«Футбол – це не тільки ноги чи статура. Потрібно грати головою». Розумне інтерв’ю Акселя Вітселя

В свої 34 роки Аксель Вітсель переживає гарний період в Атлетіко Мадрид. Він переїхав в Іспанію минулого літа і Дієго Сімеоне дав йому зрозуміти – бачить його на позиції центрального захисника.

Про те, як йому вдалося перелаштуватися під нову роль, про зіркових одноклубників, а також вибір поїхати в Китай за великими грішми бельгієць розповів AS.

Чи грали ви на позиції центрального захисника до переходу в Атлетіко?

Три або, максимум, чотири гри в Дортмунді. Але не в трійці, а в парі, що трохи складніше. Лише минулого року я почав стабільно грати на цій позиції. Для мене дещо нове.

В чому відрізняються вимоги від того, коли ви граєте в центрі?

В центрі поля все більш природно. Я знаю, де повинен прикрити свого партнера, куди бігти. В центрі ж захисту на початку доводилося багато думати. Не з м'ячем, тому що з ним все зрозуміло, всі перед тобою, а саме в обороні. Довелося трохи попрацювати над швидкістю, щоб передбачати ситуації і закривати простір.

Як це можливо?

Потрібно грати з головою. Футбол – це не тільки ноги чи статура. Голова теж дуже важлива.

Ви часто кажете, що уміння використовувати своє тіло завжди було вашою найбільшою чеснотою.

Так, як на мене футбол грається в голові. Все просто.

Тож як ви визначаєте, де ваше місце на полі, коли все так швидко змінюється?

Так, все динамічно, але, коли потрібно приймати рішення, це не так складно. У мене ж є досвід. Я грав серед професіоналів з 16 років, зі Стандарду. Цей досвід також допомагає тобі, коли доводиться стикатися з новою позицією.

Що вам дається найважче на позиції центрального захисника?

Грати проти дуже швидких форвардів. Я знаю свої чесноти – швидкість не одна з них. Я не дуже швидкий гравець, але найголовніше – бути швидким головою.

Ви кілька разів мали 100% точності передач. До прикладу, в другому таймі проти Реала. Це ваша найбільша чеснота?

Може бути. У Дортмунді у мене також був високий відсоток. Але я не з тих, хто дивиться на статистику й тому подібне.

Еден для мене немов брат. Ми багато років грали разом у національній збірній. Як на мене, то він провів фантастичну кар'єру. Але в останні роки все було трохи складніше.

Думаю, він прийняв це рішення, тому що останнім часом футбол дорого йому коштував. Коли гравець часто травмується, то це психологічно важко. Врешті-решт ви повинні зрозуміти, чи є у вас бажання продовжувати, тренуватися. Чи готові ви до цього головою і тілом.

Де Брюйне, Карраско, Куртуа. Ви – частина великого покоління бельгійського футболу, котре було близьким до великого титулу, але все ж не здобули його.

Наш шанс був у 2018 році. Там ми були на дуже високому рівні, дійшли до півфіналу чемпіонату світу. Після цього було трохи складніше. Зрештою, щоб здобути титул на чемпіонаті Європи чи світу, у вас може бути найкращий бомбардир чи найкраща команда, але завжди може знайтися команда ще краща.

Хто з вас був найкращим?

Ойойой. Це складне питання. У нас багато гарних гравців, але я скажу, що Еден. І де Брюйне.

Ваш тато грав у футбол і у футзал. Ви також займалися футзалом, правильно? Що він вам дав?

Я завжди був з м'ячем, ходив на всі його ігри з футзалу, а потім, у неділю, на футбол. У дитинстві я хотів займатися футзалом, а не футболом.

Техніка, яку я маю сьогодні, у мене з футзалу. І дух суперництва. Ми грали командою свого міста проти іншого. Потрібна була лише перемога.

У віці 25 років ви поїхав до Китаю, хоча вас тоді, до прикладу, хотів Ювентус.

Якби я повернувся в ті часи, то зробив би те ж саме. Треба говорити правду: люди, які тоді їздили до Китаю, а зараз грають в Аравії, вони роблять це через великі гроші. І я їх розумію.

Чи були у вас пропозиції поїхати в Аравію цього літа?

Ні.

Чи розумієте ви, що кар’єра наближається до завершення?

Так. Звичайно, я не збираюся грати ще десять років, але все одно хочу побігати ще два чи три сезони. Я ще можу.

Ви грали у Дортмунді з Голанном. Він найкраший нападник, якого ви коли-небудь бачили?

Ерлінг – це машина для забивання м’ячів. Завжди. В деяких матчах здається, що він взагалі не бере участі у грі. Але коли ми говоримо про останні 20 метрів поля, то він завжди там, де потрібно. Коли він обрав Сіті з Гвардіолою, то знав, що це гарантує йому феноменальний прогрес.

А Беллінгем? З ним ви також грали у Дортмунді.

Він завжди дуже впливав на гру. У Дортмунді він уже мав жорстокий, приголомшливий характер.

А як з приводу голів?

Так. Він завжди був гравцем типу бокс-бокс. Він захищався, атакував, віддавав гольові передачі... він повноцінний півзахисник.

Адаптація Сергій Лук'яненко

Telegram-канал автора