Миколенко вичерпав себе в «Евертоні», але все ще не готовий грати навіть на цьому рівні: розбираємо головні проблеми українця в поточному сезоні

Лівий захисник збірної України Віталій Миколенко тривалий час був найстабільнішим і граючим легіонером з нашої країни в топ-5 лігах. Після переходу в «Евертон» за солідні 23,5 млн євро він практично відразу, через невеликий період на адаптацію, став залізобетонним гравцем основи «ірисок». Миколенко роздавали великі аванси, але через майже півтора року після його переїзду на Туманний Альбіон доводиться констатувати, що гравець практично зупинився в своєму розвитку. А його рівень, на жаль, все ще недостатньо високий для того, щоб виступати на рівні грандів європейського футболу, або навіть середняків топових чемпіонатів. Давайте спробуємо розібратися, чому Миколенко перестав прогресувати в «Евертоні» і чи є в українця перспективи заграти в команді сильнішій, або хоча б в клубі такого ж рівня.

А як все добре починалося

Початок кар'єри Миколенка в «Евертоні» і справді вийшов дуже стрімким. Трансфери невідомих гравців зі слабких ліг в цілому не властиві для АПЛ в останні роки, але у випадку з Миколенком, мабуть, сталося виключення. Віталій не був головною зіркою не те, що в УПЛ, але навіть в київському «Динамо». Однак в ліверпульському клубі повірили в нього і заплатили за такий товар досить непогані гроші. Чому? Сказати досить складно. Екс-динамівець ніколи не був ідеальний як в позиційній грі, так і в креативі. Єдине, чим він міг привернути увагу скаутів клубів з найсильніших європейських чемпіонатів – божевільні фізичні дані, витривалість і працездатність. Крім того, на руку Віталія і «Динамо» грав його молодий вік і ранній футбольний розвиток. Коли футболіст вривається в дорослий футбол в 17 років, а вже в 18 є гравцем основи команди, яка виступає в Лізі чемпіонів, від нього завжди чекають подальшого прогресу. Але ось виправдовуються ці очікування далеко не завжди.

Вже через тиждень після офіційного оголошення про трансфер Міколенко дебютував за «Евертон» в переможному матчі Кубка Англії проти «Халл Сіті» (3:2) і відіграв 90 хвилин, а через два – вперше зіграв в АПЛ проти «Норвіча» (1:2), також провівши повний матч. Потім Віталій пропустив кілька поєдинків через хворобу і її наслідків, але після них – став залізобетонним гравцем основи ліверпульського клубу. Миколенко відіграв 10 з 11 останніх матчів АПЛ минулого сезону від свистка до свистка, і почав в статусі гравця основи сезон поточний. Він виходив на поле в старті в перших 25 матчах чемпіонату Англії, і не дограв до кінця лише кілька разів. Але якість гри Миколенка поступово погіршувалася, він отримував все більше критики від уболівальників і експертів. І після першої пропущеної гри сезону проти «Ноттінгема»(2:2), в якій українець не зміг взяти участь через хворобу, його статус основного, вперше за довгий час, похитнувся.

Частково винен «Евертон»

Говорячи про ігрові проблеми Миколенка буде несправедливо не вказувати на їхній зв'язок з огидною грою команди в цілому. Віталія часто критикують за неефективну гру на атаку, і ця критика цілком справедлива. У 43 матчах за «Евертон» в АПЛ в активі українця лише одна результативна дія – розкішний гол у ворота «Лестера» в минулому сезоні. Якщо взяти 5 випадкових крайніх захисників з останніх п'яти команд Прем'єр-ліги на даний момент, то майже у всіх з них в цьому сезоні такі дії траплялися.

Але гра всього «Евертона» в атаці – це суцільні муки. У команди найгірший напад чемпіонату на рівні з останнім «Саутгемптоном» – лише 24 забитих м'ячі в 31 матчі. І забиваються ці голи, в основному, вкрай примітивно: або зі стандартів, або за рахунок індивідуальних дій гравців лінії півзахисту, адже з нападником, в умовах вічно травмованого Кальверт-Льюїна, повна біда. Тому лаяти кого-небудь з захисту за низьку ефективність в атаці для «Евертона» – остання справа. Тут би, для початку, розібратися з тими, для кого атакувати, забивати і віддавати – це безпосередні обов'язки.

