Хавбек збірної України U-21 згадав, як виводив на поле Ротаня перед міжнародним матчем

Півзахисник молодіжної збірної України Дмитро Криськив розповів про свої перші кроки у футболі та згадав, як у дитинстві виводив нинішнього наставника «синьо-жовтих» Руслана Ротаня на поле.

Не відкрию нічого нового, коли скажу, що збірна країни — це мрія любого хлопчика, який починає займатися футболом. Про неї мріяв і я, коли в дитинстві не пропускав жодної трансляції матчів національної команди України. Дивився на гру нашої головної збірної разом з батьком по телевізору, а коли вона приїздила до мого рідного Харкова, то, звісно, йшов на стадіон «Металіст».

На харківських матчах збірної я був, до речі, в різних, так би мовити, статусах — не тільки, як глядач. Бувало, подавав м’ячі, а одного разу ми виводили на поле гравців. Це було в травні 2010 року, на матчі проти Литви. За іронією долі мені випала честь йти разом з… нинішнім головним тренером молодіжної збірної Русланом Ротанем.

Звісно, я був вболівальником «Металіста», для якого «Дніпро» вважається надпринциповим суперником, але не поважати капітана цього клубу, не захоплюватися його грою, незважаючи на всі свої тодішні антипатії, я ніяк не міг. Мені завжди подобалися такі півзахисники. Пам’ятаю Петровича, як єдиного гравця в Україні, якому було байдуже, якою ногою виконувати кутовий чи штрафний. Він і досі, на наших тренуваннях, добре працює і лівою, і правою. Таке в футболі буває нечасто.

Першу футболку збірної, до того ж ще й з фірмовою вишивкою, я отримав після одного з дитячих турнірів — в ній часто грав у дворі. Хоча це було не найперше моє футбольне екіпірування. Першою була майка Кріштіану Роналду з «Манчестер Юнайтед». У самому дитинстві я був справжнім фанатом португальця, але, коли вже почав намагатися щось аналізувати та розуміти, мої симпатії перейшли на бік гри «Барселони», і я став прихильником Ліонеля Мессі.

Справжню, вже ігрову футболку збірної України я примірив в 15 років. Пам’ятаю, йшов тренувальний збір, на якому переглядали кандидатів до збірної. Тренером був Олександр Головко, ми здавали в Києві якісь тести. Після одного з фізичних нормативів в мене перевірили пульс — і… відправили додому.

Другий приїзд в збірну був не набагато кращим. Це сталося вже за Сергія Попова, який покликав мене до команди U-17. Ми провели в Щасливому якийсь спаринг, а потім команда поїхала на турнір, а мене знову відправили до клубу. Дебют в збірній припав, здається, на матч з Данією — ми програли їй в Києві. Відвозили нас, пам’ятаю, дуже міцно. Я був тоді трохи здивований, адже данці не лише перебили нас без м’яча, але й саме переграли. Це вже зараз розумієш, що сьогодні в гарний футбол вміють грати в будь-якій частині земної кулі.

Десь раз на рік я в збірну потрапляв, але особливо там не грав. На юнацькому рівні я по-справжньому опинився у збірній, ускочивши, як то кажуть, в останній вагон. Команда U-19, коли її вже очолив Сергій Нагорняк, готувалася до еліт-раунду чемпіонату Європи, і ми поїхали в Ізраїль на збори. Після цього я й потрапив на свої перші офіційні поєдинки, грав там в основному складі. У нас тоді підібралася непогана команда, але була важка група. Ми випередили Бельгію та Сербію, проте програли Італії перепустку у фінал. А потім була молодіжна збірна України...

Криськів також розповів, як Мірча Луческу й Ігор Йовічевич можуть допомогти молодіжній збірній України на Євро-2023.