Слабкий чемпіонат, рівень гравців або відсутність системності в клубах: чому Україна постійно провалюється в кваліфікації єврокубків?

Боротьба за єврокубки в УПЛ в останні роки стала одним з найцікавіших і непередбачуваних моментів нашого чемпіонату. З першими 3-4 путівками все більш-менш зрозуміло: їх стабільно забирають «Шахтар», «Динамо», «Зоря» і «Дніпро-1», який відносно нещодавно приєднався до компанії грандів українського футболу. А ось за останнє, п'яте місце ведеться справжня війна. Група одних і тих же, приблизно рівних по силі і фінансовим можливостям команд, з року в рік заявляють, як же важливо для них виступати на європейській арені, і коли їм вдається завоювати таке право, це сприймається як справжнє свято.

Але потім приходить час в цих єврокубках грати, а разом з ним настає пора розчарування. Хвилинка статистики: останнім українським клубом, не рахуючи «Шахтар» і «Динамо», якому вдавалося пройти суперника в кваліфікації хоч якогось з трьох євротурнірів був ковалівський «Колос». У сезоні-2020/21, коли через коронавірус протистояння складалися з одного матчу, в рамках другого раунду відбору Ліги Європи команда Руслана Костишина зуміла здолати той самий грецький «Аріс» (2:1), з яким днями належить зіграти київському «Динамо». Якщо ж говорити про перемогу в повноцінному, двоматчевому протистоянні, то тут крайньою була луганська «Зоря» Віктора Скрипника, що пройшла в кваліфікації ЛЄ-2019/20 двох суперників: чорногорську «Будочность» (3:1; 1:0) і болгарський ЦСКА Софія (1:1; 1:0), але все ж поступилася в плей-оф «Еспаньйолу» (1:3; 2:2).

Ніхто, крім двох головних грандів українського футболу, не може пройти в єврокубках абсолютно нікого вже три роки. За цей час наші клуби встигли програти таким «гігантам» як фінський «КуПС», казахстанський «Шахтар» Караганда, румунська «Універсітатя» і грузинська «Діла» Горі. В цей же час в кваліфікації успішно виступають команди з країн, які зовсім нещодавно вважалися менш футбольними, ніж Україна. До третього раунду відбору ЛЧ, наприклад, в цьому сезоні дісталися представники Польщі, Чехії, Сербії, Словенії і навіть Фарерських островів. Так в який же момент ми повернули настільки не туди? Чому боротьба за єврокубки стала для українських команд важливішою, ніж участь в них, а нашим вболівальникам з року в рік доводиться червоніти після вильоту від чергового третьосортного опонента і нарікати на низький рівень чемпіонату, молоді команди і невезіння? 

Системність і розвиток проєкту? Ні, не чули 

Найпростіше списати всі єврокубкові біди України на слабкий рівень чемпіонату. З 2014-го року в країні війна, з 2022-го вона стала повномасштабною, фінансові можливості клубів вже не ті, привабливість ліги для якісних легіонерів – тим більше, ось і виживаємо, як можемо. Все це правда, але є одне «але». В посередніх, в футбольному плані, країнах, представники яких щосезону зупиняють наші команди на європейській арені, ситуація не сильно відрізняється: в місцеві клуби не вкладають захмарні гроші, топові гравці їдуть туди вкрай рідко, а рівень чемпіонатів Фінляндії, Румунії та Грузії, навіть при всіх наших проблемах, навряд чи вищий за УПЛ. 

Ціна всіх гравців «КуПСа», від якого полтавська «Ворскла» вилетіла в позаминулому сезоні, і «Діли», яка обіграла полтавців в цьому, за даними Transfermarkt становить 5 і 4 мільйони євро відповідно, тоді як нинішні виконавці команди Скрипника сумарно коштують вдвічі більше – 9 млн. Ці цифри, як не крути, беруться не з повітря, і дещо говорять про рівень футболістів.

