В’ячеслав Сенченко: «Моя робота як тренера – довести Чухаджяна до звання чемпіона світу»

В’ячеслав Сенченко (37-2, 25 KO) як боксер завойовував титул чемпіона світу WBA, а також перемагав легендарного британця Ріккі Хаттона перед заповненими трибунами стадіону в британському Манчестері.

Нині ж Сенченко входить до числа найуспішніших вітчизняних тренерів з професійного боксу.

Про знакові моменти власної кар’єри, тренерські амбіції, спільну роботу з Кареном Чухаджяном, майбутні плани читайте далі в ексклюзиві XSPORT. 

- Якби була машина часу, що б змінили у своїй боксерській кар’єрі?

- Підсумками своєї кар’єри я задоволений. Вона починалася непросто, тому що коли переходив у професіонали, то напрямку професійного боксу в Україні майже не було, як і промоутерських компаній. В останні шість років в Україні проводиться величезна кількість турнірів, поєдинків, в мій час подібного не було. Після Олімпіади 2000 року, я в 2002 вже боксував у професіоналах. Не багато втратив, якщо розібратись. Два роки я був в пошуках занять, де боксувати та як розвивати кар’єру…  

Все, що сталося далі, мене влаштовує. Було багато яскравих поєдинків, титульних по різних версіях. В принципі, якби було як зараз, то можна було раніше спробувати свої сили в професійному боксі.

- Емоції від яких поєдинків хотіли б пережити ще раз?

- Чесно кажучи, я не сильно хочу озиратися назад. Жити минулим – це ознаки старості. Напевно, ще не дійшов до цього, не постарів. Ясна річ, що іноді згадуються якісь з титульних поєдинків. Деякі великі поєдинки як проти Ріккі Хаттона (45-3, 32 КО), так само як бій проти Юрія Нужненка (31-3-1, 14 KO) при забитих трибунах – в пам’яті назавжди! Тоді люди стояли в проходах, не було де встати.

- Розкажіть про бій за пояс чемпіона світу WBA проти Юрія Нужненка.

- В нас обох тоді був прекрасний боксерський рекорд з перемог. Ми обидва з Юрієм (31-3-1, 14 KO) були  непереможними бійцями та входили в топ-5 найкращих боксерів світу по лінії WBA в своїй вазі. Цей поєдинок так і залишився єдиним, де двоє українців боксували між собою за пояс чемпіона світу. Тоді був впевненим у собі, у власній перемозі. За кілька днів до бою, мені наснився сон, де рефері підняв мою руку. Так і сталося наяву, переміг та став володарем поясу чемпіона світу! Поєдинок видався насиченим, а емоції, які відчував у ту мить не передати словами. Трибуни донецької арени ревіли, було дуже гучно.

На той момент, Донецьк був моїм рідним містом, адже виступав за місцеву промоутерську компанію та клуб. Коли підіймали мою руку вже наживо, відчувалася якась неймовірна ейфорія. Ще – більшість експертів до бою віддавали перевагу саме Юрію Нужненку, саме він на папері вважався фаворитом в нашому протистоянні. Вдвічі приємніше, коли ти не фаворит і ти перемагаєш.

- Ви не були фаворитом і в поєдинку з Ріккі Хаттоном, якого також здолали.

- Все правильно, у Великій Британії я точно не був фаворитом. На стадіоні майже 24 тисячі людей було на трибунах. Всі вони прийшли, аби почати тріумфальне повернення свого боксера. Найкрутіша арена, на якій боксував. Пам’ятаю той час, свій психологічний настрій. 

В моменті виходу у ринг, я повністю абстрагувався від трибун та вболівальників, був максимально сконцентрованим на супернику, надалі – на подіях у рингу. Коли виходив на бій, то перед собою бачив лише ринг. Що відбувалося по сторонах не відволікало мою увагу.

