«Так, футбол часом був сенсаційним. Але люди були ще кращими». Гюндоган написав чуттєвий лист Ман Сіті

Літнє трансферне вікно в розпалі. Вже відбувся перехід Джуда Беллінгема за понад 100 мільйонів в Реал Мадрид, Ліонель Мессі полетів за океан, Карім Бензема вирішив догравати в Саудівській Аравії.

А також на зміни наважився капітан команди, що зробила дещо вражаюче – взяла требл. Ілкай Гюндоган в свої 32, після семи років у Манчестер Сіті перейшов до Барселони.

Та перш ніж почати нову главу в своїй кар’єрі, він вирішив попрощатися з колишньою командою. І написав чуттєвий лист для Players’ Tribune.

---

Любий Сіті,

Коли я приїхав до тебе, то був молодим футболістом з великою кількістю мрій. Важко в це повірити, але за ці сім років з тобою я встигнув здійснити кожну з них.

Зараз мені гірко. Прощатися завжди важко. Вдвічі важче з цією командою. Я буду сумувати за вами всіма, чесно.

Але, водночас, я радий, що йду чемпіоном, і що в моєму серці немає нічого, окрім любові до клубу. Справді, скільки ще футболістів можуть попрощатися в статусі капітана команди, що взяла требл?

Те, чого ми досягли, вражає. П'ять чемпіонств за сім років мого тут перебування. Два Кубка Англії. Ліга чемпіонів. Требл.

Але це лише трофеї. Найбільше ж мені запам'яталася атмосфера всередині команди. Особливо в цьому сезоні. Ще ніколи я не зіштовхувався ні з чим подібним у футболі.

Зазвичай я досить стриманий. Мені потрібен час, щоб відкритися. Але, що було чудово в цій команді, ми всі почувалися комфортно: могли жартувати один з одного. І це незважаючи на весь той тиск, під яким перебували.

Ми сміялися щодня. А в футболі це буває рідко. Варто віддати належне нашим дружинам і дівчатам, оскільки вони значно зблизили нас впродовж цього сезону.

Вони багато разів збирали нас на барбекю разом. А це, повірте, мало велике значення. Ця команда була найбільш тісною, близькою з усіх, частиною яких мені пощастило побувати. Думаю, це був один з факторів того, що нам вдалося взяти трофей Ліги чемпіонів.

Я був одержимий цим титулом протягом останніх 10 років. Справді одержимий. Коли ми з Боруссією програли Баварії в фіналі 2013 року, то я був розчавлений. Немає гіршого відчуття, ніж після поразки у фіналі.

З того моменту кожне наступне рішення, яке я приймав в кар’єрі було направлене на те, щоб завоювати цей вухастий кубок. Саме так я опинився в Сіті.

І коли два роки тому ми поступилися у фіналі Челсі, то це було по-справжньому жахливо. А в минулому сезоні на півфінал проти Реала на Етіхаді я залишився на лавці. Напевно, це було ще гірше. Коли Пеп оголосив склад, я був спустошеним… просто пішов і сів у кімнаті на самоті.

Розумієте, наскільки я хотів виграти цей турнір?

І ось, цього сезону щось немов клацнуло. Я знав, що ми це зробимо. Просто знав. І зараз я не лише про Лігу чемпіонів. АПЛ, Кубок Англії – все.

Тиждень за тижнем я відчував, що все йде ідеально. Навіть тоді, коли ми відставали від Арсеналу на 10 очок. Навіть тоді я знав, що ми виграємо чемпіонат.

У нас вже багато років була міцна команда з Кевіном, Кайлом, Джоном, Філом, Бернарду, Едерсоном. А тут ми ще й додали до неї таких хлопців, як Ерлінг, Джек. Вони надали нам додаткову перевагу.

Зараз хочу наголосити, що деякі ЗМІ неправильно сприйняли Джека Гріліша. Він один з найприємніших хлопців, яких я зустрічав у футболі. З ним так весело, він такий простий і чистий.

Я дуже радий за нього в цьому сезоні, адже знаю як це: прийти у великий клуб за великі гроші, опинитися під шаленим тиском. Він багато працював, щоб вийти на новий рівень. І Джек був фантастичним для нас.

Ерлінг. Якщо чесно, я не знав, чого очікувати, коли він прийшов до нас в команду. Ви бачили його голи, помічаєте всю ту увагу, яка була прикута до нього в Дортмунді. І було цікаво чи пасуватиме він команді.

Коли я познайомився з ним, то був сильно здивованим. Як можна бути настільки талановитим, але все одно прагнути кожного дня ставати ще кращим? Він ніколи не задоволений собою. У нього немає лімітів, немає обмежень. Він точно може сягнути рівня Мессі та Роналду.

І хотілося б відзначити ще одного хлопця. Він серйозно вплинув на моє життя на особистому рівні. Це наш другий воротар Штефан Ортега.

Ми німці, у нас багато спільного. І те, що протягом останнього року ми разом з ним кожного дня разом пили еспресо, допомогло мені відкритися. Якби його тут не було, то навряд я б зміг провести такий сезон.

У футболі потрібні люди, на яких можна покластися, які можуть стати твоєю опорою. Штефан став для мене саме такою людиною.

Також цього року я серйозно зблизився з Кевіном де Брейне. Я почав відчувати, що можу поговорити з ним про будь-що. І це справді важливо. Коли ти можеш довіряти хлопцям не просто як колегам, а як друзям.

