Андрій П’ятов: «Перехід в тренерство для мене є максимально правильним аби я не сидів і не мріяв про щось, а відразу почав працювати»

Легендарний український воротар Андрій П’ятов розпочав сезон українського футболу 2023/2024 в новій для себе ролі. Тепер голкіпер, який є найтитулованішим футболістом «Шахтаря» в історії, є помічником тренера воротарів Денніса Гентенара в новому тренерському штабі «гірників». 

А вже у неділю, 6 серпня, П’ятов проведе прощальний матч, який ексклюзивно покаже в прямому ефірі телеканал XSPORT.

Суперником буде англійський «Тоттенгем», напередодні цього поєдинку, який відбудеться у Лондоні, журналіст XSPORT.ua зустрівся з Андрієм у Києві та ґрунтовно поговорив про його нову роль у «Шахтарі», старт нового сезону УПЛ, комунікацію з голландським тренерським штабом, ключові моменти у кар’єрі, баталії з «Динамо» та віру в проведення в Україні великого футбольного форуму після перемоги над росією у війні.

Андрію, на початку липня вас представили команді в якості тренера. І ви вже провели перші збори в новій ролі. Можете розповісти як вони пройшли особисто для вас?

Для мене це було дуже цікаво, адже це щось нове. Це початок нової кар’єри. Проте, якщо як футболіст я починав з Кропивницького, Полтави, і поступово йшов до своєї мети, то наразі в мене вже є певний досвід, і я починаю його втілювати разом зі своєю улюбленою командою.  Я вдячний клубу, що надали мені таку можливість. Тепер все залежить від мене.

Наразі я є помічником тренера воротарів, але іноді можу і сам провести тренування для кіперів. Наприклад, в день гри з тими воротарями, які не грають. Останній раз після такого заняття я був дуже задоволений, адже я сам провів тренування. І коли я бачу, що наш воротар втомлений але задоволений, значить я гарно попрацював.

Які у вас стосунки за цей час склались з Патріком ван Леувеном та тренером воротарів Деннісом Гентенаром?

В нас дуже гарні стосунки. Вони професійні і дружні одночасно. Ми наразі знайомимось один з одним, допомагаємо один одному, словом, робимо одну спільну справу.

В одному з інтерв’ю ви сказали, що «голландська школа це щось нове для вас»…

Я мав на увазі саме роботу воротарів. Для мене це справді щось нове: інший напрямок, інші тренування. Я працював з багатьма тренерами, зокрема з італійською та іспанською школами, а зараз голландська – це щось новеньке. Мені це цікаво (посміхається).

За роки кар’єри ви працювати з багатьма спеціалістами як у «Ворсклі» та «Шахтарі», так і в збірній України. Мова йде про головних тренерів та тренерів воротарів. Наразі у вас є тренерська ліцензія В, ви навчаєтесь на воротарську ліцензію В. Можете сказати своє бачення, яким має бути сучасний воротар?

Я вже, до речі, мав би завершувати отримувати воротарську ліцензію В, але остання сесія щось в нас переноситься. Щодо вашого запитання, то для мене головне аби воротар думав на полі. Фізичні, технічні та тактичні якості можна натренувати, а наразі футбол такий, що потрібно багато думати, приймати багато рішень. І головне: приймати їх швидко.

Наразі футбол дуже інтенсивний, суперник постійно тебе прессингує, в тому числі воротаря, тому йому зокрема потрібно гарно грати ногами. Голкіпер в грі, якщо взяти, наприклад «Шахтар», більше грає ногами ніж руками. І для мене важливо аби його дії ногами призводили до початку дій команди в атаці.

Зараз Патрік ван Леувен вибудовує в «Шахтарі» вертикальний футбол, де потрібно швидше м’яч доставити в зону, і воротар може бути тим, хто це робитиме. Він може однією передачею зробити гольовий момент.

Як ви вважаєте з власного досвіду, те, що воротарі почали так грати ногами останні років п’ять або трохи більше, це головна революція у воротарській майстерності за останній час?

Я вважаю, що так. Ви просто подивіться на рівень воротарів, які є лідерами в цьому компоненті: це і Едерсон з «Манчестер Сіті», і Аллісон з «Ліверпуля».  Але ми маємо розуміти, що це вимоги їх тренерів. Ми ж знаємо, наприклад, в який футбол грає «Сіті», і що для Пепа Гвардіоли гра воротаря ногами є одним з найважливіших аспектів. Пам’ятаєте, коли в «Сіті» грав Рахім Стерлінг і Едерсон міг на 85 метрів дати гольову передачу? От тому він і коштує свої величезні гроші.