Але проблеми є і у самого Миколенка

Звичайно, «Евертон» зразка останніх двох сезонів – це команда, що дає досить слабкі можливості для розвитку. Однак в грі Віталія є певні моменти, в яких звинувачувати, крім себе, немає кого. Наприклад, він недостатньо надійний в обороні. І це стосується відразу декількох аспектів.

1. Гра один в один

Віталій Миколенко досить легко дозволяє обігравати себе один в один, особливо індивідуально сильним опонентам. Безумовно, у нього бувають сильні матчі, в яких він ловить кураж і практично вимикає з гри Салаха, як це було в матчі першого кола з «Ліверпулем» (0:0), або Сака, просто розчинився в переможному поєдинку ірисок з «Арсеналом» (1:0). Але в більшості випадків українець стає солодкою булочкою для умовних Антоні, Мареза або Сона. Ненадійність Миколенка часто не призводить до серйозних наслідків тільки завдяки прекрасній підстраховці від лівого центрального захисника «Евертона» Джеймса Тарковскі, який періодично стає для українця такою собі нянею на футбольному полі.

Якщо порівняти середню кількість відборів Віталія за гру з нашою п'ятіркою крайніх захисників клубів, що борються за виживання, то він займе в цьому рейтингу передостаннє, п'яте місце з шести.

2. Позиційна робота під час чужого володіння

До позиційної роботи Миколенка також виникає дуже багато питань. При володінні м'ячем суперника він частенько любить втратити свого гравця і піти крити когось іншого, або взагалі порожнечу. Через такі дії «Евертон» вже кілька разів пропускав в цьому сезоні. 

Приклад номер один - матч Кубка Англії проти «Манчестер Юнайтед» (1:3). На цьому скріншоті Миколенко кудись йде від свого гравця Антоні і дозволяє йому спокійно забити в порожні ворота.

Приклад номер два - ситуація в поєдинку з «Брайтоном» в 19 турі АПЛ (1:4). Тут винен не тільки Миколенко, адже він залишився один з двома гравцями суперника. Спочатку він робив те, що потрібно - крив одного з них.

Але потім, чомусь, пішов, залишивши в результаті ненакритими Фергюсона, який і забив, і Марча на дальній стійці.

3. Позиційна робота під час свого володіння і втрати м'яча

Ми вже говорили про неефективну роботу Миколенка в грі на атаку. Але проблеми в цьому компоненті гри виникають не від того, що Віталій не ходить вперед. Навпаки, йому вистачає витривалості прасувати свою бровку всі 90 хвилин, і він досить регулярно робить забігання і пропонує себе на фланзі. А ось прибігти назад після цього встигає не завжди, через що часто дарує супернику чисельну перевагу в атаці. Таким чином українець опиняється і не там, і не там: підключення до атаки плодів не приносять, а гра в захисті від цих підключень страждає.

Так що ж йому робити?

Це хороше запитання, на яке немає однозначної відповіді. Виникає відчуття, що клуб і гравець дали один одному все, і їхня співпраця більше не принесе нічого нового ні «Евертону», ні Миколенку. Але що робити Віталію? За півтора року в АПЛ він не зарекомендував себе настільки добре, щоб в разі остаточної втрати місця в основі або ж вильоту «ірисок», який виглядає більше ніж реальним, його підібрав якийсь інший середняк АПЛ. Це цілком може статися, але ніяких гарантій в українця немає. Його гра останнім часом певною мірою заганяє футболіста в кут, коли є ризик стати запасним навіть в «Евертоні» і непотрібним нікому іншому. І єдиний спосіб вплинути на цю ситуацію для Віталія – зчепити зуби і продовжувати працювати, доводячи, що всі аванси були роздані не дарма, а його рівень як і раніше достатній для того, щоб виступати в АПЛ або іншому топовому чемпіонаті.

 

Михайло Цирук спеціально для ХSPORT.ua

 

У матеріалі використані фото Getty images