Гидко і смішно водночас. Гарі Лінекер згадав про те, як обгидив себе прямо під час матчу чемпіонату світу

Після поразки від Франції 0:3 в плей-оф на чемпіонат світу-2014 Євген Коноплянка сказав легендарну фразу, що наша команда в Парижі обкакалася.

Зазвичай цей вислів у футболі вживається в переносному значення, що означає дуже погану гру, коли зовсім не вдалося виправдати очікування.

Але легендарний Гарі Лінекер зізнався, що з ним це трапилося і в прямому сенсі.

На чемпіонаті світу-1990 збірна Англії дісталася до півфіналу, де її в серії пенальті зупинили майбутні чемпіони з Західної Німеччини.

Впродовж того турніру Лінекер забив чотири м’ячі. Щоправда, запам’ятав свій виступ в Італії не лише завдяки голам.

Майка Річардс під час подкасту Match of the day вивів його на розмову про, напевно, один з найогидніших моментів в кар’єрі.

«Ти точно хочеш її почути? Ми ж тут говоримо про хет-трики, а не гівно-трики. Що ж, якщо так хочеш почути про це, то не проблема.

Я не дуже добре себе почував ввечері перед грою. Не знаю що це було, можливо з’їв щось не те. Вночі мені було погано. Але, зрозуміло, я нікому нічого про це не сказав. Очевидно. Тому що хотів грати.

Це чемпіонат світу. Якщо ти скажеш, що почуваєшся не дуже, то тебе залишать на лавці. А це була гра з Ірландією, перший наш матч на турнірі.

Тож гра почалася, я навіть досить швидко забив. Але пройшло трохи часу і я зрозумів, що мені зводить живіт. Вартувало нереальних зусиль, щоб протриматися до перерви.

Я розслабився, тут давайте без деталей, і подумав, що в другому таймі має бути краще. Тож виходжу на поле, минуло хвилин 15 – і мене знову прихопило. Думаю: «А це може стати проблемою».

І ось, закидання на лівий фланг Ірландії. Я біжу в боротьбу, тягнуся за м’ячем, на мить розслабився – і просто пуф…

«Боже мій», – думаю я собі. Сиджу, а воно мене всередині наче обліпило. Гарі Стівенс підходить до мене і питає чи все гаразд, а я готовий ледь не заплакати, кажу: «Здається, я обгидив себе».

На відео можна побачити, що я, як пес ковзаюся по газону, намагаюся хоч якось витертися. На щастя, у нас в тому матчі були темно-сині шорти, а не білі. Загалом, воно було скрізь, я витирався, а ставало тільки гірше.

Якось я зібрався, навіть ще кілька хвилин відіграв після цього. Простору, звісно, у мене на полі було вже чимало, так щільно мене вже не закривали. Ще й ці мухи літали поруч.

Але знаєте, що зробило цю ситуацію ще гіршою? Мене замінили, до кінця гри залишалося ще десь хвилин 10. Очевидно, мені хотілося відразу ж піти в роздягальню.

Однак це був, напевно, єдиний стадіон у світі, де лава запасних була на протилежному боці поля від тунелю. Тож я був змушений піти на лавку і сидіти там з рештою хлопців.

Я сів тихенько, від мене смердить. І я бачу, як хлопці відсовуються від мене. Так довелося чекати кінця гри.

Мені було настільки соромно. Я тоді точно не хотів ні з ким мінятися футболками. Просто зібрав форму і склав її на низ сміттєвого баку.

Так, зараз мені смішно, але тоді це був жах. Однак, що приємно, про це знала моя сім’я, про це знали хлопці. Але більше 20 років, до ось цієї от миті про це ніхто не розповідав».

Як бачите, огидні речі можуть трапитися з будь-ким з нас. Якщо вам за щось в житті буде соромно, то просто згадайте як Гарі Лінекер обгидив себе на полі. Можливо вам від цього стане трішки легше.

В разі чого, на тому турнірі Лінекер забив два м’ячі Камеруну в чвертьфіналі, а потім ще й оформив гол у півфіналі з Німеччиною, після чого ще й реалізував пенальті в серії 11-метрових.

Тож може він і обкакався в прямому сенсі, але точно не в переносному.

Сергій Лук'яненко

Telegram-канал автора