Після таких матчів дуже складно щось говорити, адже потік негативних емоцій відбиває будь-яке бажання ще раз згадувати побачений кошмар і намагатися розібратися в його причинах. 

Збірна України розгромно поступилася Румунії (0:3) у стартовому матчі Євро-2024, і такої ляпаса, звичайно, не міг чекати ніхто. 

Ми пропустили три м'ячі від команди, яка два тижні тому не могла забити Ліхтенштейну та Болгарії, до вчорашнього дня не перемагала майже сім місяців і справедливо вважалася головним аутсайдером нашої групи, але в Мюнхені щось пішло не так, а якщо точніше – не так пішло все.

Соромно? Соромно. Прикро? Прикро. Але турнір триває, і щоб синьо-жовті не впали на ньому ще нижче, а їхня ганьба не продовжилася, команді потрібно знайти відповіді на запитання, чому так і що з цим робити. Вирішенням цих проблем займуться тренерський штаб та футболісти, а ми, у свою чергу, теж спробуємо зрозуміти, як став можливим цей грандіозний провал. 

Коли ми перестанемо програвати у своїй голові? 

Як би смішно це не звучало після ганебних 0:3, але румунські футболісти все ще не сильніші за наших. Практично на кожній позиції в України грав статусніший, дорожчий і сильніший індивідуально футболіст, проте результат – на табло. Другий день звідусіль долинають розмови про те, що недостатньо налаштувалися, недооцінили суперника. Але гра показала, що до оцінювання опонентів ця команда поки не доросла: тут би спершу навчитися тверезо оцінювати себе та свої можливості.

Ще вона показала досить несподіване невміння наших футболістів справлятися з хвилюванням та тиском. Парадоксально, але зірки Реала, Жирони, Арсенала, Челсі, лідери Шахтаря та Динамо, банально перегоріли під тиском громадськості, преси та мюнхенського стадіону, де, таке враження, за румунів вболівав абсолютно кожен з присутніх.

Найкраща збірна України в історії вийшла на гру з лише Румунією настільки переляканою і розгубленою, що попливла після перших же труднощів. І справа зовсім не в недостатньому настрої, і тим більше недооцінці. У деяких гравців настрій, навпаки, був надмірним, і це жахливо заважало. 

Ось чим, окрім психології, можна пояснити провал Андрія Луніна? Він раптово став поганим воротарем? Навряд чи. Людина, яка успішно грала на рівні півфіналу Ліги чемпіонів, була сама не своєю, і нехай і не одноосібно, але все ж таки безсумнівно винна в перших двох пропущених м'ячах нашої команди. А вишнею на торті міг стати сухий лист суперника, що не відбувся, від якого нашу команду врятувала лише поперечина.

Що трапилося з неймовірно стабільним у Борнмуті Забарним, Матвієнко, чому нічого не виходило у Зінченка та Коноплі, сам не свій був Шапаренко? Кожен з цих гравців неодноразово доводив, що може грати краще, навіть на тлі сильніших суперників. 

Звідки така затиснутість та невпевненість учора? Чому не впоралися з тиском? Адже, незважаючи на молодий вік багатьох, досвіду виступів на високому рівні більшість наших футболістів більш ніж достатньо. Відповідей на ці питання не буде, кожен з причетних до вчорашнього фіаско має знайти їх у собі сам, і чим швидше це станеться, тим більшими будуть наші шанси врятувати для себе Євро. 

Тренере, у нас проблеми

Свою порцію хейта після вчорашнього кошмару отримав головний тренер Сергій Ребров. За 14 поєдинків його роботи зі збірною це був перший провал. До цього Україна програла лише Італії (1:2), і за поразку від чемпіона Європи, ще й за не найгіршої гри, ніхто команду критикувати не став, а також у спарингу з Польщею (1:3), на який синьо-жовті вийшли відверто резервним складом. 

До вчорашнього дня Ребров давав результат, і вболівальники заплющували очі на те, як болісно він нам давався: камбеки з Македонією та Мальтою, валідольний плей-оф відбору Євро та, по суті, жодної легкої перемоги в офіційних поєдинках. Проблеми накопичувалися, ліміт везіння вичерпувався, але до зустрічі з Румунією нас якось проносило. Вчора, на жаль, не пронесло. 