Футбол еволюціонує, і от він за останні роки дуже сильно розвинувся саме в грі ногами.

«Шахтар» стартував у сезоні УПЛ з перемоги над «Металістом 1925». Ви спостерігали за грою вже в якості тренера. В новій ролі більше хвилювались за хлопців ніж коли були на полі?

Та я вже два роки так за матчами спостерігаю (сміється). Нових емоцій не було ніяких. Я слідкував за діями Дмитра Різника, вже інакше сприймав гру, сприймав як тренер. Слідкував за воротарем, за його положенням на полі, де він знаходиться при атаці і обороні нашої команди. При обороні слідкував за нашими хлопцями, певні моменти підказував. Навіть при атаці підказував, адже я дивився на воротаря суперника, і розумів, в яку зону можна віддати передачу аби він не встиг зреагувати.

Тому, так, знаю дуже багато секретів і готовий їх розповідати хлопцям задля перемог «Шахтаря».

В цій грі, як ви вже зауважили, за «гірників» дебютував Дмитро Різник, який, як і ви у 2007 році, перейшов до «Шахтаря» з «Ворскли». Які у вас враження від гри Дмитра?

Я задоволений його дебютом. Так, було декілька моментів, де він міг краще зіграти ногами. А загалом по грі, зокрема по грі на виходах, все добре.

Ви бачите певний символізм в паралелях між вашими з Дмитром трансферами з «Ворскли» до «Шахтаря»?...

Так, ми про це з ним розмовляли (сміється). Я скажу так: це заслуга тренера з Полтави Сергія Долганського. Це наш батько і наставник. Знаєте, буває хтось випадково проб’ється десь, але те, що робить Долганській, це вже показник системи. Він підготував одного воротаря, потім іншого, і зараз готує нових. Це показує рівень його тренерської майстерності.

У «Шахтаря» зараз двоє воротарів серйозного рівня: Різник і Трубін. Воротарська позиція закрита надійно, так?

Так, я вважаю, що у нас чотири чудові воротарі. Крім Дмитра Різника та Анатолія Трубіна, це також і Денис Твардовський з Тимуром Пузенковим, які в разі необхідності можуть вийти і допомогти команді. Так, Трубін і Різник – хлопці з досвідом, але конкуренція в нас висока, до кожного футболіста серйозні вимоги. Тому на полі буде грати найсильніший.

Ви за свою кар’єру конкурували з багатьма воротарями: від Ковалевського і Вірта в «Шахтарі» до Шовковського в збірній. Яку б ви пораду дали молодим хлопцям з приводу конкуренції? Як її витримати і стати номером 1?

Їм потрібно важко працювати. Це головний аспект як виграти конкуренцію. Не потрібно показувати, хто красивіше стрибає за м’ячем чи ще щось таке. Все вирішує головний тренер, але якщо він в мене запитає, то я скажу свою думку, з огляду на тренування. Адже я бачу, в якому стані який гравець знаходиться, хто як фізично готовий, психологічно.

Кожен з хлопців має старатись і давати імпульс тренерському штабу, який побачить, що гравець готовий. І, не зважаючи на те, хто грав попередню гру, вони мають зробити на тренуваннях все аби бути готовими до наступної.

Рішення завершити кар’єру було емоційно важким для вас?

Якщо чесно, я ще сподівався на варіант трохи пограти. Або в «Шахтарі» або десь поїхати пограти за інший клуб аби, так би мовити, поставити крапку. Але потім я розмовляв з Сергієм Палкіним, і він сказав, що «Шахтар» прийняв рішення робити ставку на молодих воротарів, і клуб хоче аби я допоміг в роботі з ними в якості тренера. В той же час я поговорив зі своїм агентом, він сказав, що якихось серйозних пропозицій десь пограти немає. Тоді ми з дружиною сіли, обговорили це, я вже психологічно був готовий до завершення кар’єри, дружина, правда, казала, що ще хотіла б подивитись як я граю. Але я їй сказав: «Зай, немає нам, де дивитись. Але є ось такий варіант, де я можу йти дорогою тренера і розвиватись». Вона сказала: «Я ще це не приймаю, але я підтримую твоє рішення».  

Дуже круто, що клуб так ставиться до своїх легенд.

