Клуб Вінченцо Італіяно: хто ще з тренерів програвав два єврокубкові фінали поспіль?

близько 1 року тому

Якщо ви думали, що знаєте, що таке справжнє розчарування, просто згадайте про існування Вінченцо Італьяно. Головний тренер Фіорентини програв зі своєю командою другий єврокубковий фінал поспіль, знову зупинившись за крок від трофею Ліги конференцій. У попередній кампанії непереборним бар'єром для фіалок став лондонський Вест Гем, який вкрав у суперника мрію на останній хвилині основного часу (1:2), а в цьому італійський клуб, що пройшов євросезон без поразок, спіткнувся на грецькому Олімпіакосі, пропустивши єдиний і вирішальний гол наприкінці додаткового часу (0:1).

Ситуація, звісно, рідкісна, проте Італьяно такий не один. Історія футболу вже знала випадки, коли один і той же наставник програвав два фінали єврокубків поспіль, і зараз ми розповімо вам про трьох фахівців, які переживали у своїй кар'єрі подібне фіаско.

Марчело Ліппі

В активі легендарного тренера, який приводив збірну Італії до золота ЧС-2006, є виграний єврокубок. У сезоні 1995/96 його туринський Ювентус став переможцем Ліги чемпіонів, обігравши у вирішальному матчі Аякс (1:1, пен. 4:2), але два наступні фінали закінчилися для наставника та його команди розчаруваннями.

У кампанії 1996/97 Стара синьйора стала чемпіоном Італії, випередивши на одне очко Парму. Прекрасно йшли справи і на європейській арені: у Лізі чемпіонів туринці без проблем виграли групу з Манчестер Юнайтед, Фенербахче та віденським Рапідом, а у плей-оф не відчули особливого опору з боку Русенборга (1:1; 2:0) та Аякса (2:1; 4:1).

До другого поспіль трофею ЛЧ залишалося зробити останній крок – обіграти у фіналі дортмундську Борусію, проте з цим завданням італійський клуб не впорався. Джмелі шокували Юве ще в першому таймі, забивши одразу два м'ячі протягом п'яти хвилин. У середині другого інтригу воскресив гол Алессандро Дель П'єро, проте через шість хвилин Ларс Ріккен своїм влучним ударом вбив її знову. У підсумку 1:3, і другому поспіль тріумфу Ювентуса в Лізі чемпіонів так і не судилося статися.

А в сезоні 1997/98 на підопічних Ліппі чекало повне дежавю. Вони знову виграли Серію А, знову дійшли фіналу ЛЧ і знову там програли. Вийшовши з другого місця з групи з МЮ, Фейєноордом та словацьким Кошице, Ювентус пройшов у чвертьфіналі яскраве київське Динамо (1:1; 4:1), у півфіналі розібрався з Монако (4:1; 2:3), але вдруге поспіль поступився у фіналі, віддавши трофей мадридському Реалу через єдиний гол Міятовича (0:1).

Ектор Купер

А ви ще пам'ятаєте часи, коли іспанська Валенсія була великою? На початку століття кажани двічі вигравали Ла Лігу, а також брали Кубок та Суперкубок УЄФА. А ось з Лігою чемпіонів, на жаль, не склалося, хоча команда грала у фіналі головного єврокубку два роки поспіль.

До вирішального матчу ЛЧ Валенсію двічі доводив аргентинський наставник Ектор Купер. У сезоні 1999/2000 його команда зуміла виграти першу групу з Баварією, Рейнджерс та ПСВ, а на другому груповому етапі посісти друге місце у квартеті з МЮ, Фіорентіною та Бордо. У плей-оф кажани просто знищили Лаціо (5:2; 0:1) та Барселону (4:1; 1:2), але у фіналі були знищені вже самі, розгромно програвши мадридському Реалу з рахунком 0:3.

Наступного року підопічні Купера програли ще образливіше. Вони знову виграли перший груповий етап, випередивши Ліон, Олімпіакос і Херенвен, цього разу виграли і другий, залишивши за спиною МЮ, австрійський Штурм і Панатінаїкос, і трохи помучавшись у чвертьфіналі з Арсеналом (1:2; 1:0), в якому далі вдалося пройти за правилом виїзного гола, і півфіналі з Лідсом (0:0; 3:0) все ж таки дісталися другого поспіль поєдинку за трофей.

Фінальний матч проти Баварії, що проходив на міланському Сан-Сіро, розпочинався для кажанів просто ідеально. Вони вийшли вперед уже на третій хвилині завдяки голу Мендьєти з пенальті, але на старті другого тайму свій удар з точки реалізував баварець Еффенберг. У результаті справа дійшла до серії пенальті, в якій щасливішим виявився саме німецький клуб (5:4), а ось Валенсія та Ектор Купер вдруге поспіль залишилися без трофею ЛЧ.

Жорже Жезуш

Цей легендарний португальський наставник став черговою жертвою прокляття Белли Гутмана, проте був максимально близьким до того, щоб його зняти. Під його керівництвом Бенфіка двічі поспіль грала у фіналі Ліги Європи, але пророцтво угорського екс-тренера, який у відповідь на відмову клубу підвищити йому зарплату після двох поспіль Кубків чемпіонів, здобутих у 1961 та 1962 роках, заявив, що орли нічого не виграють на європейській арені у наступні сто років, виявилося сильнішим.

Вперше Бенфіка та Жезуш зупинилися за крок від трофею в сезоні 2012/13. Опустившись в ЛЄ після третього місця у групі Ліги чемпіонів з Барселоною, Селтіком та Спартаком, лісабонці зуміли пройти київське Динамо (1:1; 2:0), Бордо (1:0; 3:2), Ньюкасл (3:1; 1:1) та Фенербахче (0:1; 3:1).

У фіналі португальський клуб мав зустрітися з лондонським Челсі, і фіаско у вирішальному матчі в Амстердамі вийшло максимально образливим. У середині другого тайму команди обмінялися голами Торреса та Кардосо, але на третій компенсованій до основного часу хвилині, коли команди вже подумки готувалися до екстра-тайм, точний удар головою Браніслава Івановича поховав надії орлів на зняття прокляття.

Шанс виправитися у Бенфіки виник уже наступного року. Команда знову опустилася до Ліги Європи з ЛЧ, посівши третє місце у квартеті з ПСЖ, Олімпіакосом та Андерлехтом, і дійшла до фіналу, здолавши на шляху ПАОК (1:0; 3:0), Тоттенгем (3:1; 2:2), АЗ (1:0; 2:0) та Ювентус (2:1; 0:0).

У фінальному поєдинку лісабонцям протистояли тоді ще королі-початківці Ліги Європи Севілья, і після нульової нічиєї в основний і додатковий час команда Унаї Емері забрала свій трофей у серії пенальті (4:2), а ось Жорже Жезушу та його підопічним так і не судилося хоч раз підняти над головою європейський кубок.