Ірак - Україна 2:1. Історичний момент з нотками ганьби

Збірна України поступилася у своєму першому в історії матчі на Олімпійському футбольному турнірі Іраку (1:2), і такий результат змусив згадувати стартовий поєдинок нашої головної команди на Євро-2024 проти Румунії, де синьо-жовті також програли найслабшій команді групи.

Ірак виявився настільки примітивною та антифутбольною командою, що здавалося, що українці мають розбиратися з нею будь-яким складом. Однак довелося переконатися, що для перемоги навіть над таким суперником у грі має бути хоч якась системність, структура та ідея. У підсумку в цій історичній грі весь український футбол був змушений пожинати те, що посіяв, сповна заплативши за не поважне ставлення до олімпійського турніру.

Гарного було замало 

Перший тайм у виконанні збірної України вийшов непоганим, але не більше. Володіли ініціативою? Але ж Ірак стояв усією командою біля свого штрафного майданчика, як тут не володіти. Створили гольові моменти? Створили, але всього 2-3, і виключно після вдалих індивідуальних дій окремих футболістів: то Криськів поліз на кількох суперників і тонкою передачею знайшов у штрафному майданчику партнера, то Брагару накрутив опонента і викотив на порожні Хланю, який примудрився не забити лише якимось дивом, то Крупський завершив добрий індивідуальний прохід сильним ударом у воротаря.

Пропустити два від такого суперника дуже складно, але ми змогли 

На старті другої половини Україна забила такий потрібний гол зі стандарту. Після подачі до штрафного майданчика голкіпер Іраку відбив спільний удар Батагова та Таловєрова, але першим на добиванні виявився Рубчинський, записавши на свій рахунок перший олімпійський м'яч в історії нашої країни.

Не хочеться говорити про справедливість призначеного у наші ворота пенальті: поштовх у спину справді був, але такі поштовхи за гру відбуваються десятками, і поставити за це 11-метровий, мабуть, можна лише у чемпіонаті Судану. Але є питання і до Максима Таловєрова: навіщо? Навіщо підштовхувати суперника в ситуації, коли його шанси зачепитися за м'яч дорівнюють нулю, і давати не найкваліфікованішому арбітру підстави вказати на крапку? 

Бог з ним із 1:1, попереду ще півгодини, за які можна встигнути все виправити. Але після пропущеного голу наша команда не показала нічого. Жодного командного руху, повністю стоячий футбол, де єдина надія прорватися крізь глуху оборону Іраку – спроби дриблінгу від Брагару та Хланя, які, як на зло, зовсім перестали вдаватися. 

Звалюватися на подачі до штрафного майданчика проти команди, яка в принципі не грає інакше як подачами – це діагноз. Як і повна відсутність зіграності, та купа технічного браку на рівному місці. На жаль, класу нашої команди не вистачило для того, щоб обіграти навіть Ірак, і тепер підопічні Руслана Ротаня більше не мають права на помилку. 

Суперник, який тягнув час від стартового свистка, був повністю згоден на нічию, проте ми примудрилися ще й подарувати йому перемогу. Обрізка в центрі поля, якісь комічні дії в обороні замість того, щоб заблокувати дальній удар – і це 1:2, після яких Україна виглядала також безнадійно, як і за 1:1. 

Все пропало? Можливо, але гра ще не закінчена

Але цій збірній України зараз не потрібно думати про шанси на плей-оф та про те, чи можливо обіграти Аргентину. Зараз команда Ротаня має вийти і зіграти дві гри на максимумі своїх можливостей. Кожен футболіст, який приїхав сюди, повинен роздратуватися і довести всім, хто називає цю команду слабкою, протилежне.  

Коли колектив, частиною якого ти єш, твої вболівальники називають безнадійним, це, як мінімум, має викликати якусь спортивну агресію. Можливо, хоча б за рахунок цієї агресії нам вдасться компенсувати недолік класу і виглядати в поєдинках, що залишилися, гідно. У будь-якому разі продовжуємо стежити за командою, адже прямо зараз на наших очах пишеться історія, незалежно від того, позитивна чи негативна.

Михайло Цирук спеціально для ХSPORT.ua

У матеріалі використано фото УАФ