Хавбек Динамо: «Залишився осад, бо могли виграти в Шахтаря»

Я вважаю, що по першому тайму ми не мали переваги, а по другому повинні були перемагати, якби забили свої шанси. Так буває, це футбол, це емоції. За це ми, мабуть, і любимо футбол, тому що в першому таймі ми швидко пропустили гол, і він нас трішки збив, потім другий. Але другий тайм – вже зовсім інша історія. В цьому, я вважаю, і є краса футболу.

У перерві нічого особливого не сталося – ми просто зібралися з думками, зрозуміли, що можемо більше. Ми як команда дійсно сильні й здатні повернутися у гру, навіть перемогти. Але нічия – значить, так має бути. Ми трішки перелаштувалися, змінили схему і почали по-іншому грати. Може, суперник був до цього не готовий або просто не зміг нічого протиставити. І коли ти нагнітаєш, їм уже важко перелаштуватися – ми тиснули і тиснули.

Я більше сідав глибше, фактично як третій захисник, і, можливо, вони губилися в наших перестроюваннях. Вінгери заходили в центр, і якщо ми забили два м'ячі та могли ще забити, значить, все спрацювало. Це класичне українське дербі, і для мене це перше таке класичне – особливий момент, який я точно запам'ятаю на все життя.

Коли постійно нагнітаєш і створюєш купу моментів, ти не думаєш, скільки ще треба. Ти просто віриш і працюєш на те, що все одно має залетіти. Ми вірили до самого кінця і забили другий м'яч. Так, могли забити й раніше, але головне – віра і командна робота. Я вважаю, що всі хлопці молодці, і нам це вдалося лише тому, що ми були однією командою сьогодні.

Якщо брати розвиток першого тайму, то маємо бути задоволені нічиєю. Але якщо дивитися на те, як ми провели другий тайм, то залишився осад, бо могли виграти. Проте це футбол, вийшло як вийшло. Ми маємо рухатися далі і показувати ще кращу гру, радувати наших уболівальників, яким хочемо сказати велике спасибі, а також подякувати ЗСУ.

Микола Михайленко