Київське Динамо втратило перемогу над Рейнджерс у першому матчі третього відбіркового раунду Ліги чемпіонів (1:1). Саме втратило, адже коли суперник зрівнює рахунок на 90+4 хвилині, це важко назвати якось інакше. 

Тепер підопічні Олександра Шовковського мають їхати до Глазго і починати там все спочатку, не маючи навіть мінімальної переваги, проте жодної трагедії не сталося, шанси на прохід залишилися 50 на 50, а після нічийного результату динамівцям доведеться показувати на полі суперника куди цікавіший і конструктивніший футбол, ніж той, у який грала б команда, якби її влаштовувала нічия.

Чи добре зіграло Динамо?

Дати однозначну оцінку грі киян у цьому поєдинку досить непросто. Звичайно, все пізнається в порівнянні, але порівнювати Партизан і Рейнджерс все ж таки зовсім некоректно. У той же час назвати шотландців командою, сильнішою за Динамо, також язик не повертається. 

Перед грою деякі експерти, зокрема колишній гравець обох команд Олексій Михайличенко, говорили про те, що сьогоднішній Рейнджерс – не типова британська команда, яка робить ставку переважно на силовий, фланговий футбол. Однак насправді будь-який інший стиль, окрім британського олдскульного, давався колективу з Глазго дуже непросто.

Шотландці швидко зрозуміли, що тягатися з Динамо у контролі м'яча в центрі поля буде важко, і практично одразу почали повертатися до заводських налаштувань. По суті, єдині моменти, створені не після навісу – удар Таверньє з лінії штрафного майданчика вже на другій хвилині та штанга Маккосленда. В іншому ж – подачі, боротьба, підбирання та знову подачі. Але проблема в тому, що і такий простий футбол частенько ставив український клуб у глухий кут. 

Не надто багато створило попереду і саме Динамо. Удар Вівчаренка з добиванням з офсайду від Ваната, далекі спроби Піхальонка та Шапаренка, гол та класна, потенційно гольова атака у другому таймі, яку своїм невдалим прийомом м'яча зіпсував Брагару. Як і її суперник, команда Шовковського дуже непогано пресингувала і саме пресинг приніс киянам єдиний забитий м'яч. Караваєв відібрав м'яч на чужій половині, запустив флангом Ваната, а той ідеально прострілив на Ярмоленка. 

Після забитого м'яча динамівці віддали ініціативу та очікувано стали грати другим номером. Таке рішення загалом мало повне право на життя, проте знову доводиться констатувати, що для його реалізації Динамо, насамперед лінії оборони, не вистачило класу. 

Багато гри на відбій та театр абсурду на останніх хвилинах

Вийшовши вперед, Динамо вирішило зосередитись насамперед на утриманні рахунку. Однак неправильно говорити, що це було рішення лише українського клубу: Рейнджерс активізувався, став набагато більше контролювати м'яч, проте цей контроль здебільшого зводився до доставки його на фланг та подач. Біло-сині трималися цілком нормально. 

У суперників був шикарний момент вже на 53-й хвилині, коли після удару головою Дессера в самий кут усі вже бачили м'яч у воротах, проте Бущан увімкнув режим людини-павука і якимось чином витягнув його з-під штанги. 

Проте більше нічого цікавого біля воріт Динамо у другому таймі не виникало. Хвилини після 75-го українського клубу зовсім перестав претендувати на гру у футбол і став чекати фінального свистка, при першій нагоді виносячи м'яч ближче до воріт суперника. Чи варто так сильно притискатися до своїх воріт? Можливо, і ні, проте погодьтеся, якби поєдинок закінчився з рахунком 1:0, це питання навіть не стояло б. 

Тим більше, що до останньої хвилини український автобус працював дуже непогано: суперник без моментів, уболівальники без валідолу, а коли комусь з нашої групи атаки ще й вдавалося зачепитися на м'яч на чужій половині, динамівці регулярно там закріплювалися та вбивали купу часу. Зі свого боку все зробив і Шовковський: освіжив втомлений центр поля, замінивши Піхальонка та Шапаренка на Буяльського та Лонвейка, а також фланги атаки, на які вийшли свіжі Брагару з Волошиним. 

Здавалося, все йде за планом, але потім сталося те, що вбило всі зусилля київського клубу у другому таймі. Дивлячись на дії Динамо при обороні часом ловиш себе на думці про те, що вони зовсім не піддаються логіці. За 40 секунд до кінця у команди, що практично ідеально захищалася, настало якесь масове помутніння розуму і втрата концентрації, адже пояснити дії команди в моменті з пропущеним голом якось по-іншому дуже складно.

Отже, до кінця гри 40 секунд суперник кидає аут біля своїх воріт. Але замість того, щоб блискавично опуститися в оборону і чекати на винос, який піде в будь-якому випадку, адже ні на що інше вже просто немає часу, динамівці вирішують накрити суперника там.

Далі ще гірше: винос, програна боротьба, який незрозуміло навіщо викинувся на суперника Караваєв, максимально пасивна гра Вівчаренка, який просто стоїть і дивиться, як суперник за 20 секунд до кінця виконує подачу до штрафного майданчика, і така ж гра від Попова, який з першого ряду спостерігав за тим, як Дессер розстрілює Бущана. Дениса та Георгія особливо шкода, адже до цієї секунди обидва проводили ідеальний матч.

У підсумку – 1:1, і раптово Динамо втратило перевагу, заради якої було витрачено стільки сил. Тепер попереду ще складніша гра в Глазго за божевільної підтримки місцевих фанатів. Однак у подібній ситуації біло-сині вже опинялися у сезоні 2022/23, коли після домашньої нічиєї вирушили у гості до Фенербахче та привезли звідти перемогу (2:1). Чи зможуть повторити цього разу? 

А може воно і на краще? 

Звичайно, з погляду шансів Динамо на прохід далі цей пропущений гол на останніх секундах – величезний мінус. Однак він повинен змусити підопічних Шовковського грати у футбол, і від цього матч-відповідь обіцяє стати набагато видовищнішим. 

З мінімальною перевагою Динамо, швидше за все, сушило б гру з перших хвилин, а утримувати переможний рахунок, як ми могли переконатися, не їхня фішка. З огляду на те, що кияни зовсім не сильні у паркуванні автобуса, у грі, де потрібно буде думати і про атаку, вони зі значно більшою ймовірністю знайдуть свої шанси біля воріт суперника.

Тепер треба забути про цей пропущений м'яч, як і про те, що протистояння взагалі мало першу частину. Попереду одна гра, яка вирішить усе, і перемогти цього суперника Динамо точно під силу.

 

Михайло Цирук спеціально для ХSPORT.ua

У матеріалі використано фото ФК Динамо Київ