного боксу. 

Про те, як прийшла в бокс, з якими труднощами стикалася на шляху до мрії, боротьбу з невиліковною хворобою, батька-тренера, подальші плани, а також прогноз на реванш Усик-Ф'юрі – володарка чемпіонського поясу WIBF World Super Light розповіла в ексклюзиві XSPORT. 

- Марино, з перемогою Вас! Що відчували, коли справа в рингу була зроблена?

- Правду кажучи, мені не вірилося, що я так далеко змогла дістатися в професійному боксі. До цієї перемоги над Йоханною Рохл був пройдений величезний шлях і до кінця не усвідомлювала, що це – той самий момент, на який так довго чекала. Ще кілька днів після бою переповнювали емоції. Сама така людина, що хвилююся більше за інших. Перед боєм був мандраж і навіть згодом залишався. Повторюся, мабуть, але не вірилося, що це зробила.

- Що найскладнішим було у поєдинку проти Йоханни Рохл?

- Найскладнішим було навіть не протистояння у рингу, а протистояння самої з собою. Дев'ять місяців я лікувала дуже складну патологію у спині. Досі не вилікувала її. Хвороба перейшла у ремісію. До бою старанно готувалася і організм у моменті не витримав навантаження. Скинула дванадцять кілограмів за два місяці. Було дуже складно фізично та морально було непросто. Була без тренера, яким є мій батько. Якщо говорити про суперницю, то вона – шульга, з великим досвідом. Йоханна мала дуже хороший технічний арсенал. Вона досить добре б'є і витривала! За всю мою професійну кар'єру це була найскладніша опонентка. У сьомому раунді я пропустила удар і відрахували мені нокдаун. Бій був неймовірним за накалом. Перші сім раундів я була сильнішою, але заключні суперниця забрала у свою скарбничку. На щастя, завдяки своєму досвіду мені вдалося вийти переможницею в даному бою. 

- Після невтішного діагнозу лікарів у скрутний час, що не дозволяло Вам впасти духом?

- Справді був найскладніший період і, чесно кажучи, іноді сльози котилися щоками. У той же час розуміла, що пройшла великий шлях і було б безглуздо зупинитися за крок від мрії. Дуже хотіла також, щоб сім'я пишалася мною, чоловік. Тренер вклав у мене багато років праці також. Було бажання довести людям, які сумнівалися у мені. Ще зі школи чула, що бокс – не жіночий вид спорту і що я лише марно витрачаю час. Хотілося зібратися, видавити максимум можливого і перемогти. Мені нічого ніколи не падало з неба. Дуже довго йшла до цієї перемоги. З шести років займаюся боксом і завжди доводжу справу до кінця. Дуже хотілося і це довести до переможного. 

- Вашим тренером є рідний батько. Як відрізняєте особисте від спортивного?

- Тато в мене і в школі був учителем фізкультури, тому ще з того часу ніколи не було нудно в цьому плані, доводилося розділяти. Дуже складно це було. Ми часто сперечаємось, що він і вдома може бути тренером. Іноді дуже складно емоційно, коли твій батько є заслуженим тренером України. Тато все життя у цьому спорті. Він знає, як вичавлювати максимум. Під його керівництвом я також ставала чемпіонкою Європи. Він – начальник на моїй роботі, тренер у залі. 

- Ви – чемпіонка світу WIBF! Які подальші плани?

- Зараз у мене на першому місці – здоров'я. На жаль, моя хвороба полірадикулоневрит зараз не піддається лікуванню. Може лише до ремісії перейти. Дуже важко зі знеболюючими, лікування дороге та специфічне я б сказала. В Україні дуже мало людей стикалися з цією недугою, особливо у моєму віці. Завідувач відділу неврології сказала, що вперше бачить подібне у молодої дівчини. Дев'ять місяців життя без перерв була по лікарнях, на крапельницях. Лікарі говорили, що після такої хвороби люди перестають ходити, і якщо вчасно не почну лікування, то все закінчиться дуже плачевно. Під час підготовки терпіла біль і було дуже складно. Нині також дуже складно фізично. Особливо відчувається гострий біль під час спортивних навантажень. Через все це коригувалися плани та займаюся здоров'ям. Спорт – добре, але в інвалідному візку не хочу залишитися у 29 років. Далі, звичайно, буде покроковий план у кар'єрі. У березні буде чемпіонат країни з боксу.  Поки що не розумію, чи дозволить здоров'я до нього готуватися.  