- Легендарного британця Ріккі Хаттона в його кар’єрі перемагали лише троє бійців – Менні Пак’яо, Флойд Мейвезер і В’ячеслав Сенченко. Наскільки приємно бути єдиним українцем в цьому списку?

- Звісно, це – приємно. Днями один з друзів прислав список найкращих боксерів від телеканалу HBO за 2011 рік здається, в моїй вазі. І знову ж таки там були, Мейвезер, Пак’яо. Звісно, це імпонує, що на той момент з американцем та філіппінцем я входив у топ-5, топ-10 боксерів світу в нашій вазі. Впродовж двох десятиліть вищезгадані бійці трималися на вершині світового боксу.

- Зараз Ви тренуєте. Яким є життя тренера В’ячеслава Сенченка?

- Звісно, нині я тренер і всі здобутки як боксера – у минулому. Повторюся, не треба озиратися назад. Себе асоціюю виключно з тренерською діяльністю нині. Це теж неймовірні емоції. Наприклад, з боксером Кареном Чухаджяном (24-3, 13 KO) ми працюємо вже 10 років разом. Почав працювати з Кареном, коли йому було 18 років і впродовж спільної роботи ми вже боксували за титул тимчасового чемпіона світу і за повноцінне звання чемпіона світу. Це – наша спільна заслуга. Коли як тренер супроводжуєш боксера на титульний бій у Вашингтоні чи Філадельфії при переповнених трибунах, в цьому є свої неповторні емоції. Нещодавно сам бився на таких аренах як боксер, а нині вже як тренер супроводжую спортсмена, який горить тим же бажанням. За такі момент люблю свою нинішню роботу.

- Ті цілі, з якими з Чухаджяном прийшли в професійний бокс – залишилися незмінними?

- Звісно, коли ми розпочали співпрацю, то ставили перед собою мету – стати чемпіоном світу. Ми були максимально близькими до цього. І нині, мета – залишається незмінною. Моя робота як тренера – довести Чухаджяна (24-3, 13 KO) до звання чемпіона світу. Ми продовжуємо разом працювати над спільною мрією. Незважаючи, на поразки він не змінює тренера, команду. Карен продовжує вірити в мене як в спеціаліста, ми рухаємось в одному напрямку – до спільної мети.

Будемо знову пробувати дійти до поєдинку за звання чемпіона світу, можливо, в іншій версії. Карен нині в топ-12 боксерів світу за кожною з найпрестижніших версій. Будемо пробувати далі. Так, не вийшло в поєдинку з Еннісом (33-0, 29 KO), але є інші чемпіони світу, в інших версіях.

Будемо штурмувати ці вершини!

- Які на вашу думку подальші перспективи в кар’єрі  Олександра Усика?

- Не думаю, що ми його зараз побачимо у рингу найближчим часом. Після таких гучних поєдинків як з Ф’юрі (34-2-1, 24 КО), він точно візьме паузу, як на мене, до осені. Боксувати завжди знайдеться з ким, є Паркер (35-3, 23 КО), є Баколе (21-1, 16 КО), той же Даніель Дюбуа (22-2, 21 КО) набрав хороший хід після поразки Усику (23-0, 14 КО). Зараз, можливо, хтось ще новий з’явиться у вазі. Питання ж в іншому – наскільки Олександру це потрібно.. Знаєте, як кажуть – в боксі найголовніше вчасно піти. Це не всім бійцям вдається. Олександр вже досяг усього про що можна мріяти – він олімпійський чемпіон, абсолютний чемпіон у двох версіях. Завершити кар’єру непереможним з усіма цими досягненнями – це краще, ніж поступитись комусь з боксерів.

Як на мене, Олександр досяг усіх вершин. Тут питання лишитись і кілька разів захистити титули. Якщо буде хороша фінансова мотивація з боксу тієї ж Саудівської Аравії, то це – цілком можливо. Можна і піти на піку, як це колись зробив Леннокс Льюїс. Ось такі є варіанти. Кінцеве рішення вже за Олександром.