Ренесанс італійського футболу: цей сезон – просто топ, але чи будуть такі ще?

близько 2 років тому

Ренесанс в світовій історії і мистецтві – період відродження інтересу і повернення до чогось старого і забутого. Те, що, здавалося, назавжди залишилося в минулому, раптом було визнане чимось ідеальним, вишуканим і знову актуальним. Вперше про Епоху Відродження заговорили саме в Італії, і подібний Ренесанс зараз переживає італійський футбол.

Італія – це знову цікаво

Останніми золотими часом італійського футболу можна вважати перше десятиліття 21 століття. Тоді клуби з Італії вигравали Лігу чемпіонів (2003 рік – «Мілан» у фіналі з «Ювентусом», 2007 рік – знову «Мілан», 2010 рік – «Інтер»), їхні представники брали Золоті м'ячі (2003 рік – Павел Недвед, «Ювентус»; 2004 рік – Андрій Шевченко, «Мілан»; 2007 рік – Кака, «Мілан»), а збірна – ставала чемпіонами світу (2006).

Але потім футбол Італії відійшов на європейській арені на другий план. На індивідуальному рівні в якості головних зірок цього світу утвердилися Роналду і Мессі, а на клубному світове лідерство захопили команди з Англії та Іспанії, до яких підключилася мюнхенська «Баварія». З 2011 року ЛЧ вигравали лише п'ять команд: «Барселона», «Челсі»,«Баварія», «Реал» і «Ліверпуль».

Чемпіонат Італії поступово перетворювався в турнір однієї команди. Спочатку була 5-річна епоха «Інтера», який практично без варіантів ставав чемпіоном з 2006 по 2010 рік, а потім настала ера «Ювентуса», що знищила чемпіонську інтригу в Серії А на цілих 9 років: з 2012 по 2020. Крім «Ювентуса» майже ніхто з італійців не демонстрував хороших результатів і в єврокубках. У період своєї гегемонії туринці двічі грали в фіналах Ліги чемпіонів, в 2015 і 2017 роках, і ще тричі зупинялися в ЛЧ на стадії чвертьфіналу. Інші італійські клуби, з початку епохи «Юве» і до нинішнього сезону, виходили в 1/2 лише один раз. У сезоні 2017/18 це вдавалося зробити римської «Ромі».

В умовному рейтингу топ-5 ліг італійський футбол істотно відстав від англійського та іспанського, і протягом десятиліття бовтався на 4 місці між німецьким і французьким. Але кілька років тому ця ситуація стала змінюватися.

Конкуренція – двигун прогресу

Поточний видатний сезон для італійського футболу, в якому з 7 представників Серії А в єврокубках 6 дійшли до чвертьфіналів, де ми вже побачили італійську пару на стадії 1/4 ЛЧ, і з дуже великою ймовірністю побачимо її на стадії 1/2, а значить – і фіналіста з Італії, в якому багато експертів і вболівальники називають «Наполі» найкращою командою сезону у всіх топових чемпіонатах, виник не на порожньому місці. Всьому цьому передував поступовий розвиток.

Успіхи будь-якої країни на міжнародній арені починаються з внутрішнього чемпіонату. В останні роки в Серії А з'явилося те, чого там не було дуже давно – конкуренція в боротьбі за найвищі місця. З 2016 по 2019 роки перші три місця в турнірній таблиці стабільно ділили між собою «Ювентус», «Наполі» і «Рома». Точніше, туринці легко забирали чемпіонство, а неаполітанці і римляни вирішували між собою долю другого і третього рядків турнірної таблиці. Таким чином в єврокубках на манежі були всі ті ж, і про повернення на провідні ролі в Європі ще якихось італійських команд мова не йшла.

Справжньою подією для італійського футболу стала поява в сезоні 2018/19 нової сили – «Аталанти» Джан П'єро Гасперіні, яка, по суті, з нізвідки увірвалася відразу на третє місце Серії А і вийшла таким чином в Лігу чемпіонів. Більш того, ця «Аталанта» не просто стала сенсацією одного сезону, а зуміла закріпитися серед еліти чемпіонату Італії і повторити своє 3 місце в сезонах 2019/20 і 2020/21. Паралельно команда Гасперіні демонструвала хороші результати в ЛЧ, де в ковідному сезоні 2019/20 вийшла в чвертьфінал і там була дуже близькою до того, щоб обіграти сам ПСЖ (1:2).

У сезоні 2019/20 в Серії А відбулася ще одна цікава подія. Чемпіоном знову став «Ювентус», але зробив це у впертій боротьбі з «Інтером», де на фініші команди розділило лише одне очко. Перервати гегемонію туринців тоді не вийшло, але цей результат «Інтера» давав певну надію на те, що Італія – не Франція, і тут не буде свого вічного ПСЖ, здатного вигравати чемпіонат з закритими очима і на одній нозі.

І вже в наступному сезоні ці надії виправдалися. Міланський «Інтер» впевнено виграв Серію А, показавши, що успішний виступ команди роком раніше не був випадковістю. Крім того, в цього року в еліту італійського футболу повернувся і «Мілан», який зайняв друге місце, і надалі теж зміг закріпитися серед лідерів Серії А. Сезон 2019/20 був, певною мірою, переломним для італійського футболу. Відтоді в Італії щороку змінюється чемпіон і як мінімум один з учасників ЛЧ. Нарешті з'явилася та сама конкуренція і боротьба за високі місця, в якій беруть участь 5-6 команд. Крім міланських клубів підтягнулися і римські – «Рома» і «Лаціо», які також стали регулярними претендентами на зону Ліги чемпіонів.

Назвати один конкретний секрет такого відродження цікавості в італійському чемпіонаті складно. У випадку «Мілана» та «Інтера» успіхи почалися після приходу нових власників, а «Наполі» відкрив кілька зірок світового рівня, навколо яких будується гра команди. Та й в цілому підхід до комплектації складу в італійських команд трохи змінився: стало менше «дідів», ветеранів, які значилися в клубах швидше за минулі заслуги, і з'явилося більше талановитої молоді.

Після початку зростання рівня чемпіонату не змусили себе чекати і результати на міжнародній арені. Збірна Італії, мінімум половина основного складу, якої виступала в Серії А, виграла Євро 2020 року, в минулому сезоні «Рома» виграла першу в історії Лігу конференцій, а вже в цьому італійські клуби показали просто неймовірні результати у всіх єврокубкових турнірах.

Чи надовго Італія на футбольному Олімпі?

В цьому сезоні успіхами італійських клубів захоплюються буквально всі. Про італійський футбол знову заговорили всерйоз, а стежити за ним цікаво як ніколи. Але не менш цікаво тепер інше: цей шикарний сезон – разова акція, або ж команд з Серії А вистачить на більше. Адже таких грошей, як, наприклад в АПЛ, тут немає і не буде. Однак це можна компенсувати грамотним менеджментом і селекцією. Подивимося, як довго італійські клуби зможуть запалювати в Європі, але для нейтрального вболівальника поява на єврокубковій арені нових сильних гравців – це завжди цікаво. Тому було б здорово, якби італійський футбол увійшов в цей «елітний клуб претендентів на ЛЧ» на постійній основі, а не на один раз.