- З ким у своїй вазі хотілося б вийти у ринг?

- Дуже хотілося б битися з Кеті Тейлор (23-1, 6 KO). Як не крути, вона – найкраща в нашому дивізіоні! Власне, й інші дівчата з топ-10 також гарні, і потенційний бій з кожною з них пішов би лише на користь. Не можна недооцінити нікого. Орієнтир номер один – Кеті Тейлор. Хочеться такий бій отримати і надалі залишити свій слід в історії боксу. Буду маленькими кроками поступово рухатись до цієї мети. Думаю, що як мінімум двічі мені доведеться проводити обов'язковий захист звання чемпіонки світу і лише після цього шукатимемо можливості об'єднати пояси. 

- Ви у рингу представляєте німецький клуб. Більшість життя проходить за кордоном?

- Ні, я живу в Україні. Приїжджаю до Німеччини лише за тиждень до бою. Хоча пропозицій змінити спортивне громадянство вистачало. Пропонували виступати за Німеччину, Канаду, Англію. Не готова залишити свою країну.  Тут на Батьківщині моя сім'я, чоловік, дитина. До того ж, в Україні війна. 

- Окрім Вашої спортивної діяльності Ви до того ж і мама. Як вдається встигати?

- Мені було б дуже складно без підтримки моїх батьків. Я можу займатися спортом завдяки тому, що батьки можуть проводити час з дитиною. Вони з чоловіком створили всі умови, щоб я тренувалася та віддавалася боксу, справі всього мого життя максимально. 

- Загальноприйнято, що бокс – чоловічий вид спорту. Як ви ламали ці стереотипи?

- Згадую все і мурашки біжать шкірою. Мене у шість років ніхто не питав, чи хочу тренуватися. Батько поставив у стійку і перед фактом, що займатимуся боксом. В юності мріяла про музичну кар'єру. Хотіла грати на фортепіано, на скрипці. Водночас усвідомлювала, що якщо планую заробляти на життя музикою необхідно бути неймовірним професіоналом у цій справі. Розуміла, що на це необхідно витратити не один десяток років і паралельно спортом не вдасться займатися. Вирішила тоді зосередитись на боксі. Кожне з перших тренувань проходило зі сльозами на очах. Приходила і до 15 років завжди боксувала з хлопцями. Було важко тоді, але, мабуть, це й загартувало надалі. Після 15-ти стала чемпіонкою Європи та бокс тоді вже почав приносити перший дохід. Я зі звичайної родини була і цінувала це. Мати моя – медсестра, батько – вчитель фізкультури. Коли почала заробляти спортом, зрозуміла, як це може полегшити життя. Це мотивувало у тому віці. Вивчилася у спортивному напрямку, почала працювати тренером. 

- Попереду яскравий для українських фанів боксу відрізок.  Після твого бою ще будуть титульні поєдинки. Які твої думки щодо реваншу Усик-Ф'юрі?

- Вважаю, що в Олександра (22-0, 14 КО) неймовірна сила волі. Те, що він переміг, тільки додає йому впевненості перед реваншем. Знаючи характер Усика, я впевнена, що він тільки старанніше працюватиме над собою. Не можна у такому разі розслабитися. Йому потрібно буде знову показувати в рингу, що він сильніший за британця. Усик оточений також гарною командою спеціалістів. Вони зроблять максимально свою роботу, вивчать ще краще за суперника і підготуються до будь-якого сценарію в рингу. Хоча у ваговій, у якій пройде бій, все може вирішитися одним ударом, без якісної підготовки буде важко. 

 

 Віталій Дюга спеціально для XSPORT.ua