Так, я дуже вдячний клубу за те, що я залишився в «шахтарівській» родині, правда, в іншій ролі. Ту любов та ставлення, яке є до мене в клубі, не купиш ні за які гроші. Для мене це одне з головних рішень у житті – залишитись у «Шахтарі» в якості тренера. Я буду з ентузіазмом відкривати новий розділ у своїй біографії.

А хлопці вже переключились «на Ви» вас називати? (посміхаюсь)

Переключаються якраз (сміється). «Андрій Валерійович, Андрій Валерійович».., вже потроху звикають. 

Ви провели в складі «Шахтаря» 16 років, і є найтитулованішим футболістом в історії «гірників», вигравши 28 трофеїв. Також ви зіграли 102 гри за збірну України, взявши участь у чемпіонаті світу-2006, Євро-2012 та Євро-2016. Ви усвідомлюєте, яку круту кар’єру ви провели?

Зараз так. Коли я вже розумів, що буду завершувати, то почав це усвідомлювати. Я тоді почав задумуватись, чого я досяг, що буде далі, як мені переключитись з футболіста на іншу роль. Я працював з психологом, яка мені дала впевненість в собі перед новим етапом. Для футболістів це одне з найважчих рішень в кар’єрі – завершувати. Всі думають, що завершать, півроку відпочинуть і потім почнуть чимось займатись.

Але, коли футболіст один місяць сидить вдома після завершення кар’єри, він відразу починає нервувати, в середині його починає щось турбувати, адже ми звикли до режиму, до зборів. І тому я розумів, що перехід в тренерство для мене є максимально правильним аби я не сидів і не мріяв про щось, а відразу почав працювати в новій ролі.

Виграш Кубку UEFA це найбільший успіх в вашій клубній кар’єрі?

Так, звичайно. Той фінал у Бремені я буду згадувати завжди. Як і свою помилку. Тут питання в тому, як я змінився після неї, я вже її сприймаю як досвід. Добре, що так сталось, що ми виграли, я через це став сильнішим. Дякую хлопцям, тренеру і клубу за підтримку.

Який ще трофей для вас є особливо цінним? Можливо, якийсь внутрішній?

Якщо чесно, то кожен. От починається чемпіонат чи Кубок і тобі хочеться в ньому здобути перемогу. От навіть зараз, стартувала УПЛ, «Динамо» перемогло «Минай» з рахунком 4:1, я дивлюсь на цей результат, бачу, що вони на першому місці, а ми ні. Це спорт, і це наше спортивне життя. Кожне чемпіонство, кожен Кубок, кожні змагання – вони особливі. 

З боку журналіста та вболівальника, коли бачиш, скільки трофеїв виграє «Шахтар», десь здається, що гравці можуть вже звикнути до цих перемог і ці тріумфи вже стають буденністю.

Так, клуб виграє багато трофеїв, але це є велика відповідальність, і тому всім в клубі кожного року важче ніж минулого, адже потрібно утримати рівень. Якщо ти не виграєш сьогодні, завтра тебе розкритикують. Тримати таку високу планку, я вам скажу, дуже важко. Тому це навпаки мотивує гравців продовжувати доводити, що вони найкращі.

Наприклад, от протистояння з «Динамо». Кожному гравцю «Шахтаря» хочеться випередити «Динамо» по трофеях, а якщо ти одного року програв чемпіонат, то вже відстав на два титули, і потім тобі потрібно виграти два чемпіонати аби перегнати суперника.

Ви сумуєте за часами, коли між «Шахтарем» та «Динамо» був неймовірний рівень пристрастей на полі: як в Донецьку, так і в Києві?

Так, сумую. Після 2014 року ми стали об’єднані, емоції на полі вже не ті, ми їх стримуємо. Немає тих баталій, які були до цього, адже в нас є один серйозний ворог в боротьбі проти якого ми об’єднались.

Вірю, що ми скоро переможемо у війні, і повернемось до минулих баталій з «Динамо».

Для вас протистояння конкретно з «Динамо» завжди було принциповим?

Так, саме з «Динамо». Я так скажу, що я зіграв десь матчів 50 проти «Динамо» і кожен з них це ціла історія. Я щасливий, що приймав участь у таких протистояннях. 

Склад «Шахтаря» яких часів з 2007 по 2023 рік був, на вашу думку, найсильнішим?

Чесно, кожен склад. Я вже вам відповідаю як тренер (сміється). Я поважаю усіх гравців, і нашу молодь теж, яка мене мотивує, я в неї дуже вірю. За ці роки в клубі я грав з багатьма футболістами, і з великої кількістю з них я товаришую. Тому для мене справді кожен склад – найсильніший, і в кожному з них мені було комфортно виступати.

