Джака – серце неймовірного Баєра. Розповів про успіхи Леверкузена і згадав як його освистали фанати Арсенала

Чемпіонат Німеччини йде на зимову паузу з несподіваним лідером. Навряд перед початком сезону хтось міг уявити, що Баєр буде настільки вражаючим.

Команда Хабі Алонсо й досі не програла жодного матчу і вражає футбольну Європу не тільки результатами, а й грою.

І в серці цієї команди діє Граніт Джака. Він знає як це кидати виклик гегемону. З Арсеналом йому досягнути свого в конкуренції з Манчестер Сіті не вдалося. Чи вийде з Леверкузеном обійти Баварію?

Питань до швейцарця, який повернувся в Німеччину, де раніше виступав у складі Боруссії Менхенгладбах, вистачає. І The Athletic вирішив їх поставити. 

«Тут я інший. Мій менталітет зовсім інший. Мені набагато спокійніше. Набагато, набагато спокійніше. У моїй грі більше ясності та виваженості. Я знаю, коли штовхнути, я знаю, коли відступити, знаю, коли пришвидшити гру, а коли сповільнити її.

Коли я був молодшим, то отримував багато жовтих і червоних карток. На початку в Англії було те ж саме. Досвід вчить нас, що не завжди потрібно йти на ризик. Ви можете продовжувати переслідувати суперника, не завжди треба стрибати йому в ноги. Я зробив величезний крок вперед у своєму підході до ігор.

Також мене дуже цінує клуб. Відчуття підтримки, розуміння того, що я зробив правильний крок важливі для мене. Я зрозумів, що хочу приїхати сюди, як тільки поговорив з Хабі та спортивним директором Саймоном Рольфесом.

Я прийшов сюди не для того, щоб бути босом чи менеджером. Ні, я прийшов сюди, щоб очолити цю молоду команду на полі, адже у мене є достатньо досвіду гри на найвищому рівні.

Хабі хоче, щоб гравці брали на себе відповідальність, хоче, щоб ми висловлювалися, якщо бачимо, що один чи два гравці роблять менше на тренуваннях, щоб підтримували такий високий рівень, який у нас зараз.

Він не завжди поруч з нами. Але ми постійно в роздягальні, ми бачимо багато нюансів. І повинні вміти розбиратися з ними самі.

На щастя, у нас є сильні особистості, навіть серед молодих гравців. У нас чудовий менталітет. Хлопці слухають, хочуть вчитися і відразу демонструвати це на полі.

Можливо, раніше було інакше. Коли ти програєш у першому раунді Кубка, то це питання не здібностей, а ставлення до роботи. І воно йде не від тренера, а від гравців».

В Німеччині 31-річний Джака вражає не тільки рівнем гри і самовіддачі, а й фізичною готовністю. В цьому сезоні він виходив в основному складі кожного туру Бундесліги, в перших чотирьох матчах групового етапу Ліги Європи, а також у двох з трьох матчів Кубка.

«Я дуже наполегливо працюю, але не тільки над фізикою, але й над психологією речей. Це найважливіше.

Бувають моменти, коли ти втомився, але я кажу собі, що втоми не існує. Ти просто зосереджуєшся на наступних 90 хвилинах і так далі. Таким чином ви можете зіграти 20-30 ігор поспіль.

Завжди є біль і втома. Я дуже добре знаю своє тіло, знаю, як за ним доглядати. Я також відверто говорю з медичним відділом про свої потреби.

Люди довкола мене дивляться на речі з позитивом, як і я. Коли справи йдуть не так добре, як вам того хочеться, то спробуйте позитивне мислення. Воно додасть вам сил».

Джака в Бундеслізі прийняв найбільше пасів в 14 зоні і віддав звідти третю найбільшу кількість передач

Та, зрозуміло, The Athetic цікавив не лише успіх Джаки з Баєром, а й також період його кар’єри в Арсеналі. І, звісно, один з найбільш пам’ятних моментів, коли його під час заміни освистали свої ж уболівальники, а він у відповідь зняв футболку команди.

«Я досі не можу точно сказати, що зі мною сталося в той момент. За тиждень до цього під час гри з Шеффілдом я відчув, що щось не так. Але коли ти граєш на виїзді, ти точно не знаєш, хто саме свистить.

Тоді з Пелас я просто не міг уявити, що це наші вболівальники. Та гра не була поганою у моєму виконанні, хоч і не топовою. Я був здивований, коли побачив, що мене, капітана, міняють на 60-й хвилині. Подумав, що наді мною, можливо, жартують.

І майже одразу мене освистали. Я подумав: «Добре, я проти 60 тисяч фанатів, що робити?».

Озираючись назад, ти шкодуєш про щось зроблене. Але, можливо, ви також щасливі, що все ж зробили певні речі. Я все ще не знаю яким був цей момент. Та з точністю можу сказати, що це був нелегкий день.