У критичні моменти ми виїжджали за рахунок індивідуальної майстерності наших талантів: Мудрик знайде якусь шикарну передачу або заробить на рівному місці пенальті, то Циганков класно зміститься в центр і проб'є під дальню штангу, то своє гольове чуття продемонструє Довбик. Але коли у наших зірок не йде, збірна України не знає, що їй робити.

Божевільний відсоток володіння м'ячем на старті поєдинку вчора не привів ні до чого: повна відсутність пасів між лініями, якісних кросів у штрафний майданчик, і навіть вивести когось на якийсь шалений дальній удар ми не в змозі. Дійшли до третьої зони, уперлися у стіну, розгорнулися – катаємо м'яч. А як пройти стіну? За рахунок дриблінгу Мудрика та Циганкова? Ну ось з'їли вчора і одного, і другого, що робитимемо?

І ось що робити далі Україна так і не вигадала. Безперечно, Ребров намагався. Звісно, план був, як і спроби щось змінити. Але не вийшло, і на полі ці спроби не позначилися зовсім ніяк. Чому? Футболісти не розуміють, що від них хочуть? Чи не можуть це виконати? Відмовляються це виконувати? Відповідь не така важлива, адже вирішувати всі ці проблеми – це і є робота тренера.

Якщо раніше Сергій Ребров на будь-які претензії до якості гри міг відповісти, що переможців не судять, чи навіщо змінювати те, що дає результат, то тепер він зіткнувся з ситуацією, коли міняти та ламати просто життєво необхідно, причому у найкоротші терміни.  

І тут важливіше навіть не те, що тренер говорить публічно, а те, як він бачить вирішення проблем, чи взагалі бачить, і наскільки його рішення будуть ефективними. Відповіді на всі ці питання має дати поєдинок проти Словаччини і до теми головного тренера ми обов'язково повернемося після нього. Дуже хочеться вірити, що Сергій Ребров упорається з цим викликом, а гра нашої команди у п'ятницю змусить усіх критиків замовкнути, але якщо цього не станеться – мовчати, безумовно, не будемо. 

Перестаньте себе продавати та будьте командою!

Тепер до найнеприємнішого. Збірна румунії точно не сильніша за українців індивідуально, але вчора в Мюнхені вона була справжньою командою. У кожного з них горіли очі, їх розривало від власної зарядженості та спортивної агресії, вони готові були вмирати і битися в кожному моменті за тих, хто поряд і хто на трибунах. За перемогу збірної вони були готові віддати все, а будь-які особисті амбіції засунули кудись дуже далеко. 

Подібні розмови про важливість характеру можуть здатися надто пафосними, але вчора ми отримали чергове підтвердження того, що це також має велике значення. Що ми побачили від України? Україна, на жаль, командою не була, а наші лідери та зірки з групи атаки зовсім не бачили та не розуміли один одного.  

Не хочеться переходити на особистості, але поки наші гравці будуть ставити бажання проявити себе вище за результат команди, поки кожен з цих зірок не відчує себе маленьким гвинтиком однієї, загальної машини, поки ми будемо, ігноруючи 2-3 партнери, по п'ять секунд тягнути м'яч поперек поля, щоб все ж таки вийти на ударну позицію і записати у свій актив результативну дію на Євро, поки кожен не полюбить свого партнера як самого себе – справи не буде. 

Футбол – гра проста, і, якщо ти віддаватимеш себе команді, він обов'язково тебе винагородить. Але для цього деяким лідерам синьо-жовтих треба навчитися любити футбол у собі, а не себе у футболі. А якщо нашим футболістам потрібен приклад сили командної роботи, самовіддачі та боротьби один за одного – зв'яжіть їх зі збірною України з волейболу, яка без дев'яти зірок, з купою скандалів, проблем та дебютантів у складі вперше за сім років виграла Золоту Євролігу, де цього року на нас не ставив абсолютно ніхто. 

Ну все, закінчимо з цією хвилинкою пафосу і чекатимемо на поєдинок зі Словаччиною, адже незважаючи на всю болючість провалу, збірна України все ще у грі. Словаки сильніші за румунів, вони чудово проявили себе в поєдинку з Бельгією (1:0), і жодних підстав очікувати від гри з ними чогось хорошого, на жаль, немає. Але ми все одно віритимемо, і навіть не стільки в результат, скільки в те, що наша команда зробить висновки після першої гри і покаже це своїм ставленням до справи та діями на полі.

 

Михайло Цирук спеціально для ХSPORT.ua

У матеріалі використано фото Getty images, УАФ