Негативне зростання: у чому причини провалу збірної України у 2024 році та як це зупинити?

Чим не завершився б для збірної України цей розіграш Ліги націй, наша команда однозначно провела його погано. Хоча проблеми, якщо чесно, почалися набагато раніше. Ще у відборі на Євро-2024 ми заплющували очі на вистраждані перемоги над Македонією та Мальтою, на ще більш вистраждані проходи Боснії та Ісландії у плей-оф: є результат – ну і чудово. 

Однак це були перші дзвіночки та ознаки того, що найкраще покоління в історії українського футболу рухається кудись не туди. За три роки Україна пройшла шлях від чвертьфіналу Євро-2020 до боротьби за те, що не впасти до одного дивізіону Ліги націй з Сан-Марино.  

Трагедії робити не варто, адже кожна команда має спади та кризи. Швеція з Дьокерешем, Ісаком та Кулушєвськи провела цей розіграш ЛН у Лізі С, а перед цим не поїхала на Євро-2024, Норвегія ніяк не може потрапити на великий турнір, хоча склад не просто дозволяє, а вже зобов'язує, Англія, хоч і дійшла до фіналу Євро, але з такою грою мала вилітати ще в 1/8. 

Прикладів вистачає і Україна така однозначно не одна. Наша збірна теж мала подібні спади, і їх точно можна подолати. Просто зараз настав черговий момент, коли всім причетним до нашої команди потрібно переосмислити своє місце в системі європейського футболу, зробити правильні висновки, знайти для себе оптимальну стратегію та слідувати їй, щоб спробувати повернути ті позиції, на яких ми вже були.

Найкраще покоління не таке вже й найкраще

І це перший висновок, який напрошується на основі всього побаченого на літньому Євро та в осінній Лізі націй. Не порівнюватимемо цю команду з тією, яка виходила на ЧС-2006, адже в цьому просто немає сенсу. Набагато ближче та простіше згадати ту, яка успішно виступила на Євро-2020, тим більше, що значна частина її представників все ще у збірній. 

Топовий Зінченко в оптимальних кондиціях та розквіті сил, Ярмоленко, який у ті роки ще був лідером цієї команди, Яремчук, за якого Бенфіка того літа заплатила 17 мільйонів, Маліновський, який переживає чудовий період кар'єри в Аталанті, безальтернативно найкращий опорник країни Степаненко.

При цьому кожен з них уже тоді – зрілий та досвідчений футболіст, якому дитячі амбіції проявити себе не заважають працювати на команду. Ярмоленку, на момент Євро, 31 рік, Яремчуку – 25, Маліновському – 28, Степаненку – 31, Зінченку – 24. 

Більшість цих лідерів при цьому виступають в Європі: Ман Сіті, Вест Гем, Гент, Аталанта. Не так важливо, де і наскільки успішно, головне, що значна частина зірок постійно перебуває в конкурентному середовищі, в якому ти не можеш дозволити собі розслабитися, втратити концентрацію та відчути себе незамінним, адже як тільки так зробиш – сядеш глибоко та надовго. 

Поруч з групою досвідчених лідерів успішно ростуть молоді Забарний, Миколенко, Шапаренко, Циганков, відчути атмосферу великих турнірів взяли Судакова, третім форвардом поїхав тоді ще невідомий нікому, окрім українців Довбик. 

Чи є такий баланс зараз? Спойлер – немає. Усі згадані лідери команди Шевченка та раннього Петракова зараз, об'єктивно, вже не ті, і не можуть тягнути її на собі та давати стільки, скільки давали раніше. Чи виросла для них заміна? Безперечно. Але серед тих, хто має тягнути команду на собі зараз, кожен має якісь проблеми.

Мудрика, за всіх його сильних якостей, дуже складно інтегрувати в командну гру. Його розквіт у збірній, який ми бачимо зараз, припав на період, коли наша команда відмовилася від складного футболу і почала грати як за старих добрих часів топових Ярмоленка та Коноплянки, коли лідери мають взяти м'яч у будь-якій точці поля та щось придумати, але тоді таких лідерів хоч би було два.

Циганков виявився страшенно кришталевим, і кількість важливих матчів збірної, які він пропустив за весь цей час, просто засмучує, Шапаренко і Судаков, після тепличних умов в УПЛ, не можуть перебудуватися на більш високий рівень, і в складних матчах просто пропадають, те ж саме можна сказати і про Бражка. 

Більш-менш збалансовано у всіх аспектах виглядає Довбик, але без умов, які були у нього в Дніпрі-1 та Жироні, нападнику також дуже важко. Але на цьому, загалом, усе. Хто ще готовий тягнути цю команду? Навколо кого будувати хоч якусь систему та проект? На кого зрештою в цій команді може покластися Сергій Ребров тут і зараз? 

Можливо, згодом ця ситуація зміниться, але поки що – так. Збірна України елементарно потрапила у той перехідний період, коли група старих лідерів відійшла на другий план, а нові ще не готові. Вони хороші і, безумовно, дуже талановиті футболісти, але зараз з них вкрай важко зробити команду, а без неї проблеми з результатами та виконанням якихось стратегічних завдань просто неминучі.  

Це нове покоління людей з іншим менталітетом. Вони люблять себе у футболі набагато більше, ніж футбол у собі, вважають себе зірками після покерів ЛНЗ, дублів Інгульцю та гарного голу у ворота вірменського клубу, мають непрості характери, але з ними треба вчитися працювати, адже іншого шляху просто немає. 

Нас перестали боятися

Після поразок збірної України у двох стартових матчах Сергій Ребров багато говорив про високий рівень суперників. Знаменита фраза про те, що всі навчилися грати у футбол, звісно, актуальна, проте її потрібно трохи доповнити: усі навчилися грати у футбол проти нас. 

Як тільки даєш слабину – навіть найпростіший опонент починає розуміти, що з тобою можна грати, стає набагато сміливішим і дуже ускладнює тобі життя. Адже різниця у сприйнятті команди, яка громить 5:0 Сербію, та збірної, яка поступається 0:3 Румунії, дуже суттєва. Чи могли ми кілька років тому уявити, що двічі гратимемо другим номером проти Грузії? А дозволяти себе душити Чехії та Албанії? Але сьогодні це нова реальність, сформована низкою причин. 

Сьогодні збірну України не бояться навіть команди третього ешелону, для яких один факт влучення на великий турнір – вже величезне щастя. І виправити цю ситуацію можна лише перемогами. Тільки через них можна знову здобути впевненість і довести собі та всім іншим, що ми – не така ж команда третього ешелону. 

Зрозуміти, де ми

Вирішення проблеми починається з її визнання. Тренер та команда вже поступово приходять до розуміння того, який реальний рівень цієї збірної України, і стають простішими: починаючи від своїх висловлювань і закінчуючи грою. При цьому дуже не хотілося б повертатися до максимально примітивного футболу, який Україна демонструвала в матчах з Грузією, та й загалом у будь-якому іншому матчі цієї Ліги націй після того, як отримала по вухах у вересні. 

Перед відбором на ЧС-2026 тренерському штабу потрібно серйозно переосмислити ситуацію, і на підставі всього негативного досвіду придумати, що можна вичавити з цієї команди тут і зараз, як уникнути бий-біжи, але при цьому не вантажити людей тим, з чим вони не можуть справлятися на цьому рівні. Україна має стати маленькою, але стильною командою. Маленькою ми вже стали, і тепер для того, щоб знову почати рухатися вгору, залишилося підібрати цей стиль.

 

Михайло Цирук спеціально для ХSPORT.ua 

У матеріалі використано фото Getty images, УАФ