Звичайно, відповідальними за результат завжди є футболісти і тренер, адже саме вони творять його безпосередньо на полі і біля нього. Але для довгострокового успіху і перспективи розвитку не менш важлива і робота клубу. Як в українських претендентів на єврокубки відбувається комплектація команди? Підбираються гравці під вимоги головного тренера? Чи є постійний контакт між наставником і менеджментом? Чи створюються всі умови для того, щоб підійти до виступів на європейській арені в максимально сильному складі? Для більшості команд відповідь на ці питання, на жаль, буде «ні».

Порядок в організації важливіший індивідуальностей 

Сучасний футбол – багатогранний і складний процес. Для досягнення якихось стратегічних цілей на довгій дистанції вже недостатньо просто завалити команду хорошими гравцями. Щоб давати результат на постійній основі, цим гравцям все одно потрібно буде провести якийсь час разом, вписатися в систему гри головного тренера, набити трохи гуль і лише потім, поступово прийти до якоїсь стабільності.

Власникам українських клубів, в більшості випадків, футбол як процес абсолютно нецікавий. Докладати всіх зусиль для того, щоб, як мінімум, зберігати лідерів команди на більше ніж один сезон? Так кому це потрібно? Нехай грають ті, хто є, але результат, будьте ласкаві, подавайте. У команд другого ешелону абсолютно немає стратегії, вони живуть короткостроковими цілями, практично ніколи не думаючи про те, що буде завтра. 

Я теж був шокований вильотом «Ворскли» від грузинської «Діли». Але що команда, яка так відчайдушно чіплялася за єврокубки в минулому сезоні і зробила маленький подвиг, щоб туди потрапити, зробила для успішного виступу? І без того неідеальний колектив Віктора Скрипника покинули два лідери: Василь Кравець і найкращий бомбардир Таулян Сефері. Ключовий захисник і атакувальний гравець – втрата більш ніж відчутна, але ким їх замінили? Лівого оборонця грав 18-річний Ілля Крупський, а зліва в атаці, де в основному виходив Сефері, проти «Діли» діяв Кане, який провів в минулому сезоні лише 11 матчів. Могла «Ворскла» демонструвати хоча б ту якість гри, яка дозволила їй потрапити в кваліфікацію Ліги конференцій? Навряд чи. І це тільки без двох втрачених лідерів, але ж бувають ситуації, коли після кожного сезону у багатьох українських команд змінюється по половині складу.

Якщо подивитися на луганську «Зорю», можна побачити те ж саме. Команда повністю втратила свій центр поля зразка минулого сезону в особі Бражка, Булеци і Шахова, а також основного центрального захисника Імерекова. Чи можливо безболісно замінити цілу лінію, яка була однією із запорук успішної кампанії-2022/23? Не думаю. Дай Бог, щоб до єврокубків справи у луганців хоч трохи налагодилися, але з чого раптом команда повинна грати на тому ж рівні? 

Я не критикую тільки «Ворсклу» або «Зорю». Подібна ситуація спостерігається практично в кожному українському клубі, який претендує на єврокубки, і часто в таких масштабах, що виходять туди одні люди, а грають вже зовсім інші, в більшості випадків слабші. Як можна в таких умовах ставити перед тренером будь-які завдання? Як вимагати від команди якоїсь стабільності, коли щороку вона практично збирається заново? Це просто неможливо. 

Тому щоразу, коли ми задаємося питанням, чому наші представники вилітають від фінів, румунів і грузинів, причину потрібно шукати не тільки в рівні гравців. Щоб ця ситуація зрушила з місця, і українські клуби почали проходити хоча б тих, кого, по ідеї, зобов'язані, повинен змінитися їхній підхід до комплектації команди і організаційних моментів, адже без цього ніяких якісних змін на полі не відбувається.

 

Михайло Цирук спеціально для ХSPORT.ua

 

У матеріалі використані фото Getty images