Бельгія - Україна 3:0. Автобус до Ліги А не їде

Михайло Цирук

Ну не вміємо ми грати тим автобусом, не вміємо хоч плач. Звичайно, протистояння з Францією в плей-оф кваліфікації ЧС-2014, паралелі з яким зараз не проводить лише ледачий, відбулося майже 12 років тому, і грали тоді зовсім інші люди. Але чи змінилося хоч щось з того часу? Та нічогісінько!

На жаль, як і 12 років тому, ми змушені констатувати: коли у матчі проти сильної команди супернику збірної України кров з носа треба здобути якийсь результат - він його здобуде. Здобуде за будь-яких умов та обставин, за потреби ліквідує будь-яке відставання та, як говорив у вже легендарному післяматчевому інтервʼю Олег Гусєв, обіграє нас на снігу, на пляжі, в пустелі чи в будь-якому іншому місці.

Що ж, попри всі наші бажання та сподівання, у грі великих та сильних збірна України досі залишається лише пішаком, і йти до іншого краю шахівниці, аби стати більш впливовою фігурою, нам доведеться ще дуже довго. Чому так, хто в цьому винен, та як, врешті-решт, збірна України примудрилася відпустити цю мертву Бельгію, маючи перевагу у два мʼячі - обговоримо просто зараз.

Автобус виявився дірявим

Найпростіше зараз - просто сказати про те, що гравці збірної Бельгії вищого класу, ніж наші, і це абсолютна правда. Проте класнішими бельгійці були й 3 дні тому, у цьому нічого не змінилося, однак результат змінився кардинально.

Руді Гарсія, звісно, провів певну роботу над помилками: посадив на лаву захисників Мехеле та Де Вінтера, випустив з перших хвилин з незрозумілих причин залишеного в запасі в першому матчі Доку, який став одним з найкращих гравців поєдинку, та й взагалі на своєму полі Бельгія була зовсім іншою.

Однак головним винуватцем цього грандіозного фіаско все ж залишається сама збірна України. Ну от хто сказав Сергію Реброву, що ми зможемо 90 хвилин, не піднімаючи голови на не відходячи від власних воріт, стримувати команду з гравцями рівня Лукаку, Доку, Де Брюйне та Троссара? Але синьо-жовті чомусь вирішили, що в футбол ми вже награлися в першому поєдинку, тож тут цього робити не потрібно.

У підсумку ми отримали тотальне домінування бельгійців протягом майже всього поєдинку, що нагадувало типове протистояння Динамо чи Шахтаря проти аутсайдера УПЛ, який ладен знущатися з футболу весь матч та тягнути час всіма правдами й неправдами в очікуванні солідних преміальних від третьої сторони.

Аби це були не просто слова, підкріпимо їх цифрами. Україна провела в третині поля суперника лише 15% ігрового часу, тоді як у її третині пройшло 45%.

Наша команда віддала за гру лише 269 передач, і 64 з цих пасів, тобто майже 24% - це лонгболи. В середньому за одне володіння підопічні Реброва могли звʼязати лише 3 передачі, а якщо подивитися на усереднену позицію кожного з гравців на полі, то побачимо, що на чужій половині серед наших розташовувався лише форвард Ванат, тоді як у бельгійців більшість часу на своїй проводили лише воротар і два центральні захисники.

Про що все це говорить? Про те, що збірна України вийшла на поле лише для того, щоб відбитися, і за першої ліпшої нагоди була готова бити мʼяч абикуди. Жодної ідеї, жодного плану Б - лише сліпа гра ва-банк та надія на те, що двічі ця Бельгія нам не забʼє. Як бачимо, забила, і навіть не двічі.

Де тонко, там і рветься

За такого футболу голи Бельгії були лише питанням часу, і часу їм, на жаль, вистачило. Навіть не хочеться критикувати гравців за індивідуальні помилки в моментах з пропущеними мʼячами, хоча в кожному з епізодів легко можна знайти винуватців: в першому з Де Кейпером не дограв Циганков, який ледь встиг увійти в гру з лави для запасних, в другому наш захист чомусь забув про існування в штрафному майданчику Лукаку, в третьому Сваток зіграв проти того самого Лукаку так пасивно, щоб боронь Боже не завадити йому забити вирішальний мʼяч у наші ворота.

Втім, основні претензії все ж хочеться висувати не до особистостей на полі, а до системи та побудови гри, і першочергово в цій поразці винен той, кому спало на думку зіграти в Бельгії саме так. Був це Ребров, чи його асистенти - не так важливо: відповідальність так чи інакше лежить на головному тренерові.

Не вдалося врятувати ситуацію й походу зустрічі. Заміни не спрацювали, поява Циганкова в матчі, де ми лише відбиваємося, зовсім не виглядала логічною, та й, зрештою, саме після потрійної заміни на 69 хвилині Україна почала пропускати. Якщо перший матч був прикладом близької до ідеальної роботи тренерського штабу, то тут усе вийшло навпаки.

Зрештою, збірна України отримала те, на що заслужила. Виходити грати проти таких команд з тремтінням в колінах та наміром лише відбитися й дочекатися фінального свистка - погана ідея, і, сподіваємося, це буде для синьо-жовтих уроком на майбутнє. Ну а ця поразка, звісно, прикра, але нічого життєво важливого для команди Реброва на кону не стояло. А ще один сезон в Лізі В якось переживемо, адже, будьмо відвертими, там нам і місце.

У матеріалі використані фото УАФ