Капітан Циганкова і Довбика – один з найкращих у Прімері. Але шлях Алеїша Гарсії до успіху був непростим
більше 1 року тому
Жирона – це найбільше відкриття європейського сезону. Українські вболівальники уважно стежать за цією командою, зважаючи на те, що в ній прекрасно себе проявляють Артем Довбик та Віктор Циганков.
Але в ній вистачає й інших героїв. Один з них – це капітан команди Алеїш Гарсія, який в свої 26 років став першим гравцем в історії клубу, що отримав виклик в національну збірну Іспанії.
Його кар’єра нагадує американські гірки. Вже в 17 років він дебютував за Вільярреал, згодом опинився в Манчестер Сіті Пепа Гвардіоли. Але цей успіх завершився для нього поїздками в бельгійський Мускрон та румунський Динамо Бухарест.
Про ці всі перипетії, а також повернення на найвищий рівень він розповів AS
Ви стали першим гравцем Жирони, якого викликали в збірну Іспанії.
І я дуже пишаюся цим. Я справді хочу насолодитися цим унікальним досвідом, скористатися тим, що отримаю від тренера і, сподіваюся, зможу приїхати в збірну ще.
Як ви сприймали збірну? Що це близька подія чи що це недосяжна мета?
Якщо чесно, те, що я потрапив у попередній список вже змусило мене задуматися над такою можливістю. Тому я ще більше зосередився на наступних іграх, намагався провести їх якомога краще і сподівався отримати виклик від Луїса де ла Фуенте. А загалом я зараз живу мрією.
Що для вас особисто означає цей виклик?
Багато. Я пройшов складні часи, а тепер у мене є можливість насолодитися іншим боком медалі. Я справді насолоджуюся цим, тому що доклав багато зусиль і ось, нарешті, прийшов час пожинати плоди.
Зусилля почалися ще з дитинства, так? Коли вам доводилося їздити чимало кілометрів на тренування.
Три дні на тиждень ми їздили сотню кілометрів в один бік і сотню кілометрів в інший. Я на годину раніше йшов з уроків в школі, а потім надолужував це вдома.
Це були складні часи, які зараз можна згадувати з ностальгією. Але варто відзначити, що більше зусиль докладали мої батьки. Я, якщо хотів спати, то вкладався на задньому сидінні, – а вони були за кермом.
Я вдячний їм за ці зусилля. Усе, чого я досягаю, завдяки тому, що вони зробили в ті роки. Потім я багато років провів у Вільярреалі, потім грав за межами Іспанії. І ось зараз я в Жироні, біля дому. Це також важливо для мене, я насолоджуюся не лише футболом, але й повсякденням.
Ви дуже рано потрапили в першу команду.
Так, я надто швидко пройшов всі етапи, і, можливо, це мене трохи збентежило. Я ніколи не забуду мій дебют з Марселіно на Сан-Мамесі. Також той рік в АПЛ. Я насолоджувався роботою з Пепом, з усіма тими великими зірками.
Після цього відбулися деякі переходи, які не відповідали моїм очікуванням. Але врешті-решт я тут. Ті важкі роки змусили мене подорослішати.
— Girona FC (@GironaFC_Engl) November 10, 2023
Very happy to announce the call-up of Aleix Garcia with the absolute Spanish national team!
CONGRATULATIONS, @97_aleix! pic.twitter.com/A6vG93gzPc
Що викликало відчуття того, що ви досягли дна?
Все відбувалося дуже швидко. У 18 років я почувався не зовсім комфортно в компанії всіх цих зірок. Було відчуття, що справа вже зроблена. Загалом, не був настільки щасливим.
Досвід у Бельгії та у Румунії був складним як на особистому, так і на футбольному рівнях. Але разом з сім’єю я зумів його пройти.
Та, знову ж, без тих років мені не вдалося б досягнути успіху сьогодні, вони змусили мене переглянути свої погляди, подорослішати.
В чому саме потрібно було змінитися?
Це стосувалося більше психології, аніж футболу. Я мав стати більш зрілим. Я зрозумів, що мені або доведеться пропрацювати ці речі, або нічого не вийде. І коли я взявся за них, все пішло вгору.
Ви зверталися до спеціаліста?
Ще у Вільярреалі я працював з психологом. В Румунії він також мені дуже допомагав, пояснював, що, насправді, змінити потрібні невеликі речі, яким я, можливо, й не надавав значення.
Я б хотів швидше подорослішати в ментальному плані. Але я й досі молодий. У мене й попереду ще багато роботи, чимало років кар’єри.
Ключовим моментом було рішення повернутися в Жирону. Я ніколи не думав, що погоджуся грати в Сегунді. Але коли у мене з’явилася можливість повернутися туди, де мені комфортно поза межами поля, то я погодився. Тим паче, в команду ще й прийшов Мічел.
Що він означає для тебе?
Це особливий тренер. З першого дня він зарядив мене впевненістю, яка була потрібна, щоб розслабитися, насолоджуватися грою. Завдяки його довірі я відчув себе здатним на великі речі. Завжди буду вдячний Мічелу за те, що він зробив для мене.
Але при цьому ви часто кажете, що ви один одного любите і ненавидите.
Так, ми любимо один одного. Але також він завжди вимагає від мене більшого, виправляє, підштовхує вперед, підбурює на кожному тренуванні. Наші суперечки пов’язані лише з цим. Але загалом наші стосунки дуже хороші, я б сказав, що навіть особливі.
Зараз важко говорити про те, що успіхи Жирони – це випадковість. Але про що ви мрієте в кінці сезону?
Це точно не випадковість. Ми повинні цінувати те, що робимо. Нам байдуже те, що ми можемо пропустити першими – ми здатні на камбек. У нас неймовірна впевненість, нам без різниці проти кого грати.
Так, ми виходимо на матч з метою не пропустити, але якщо це не вдалося, то ми не збираємося здаватися. Варто визнати, що це у нас вдається добре.
Ви отримали дебютний виклик у збірну. Як думаєте, чи є шанси поїхати на Євро?
Є серйозна конкуренція. Педрі, до прикладу, зараз травмований. Але я збираюся викладатися на максимум в Жироні, отримувати задоволення від гри. І якщо отримаю виклик, то це буде чудово, якщо ж ні, то підтримуватиму збірну вдома.
Адаптація Сергій Лук'яненко