Ібрагімович міг грати за Боснію і Герцеговину, але його загубили. Зараз в збірній 16 гравців з інших країн
майже 2 роки тому
16 гравців, що викликані в збірну Боснії і Герцеговини на матчі з Португалією та Люксембургом народилися в інших країнах чи на молодіжному рівні представляли інші команди. Але зараз захищають синьо-жовті кольори.
Приклад, який, на жаль, Україні варто наслідувати. Хоча все й почалося з втрати діаманта.
Всі прекрасно знають, що Златан Ібрагімович має батька боснійця і маму хорватку. Але зрештою виступав за Швецію, де народився і виріс.
Перед цим вікном на матчі національних команд тема його вибору підійнялася знову.
Раніше була теорія, що президент хорватської федерації приїздив у Швецію, але запізнився на зустріч з батьком гравця, через що Ібрагімовичі йому відмовили.
З приводу Боснії і Герцеговини міф був таким, що, мовляв, в 1999-му році, коли Златану було 18, в федерації з Сараєво його батьку відмовили зі словами, що таких як Ібрагімович у них на гривню десяток. Зрозуміло, після таких слів він остаточно вирішив виступати за Швецію.
Щоправда, що розповідь про Хорватію, що про Боснію і Герцеговину – це, швидше, вигадки для звеличення образу Златана. Насправді, обидві федерації не мали шансів на гравця.
Колишній працівник федерації БіГ Салько Нікшич нещодавно обмовився, що в 1997-му завдяки своєму другові у Швеціїї дізнався про 16-річного хлопця Златана Ібрагімовича.
Він звернув на нього увагу і написав рекомендацію з закликом тримати цього хлопця в полі зору.
Рекомендація, судячи з усього, загубилася в документації. Тодішній координатор юнацького футболу Сенад Кресо зізнався, що про хлопця насправді ніхто не знав:
«Якщо чесно, то я не розумію навіщо цю історію раз по раз підіймають. Особливо зважаючи на те, скільки часу вже минуло.Я чув про дві версії: про 1997 і 1999 роки. В той період, насправді, наша Федерація перебувала не в найкращому стані, у нас було всього 11 працівників. Серед них лише троє були управлінцями.
Нас було небагато, ми знали про кожен дзвінок чи лист. Чи міг Ібрагімович грати за нас? Я можу з повною відповідальністю заявити, що ніколи не чув про хлопця Златана Ібрагімовича зі Швеції, який хотів грати за нас. Це неможливо, щоб в цей період нам хтось зателефонував чи написав, а я про це не знав.
Якщо його батько готовий підтвердити, що ми йому грубо відмовили, то я попрошу його назвати ім’я хто це зробив».
Головне зробити висновки. І в Боснії та Герцеговині їх справді зробили. Балканці створили спеціальну платформу, щоб відслідковувати молодих гравців, котрі мають змогу виступати за їхню збірну, але наразі грають закордоном.
Боснійці вже навіть встигнули помститися шведам. Навіть більше, ніж один раз. Останній приклад – півзахисник Роми Беньямін Тахірович.
Він народився у Швеції, виховувався в місцевих клубах, аж поки в 17 років не опинився в Римі. Йому вже навіть вдалося провести більше десяти матчів за першу команду джалороссі. А також дебютувати за збірну Боснії і Гверцеговини – під час попереднього міжнародного вікна.
Колишній тренер Тахіровича у Швеції просив цього не допустити і навіть переконував звернутися до Ібрагімовича, щоб не втратити таланта:
«Я чув, що Джеко спілкувався з Тахіровичем про його майбутнє. Уявіть собі, ви молодий хлопчина, а до вас підходить гравець рівня Джеко. Він обіймає вас, посміхається, каже, що ви з однієї країни, говорите однією мовою, можете грати в одній збірній».
Подейкують, Ібрагімовіч зрештою зв’язався з Тахіровичем. Але на його вибір вплинути не зміг.
Міралем П’янич до U19 виступав за Люксембург, Сеад Колашинац – за Німеччину до U21.
Серед тих гравців, які зараз присутні в команді Фарука Хаджибегича, є ті, хто народився в Іспанії, Нідерландах, Данії, Австрії, Франції, Хорватії.
Але їх не втрачали з поля зору. І, зрештою, в певний період часу футболістів вдалося переконати виступати саме за цю збірну.
Дехто, як Ахметходжич ще й відзначився сильною заявою: «Ви боролися на війні, а я натомість готовий битися за вас на футбольному полі».
Через війну, яку росія принесла в Україну, чимало наших громадян покинули країну. Багато хто з них не повернеться.
І одне з завдань нашої федерації – не загубити їх. Українець в будь-якій частині світу залишається українцем. Не можна дозволити йому забути про це.
Сергій Лук'яненко
Поділитись