Шахтар - Аталанта 0:3. А можна не так безнадійно?

10 місяців тому

Бувають випадки, коли після поєдинку сказати практично нічого, адже те, що сталося на полі, настільки чітко і ясно показує масштаби і глибину ями, в якій знаходиться одна з команд, що до цього просто безглуздо щось додавати. І суть не в самому факті поразки: перед грою ми розуміли, що будь-яке очко в матчі проти Аталанти варто вважати приємним бонусом.

Можна програти 0:3, 0:5, 0:7 та хоч 0:10 це футбол. Однак навіть за таких результатів на табло складно зіграти настільки погано, як це зробив Шахтар у матчі з Аталантою. Такої жорстокої безнадії від гірників не було навіть у матчах, де в їхні ворота залітали по 6-7 голів: там хоч періодично огризалися, нагадуючи супернику про свою присутність на полі. Тут же – повний нуль, абсолютно у всіх аспектах гри.

Шахтар знову розвінчав теорію про те, що якою б не була різниця в класі команд, свій момент аутсайдер завжди знайде. Виходить, що не знайде. Загалом, приблизно те саме було в поєдинку проти Болоньї, але там був хоча б пенальті, який поки що залишається єдиним ударом гірників у площину за два матчі. Нуль ударів у площину з гри. За 180 хвилин плюс компенсоване. Звучить як якийсь злий жарт, але, на жаль, це не так.

І ось дивишся на все це і думаєш: а може різниця в рівні і справді настільки велика? Може, ми вимагаємо від людей більшого, ніж вони можуть? Але ж ні. Практично той самий Шахтар минулого сезону обігравав Барселону. Семеро людей, які вийшли у старті в тому пам'ятному матчі, з'явилися в основі і вчора. Цей же Шахтар у попередній кампанії до останнього боровся за вихід у плей-оф ЛЧ і кусався у кожному матчі, навіть у тих, у яких програвав з різницею у кілька голів.

Та й грали гірники зовсім не з Баварією, Реалом чи Сіті. Безумовно, в Аталанті багато якісних гравців, і практично на кожній позиції їхній футболіст сильніший за свого візаві з Шахтаря. Але не повинна ця різниця бути настільки відчутною. Відчутною настільки, що Аталанта, якби не зменшила обертів у другому таймі, спокійно могла відвантажити у ворота Різника ще стільки ж м'ячів.

Саме час сказати пару слів про гру, але тут навіть неясно, з чого почати. Перше, що впадало у вічі і викликало гнів – дика пасивність Шахтаря під час гри у відборі м'яча. Тут одразу згадується поєдинок київського Динамо проти Лаціо, який закінчився з аналогічним результатом. Але якщо там проблема була в тому, що забрати м'яч у суперника просто не виходило, то тут же в деяких епізодах гравці просто не вступали у відбір.

Перед цим поєдинком свій півфінальний матч чемпіонату світу проводила збірна України з футзалу, де у разі шостого фолу за тайм у твої ворота призначається пенальті. Так ось Шахтар провів весь поєдинок так, ніби команда вже має п'ять порушень, і будь-яке наступне стане фатальним. Навіть у баскетболі, де найменший контакт із суперником вважається фолом, захищаються агресивніше.

То чого чекати за такої гри? На що можна розраховувати, коли будь-який гравець Аталанти за бажання вийти на ударну позицію виходить на неї? Не вміючи битися і боротися, слабка команда ніколи не здобуде результату з сильною. Ніколи. Можна скільки завгодно намагатися грати у свій футбол і не відходити від стилю, але якщо клас твоїх виконавців нижчий, ніж у суперника, все впирається в боротьбу, самовіддачу та дисципліну.

Хоча конкретно у цьому матчі Шахтар і у свій футбол не грав. Про гру в атаці сказати нема чого, адже як говорити про те, чого не було? Але насторожує навіть це, а якась повна приреченість команди. Донецький клуб зупинився і опустив руки вже за рахунку 0:1, а це, нагадаємо, лише 21-ша хвилина. Після цього таке враження гірники вирішили, що цей матч не врятувати і треба починати готуватися до наступного.

Бувають дні, коли гра зовсім не клеїтися, але навіть у них потрібно зберігати обличчя. Де спортивна агресивність? Де характер? Де самолюбство? Коли з команди відверто знущаються, це, як мінімум, має викликати емоції. Але Шахтар був абсолютно неемоційним. Гірники опустив голову, закрили її двома руками і просто чекали, коли все це закінчитися. Закінчилося. Тепер треба якнайшвидше забути і рухатися далі.

Безумовно, з погляду результату жодної трагедії не сталося. Повторюся, то був не той поєдинок, де треба було обов'язково брати очки. Запитання в іншому: наскільки швидко команда відійде від цього побиття? Чи відійде взагалі? Чи не призведе воно до травм, які заважатимуть донеччанам жити до кінця сезону?

Скоро все побачимо. Побачимо насамперед те, чи здатний Шахтар Пушича долати важкі часи і вибиратися з ями, як мінімум моральної. Далі на гірників чекає дві гри чемпіонату проти ЛНЗ і Колоса, які чудово підходять для того, щоб відновити впевненість у своїх силах. Ну а потім – Арсенал і Динамо, і ось після цих зустрічей можна буде сказати, чи почав донецький клуб одужання, чи стан, як і раніше, залишається важким.