Все, що відбувалося далі для мене було просто частиною спорту. Часом ти нагорі, часом знизу. Але для моєї сім’ї на трибунах це був ляпас. Мені було більше боляче від того, якими засмученими були вони. Ніколи не забуду як почували себе мої батьки, моя дружина. Я був переконаний, що все переживу. Але для моїх батьків і дружини це було пекло.

Мій агент також був на землі. Через два дні ми повинні були зустрічатися з клубом щодо нового контракту. Звичайно, цього так ніколи й не відбулося. У мене було багато чорних днів, коли я сидів у готельному номері під час виїзних матчів і усвідомлював, що сталося. 

Звісно, з сім’єю я про це не говорив. Не хотів, щоб вони почувалися погано, оскільки бачив, що вони переживають більше, ніж я. Думаю, вони також не починали розмову про це, оскільки не хотіли повертати погані думки. Загалом, я був повністю спустошений.

Клуб не цінував мене, хоч ще нещодавно я був капітаном їхньої команди. Було зрозуміло, що вони хочуть позбутися мене якомога швидше. Проти була тільки одна людина – Мікель Артета.

Коли я зустрівся з ним вперше, то мої валізи вже були спаковані, я збирався сідати в літак. Душею і серцем я вже покинув клуб. Я сказав йому: «Рішення ситуації полягає в тому, щоб я пішов».

Мікель відповів, що хоче, аби я залишився. Я не був у цьому впевнений. Пам’ятаю, тоді я розмовляв з татом і він сказав, що треба йти. Вперше в житті він сказав мені тікати від проблеми. Сказав, що у мене немає майбутнього в Арсеналі.

Я не міг уявити собі, щоб я знову грав за Арсенал. Тому сказав Артеті: «Я просто хочу бути десь, де фанати не освистують мене».

Але він був таким переконливим. Вперше в житті я прийняв рішення, не поговоривши спершу з родиною. Встав і сказав: «Добре, я залишуся». Ми обійнялися, і з того дня я повернувся до тренувань. Все було так, наче нічого не сталося».

Коли настав час першої гри, то я переживав, немов вперше грав за Арсенал. Ніколи не забуду, як один із моїх партнерів по команді підійшов до мене і сказав: «Неважливо, що трапиться, я з тобою». Це була нова глава, новий початок для мене.

Мікель підібрав мене і повернув до гри на тому рівні, на якому я завжди знав, що можу грати. Він був упевнений у моїй якості і йому було байдуже, що говорять інші.

Через чотири роки все закінчилося тим, що в останньому матчі за клуб я ледь не оформив хет-трик, а фанати Арсеналу кричали, що хочуть, або я залишився.

Це був момент, коли у мене по шкірі бігали мурашки. Не можу описати словами, наскільки щасливою була моя сім’я. Почути це після всього того, через що мені довелося пройти…

Що було далі? З одного боку, я був трохи засмучений, що Арсенал не хотів продовжувати зі мною контракт, який закінчувався через рік. Але, з іншого боку, я був щасливий, оскільки мені не подобалася ця невизначеність.

План Леверкузена був для мене зрозумілим. Покинути Арсенал після семи років було нелегко. Але це було цілком правильне рішення. Я радий, що все вийшло так добре».

Звісно також у Джаки не могли не попросити більше розповісти про Артету та Алонсо. Двох іспанських тренерів, двох колишніх центральних півзахисників, під керівництвом котрих Граніт сяяв і сяє.

«Мікель показав мені абсолютно новий погляд на футбол. Він зосередився на основах, речах з академії, які ти міг забути: пресинг, позиція, розташування тіла, рух, вихід з-під чиєїсь тіні, комунікація.

Вони з Хабі дуже схожі. Мені здається, що іспанці бачать футбол не так, як всі. Коли я вперше почув Хабі, то подумав: «Я вже робив це раніше». Так, це інший тренер, але у них однакова філософія.

Алонсо бігає на тренуваннях навіть більше, ніж деякі гравці. Прагне сам показати, як робити певні речі на полі. В свою чергу Артета віддавав перевагу відеоаналізу, тактичним дошкам. Та вони обидва випромінюють авторитет, викликають величезну повагу».

А тепер найцікавіше. Про те, як Баєру втримати перше місце в таблиці, позбутися клейма «Неверкузена» і не повторити помилок Арсенала минулого сезону.

«Ми повинні залишатися ногами на землі. Минулого року ми були дуже близькими, але не змогли досягнути свого. Потрібно трохи удачі. Я впевнений, що ми б стали чемпіонами, якби не втратили Саліба та Томаса Парті.

Тут те саме. Якщо ми всі зберігатимемо форму, будемо здорові, якщо не трапиться нічого дурного, то ми ще довго зможемо залишатися на першому місці».

Подивимося, чи вийде у Джаки довести чемпіонську справу до кінця. Поки за межами рідної Швейцарії він ще не знав смаку перемоги в лізі.

Адаптація Сергій Лук'яненко

Telegram-канал автора