Як ми знаємо, для надійного захисту воріт воротар має мати гарні стосунки з центральними захисникам. З ким з хлопців на цій позиції вам було найкомфортніше грати?

Знаєте, ми з Олександром Кучером куми. З Ярославом Ракицьким ми жили в одній кімнаті, з Миколою Матвієнком та Сергієм Кривцовим ми в гарних стосунках. В мене комунікація чудова з усіма партнерами, і з усіма гарні стосунки.

Ви зіграли 102 за збірну України з них 47 на нуль. Це навіть статистично чудовий показник. А якщо розуміти, проти яких збірних ми грали - то взагалі фантастика. Як ви оціните такі цифри?

Моя гра на нуль – це було мінімум 1 очко для збірної, і це для мене було головне. В збірній України завжди була чудова оборона, хлопці віддавали себе повністю, загалом вся команда віддавала себе на оборону. Я вважаю, що мої 47 матчів на нуль це командна заслуга.

Ви задоволені своєю кар’єрою у національний збірній?

Так. Я вважаю, що провів в збірній чудові часи, це була чудова історія. Мені немає про що жаліти. Ми крок за кроком зростали, виховували молодь, підтримували її. 

Як ви згадуєте домашній чемпіонат Європи 2012 року?

Це було круто, адже вдома в нас була велика підтримка. З Англією нам, на жаль, не зарахували гол, а якби це зробили, можливо б, ми забили ще і пройшли далі. Є відчуття, що ми не сказали свого останнього слова на тому турнірі.

Ви вірите, що Україна в майбутньому ще проведе турнір подібного рівня?

Так, звичайно. Переможемо росію у війні, відновимо країну і організуємо ще один чудовий чемпіонат Європи або й чемпіонат світу.

Вже у неділю ви зіграєте свій прощальний матч у кар’єрі, який у прямому ефірі ексклюзивно покаже телеканал XSPORT. У вас є усвідомлення, що гра з «Тоттенгемом» буде справді останньою для вас?

Так, є. Я ж це вже прийняв. Я навпаки радий, що в мене є така можливість, провести прощальний матч, та й ще в Англії проти «Тоттенгема», вийти на 5-10 хвилин, зіграти, подякувати хлопцям, а потім йти на лаву тренерів і підказувати їм вже в новій ролі (сміється).

Я вам скажу, що я не міг уявити, що в збірній буду так класно завершувати кар’єру. Як ви пам’ятаєте це було у грі з Вірменією, де мене проводжав увесь стадіон, вся команда підкидала мене до гори. Це для мене дуже багато значить. Я вдячний хлопцям, що вони мене так підтримали, одягнули ті футболки навіть, вдячний Олександру Петракову, що дав можливість зіграти офіційний матч.

А тепер клуб дає мені шанс красиво завершити. Це мало кому вдається, і я цьому дуже радий. 

А ще цей поєдинок має додаткову цінність адже він буде благодійним…

Так, дуже добре, що ми в наші непрості часи можемо зібрати якусь суму для допомоги нашим воїнам, переселенцям, дітям. Це нинішні реалії життя в Україні, нам потрібно допомагати один одному. Якщо ми втомимось, то всім стане важко, ми повинні продовжувати боротьбу і рано чи пізно ми переможемо.

Вас вразило як українці об’єднались в час великої війни?

Дуже вразило. Думаю, і не тільки мене. Це показує нашу міць, нашу підтримку один одного, те, що ми однієї сміливості. Ми знаємо, чого ми хочемо, і за що ми воюємо. Ворог ніколи не зрозуміє нас, адже в нас є ціль і мета в цій війні, а в них ні.

І на останок: що ви б хотіли сказати вболівальникам напередодні свого прощального матчу?

Хочу подякувати всім, хто мене підтримував, і всім, хто не підтримував, хто мене мотивував, і хто критикував. Це футбол, і ми не можемо бути для всіх хорошими, ми робимо свою справу. Так, буває, ми допускаємо певні помилки, але потім з піднятою головою йдемо далі.

Дякую всім вболівальникам за те, що ви завжди з нами. Дякую нашим ультрас за те, що вони воюють та захищають нашу Батьківщину, наших дітей. Я за це дуже вдячний. Вперед до перемоги!

Олександр Чепілко, для XSPORT.ua