З такою роздягальнею я був повністю впевнений в тому, що ми можемо перемогти в кожному матчі. Коли ви маєте абсолютну довіру до партнерів по команді, то граєте без страху, без зайвих думок. Тоді на полі панує немов магія. Імовірно, саме так я зміг забити стільки важливих м’ячів.

І, знаю, що тут є ті, кому цікаво чи справді я мав намір пробивати, коли оформив той гол Евертону. Так. Трохи техніки у мене все ж є. Запитайте хоча б у Рубена Діаша.

Весь цей сезон був схожим на фільм. Але навряд хтось міг мріяти про кращий кінець, ніж фінал у Стамбулі.

Для мене та моєї родини це було наче повернення додому. Пам’ятаю як літак перед посадкою пролітав над містом, я дивився у вікно і розумів: «Я буду капітаном Сіті у фіналі Ліги чемпіонів, що пройде на батьківщині мого дідуся».

Коли ми їхали до готелю, то я сидів біля Скотта Карсона, який був у Ліверпулі, коли вони перемогли Мілан в тому шаленому матчі 2005-го року.

Він сказав: «Хлопці, не переживайте. Кожного разу, коли я приїжджаю до Стамбула, то їду звідси з кубком Ліги чемпіонів».

Ха-ха-ха. Дійсно, зі Скоттом в команді ми не мали шансів програти.

Проблема полягала лише в тому, що матч розпочинався аж о 22:00. Тобто ми цілий день мали пробути в готелі. Сиділи і думали.

Пам’ятаю, я навіть вимкнув телефон, оскільки навіть не хотів читати повідомлення. Я так нервував, що не міг задрімати, не міг дивитися телевізор. Я разів 500 прокрутив цей матч в своїй голові. Я так сильно хотів перемогти! Можливо, це й на гірше.

Ніколи не забуду, як після розминки Пеп відвів мене вбік і попросив мене залишити час, щоб останнє слово перед грою встигнув сказати Кайл Вокер, що не потрапив у стартовий склад. Він сказав, наскільки сильно любить усіх нас і попросив: «Це завжди було моєю мрією. Вийдіть і здійсніть її».

Про матч особливо сказати нічого. Все й досі немов розмите. Але мушу визнати, що це була не найкраща наша гра. Думаю, всі ми трохи переживали. Та головне, що все ж знайшли спосіб перемогти. Так і мають робити чемпіони.

Найбільше мені запам’ятався фінальний свисток. Я сперся головою об газон і намагався все переварити. А коли підійнявся, то побачив довкола себе гравців Інтера в сльозах.

Я чудово знав, що у них зараз на душі. Тому просто підійшов до них і сказав, що вони повинні пишатися своїм сезоном і продовжувати боротися.

В фіналі все вирішують деталі. Все цілком могло піти іншим шляхом. Але завжди потрібно продовжувати битися. Роки невдач зробили цю перемогу більш вражаючою і солодкою.

Пам’ятаю, які підійшов до наших хлопців, які були на іншому кінці поля, і першим, кого я побачив, був Штефан. Ми обійнялися – і це був момент, який мене справді вразив: я почав плакати, він також заплакав. Настільки сильним було відчуття щастя. І, головне, полегшення.

Дружина кричала мені: «Ти зробив це! Ти зробив це!»

Але ні. Пеп сказав правду: «Ми зробили це». За кожною мрією стоїть сім’я.

Вона робить не менше за самого футболіста. Моїм батькам доводилося важко працювати, щоб забезпечити нам гарне життя. Він був водієм вантажівки. Мама ж працювала кухарем. Коли дідусь вперше приїхав до Німеччини, то працював у шахті.

Чемпіоном став не лише я, а вся сім’я Гюндоганів. І це було надзвичайно приємною емоцією.

Звісно ж, варто написати про те, що це все було б неможливим без Пепа. Бувають моменти, що він настільки вимогливий, інтенсивний і прискіпливий, що це психологічно складно.

Але як тільки ми всі знайшли порозуміння, досягли гармонії на полі, то його система гри стала настільки ефективною, що, здавалося, навіть не вимагала зайвих зусиль.

Я завжди відчував тісний зв’язок з Пепом.

Тому не дивно, що одним з найскладніших дзвінків, які мені довелося зробити, був Пепу, коли я сказав, що збираюся піти.

Все, що я міг зробити, це просто подякувати. Не лише за цей сезон чи за всі ці трофеї, а за те, що запросив мене сюди.

Я ніколи не забуду, як в кінці сезону травмував в Дортмунді коліно. Мені довелося робити операцію. Я хвилювався, що через це Сіті відмовиться від трансферу. Але Пеп зателефонував мені і сказав: «Не переживай, нічого не зміниться. Ми хочемо, щоб ти був з нами. Будемо чекати стільки, скільки потрібно».

Можу собі лише уявити, що думали фанати, коли тихий хлопець зі смішним ім’ям за великі гроші приїхав до них у Манчестер і на початку сезону шкутильгав на милицях.

Що ж… Можу сказати лише, що коли я прийшов сюди, то шкутильгав, але коли йду, то немов літаю у хмарах.

Ми сягнули неймовірних висот. А потім, під час чемпіонського параду я подумав: «Чи могло б скластися ще краще? Чого ще ти міг би досягнути? Чи можна зробити щось ще більш досконале?»

І вирішив, що ні.

Думаю, можливо, Пеп сподівався, що ми разом прийшли в Сіті і підемо також разом. Але я напевне знаю, що він розуміє моє рішення. Впевнений, йому легше від того, що я йду в клуб його життя. Сподіваюся, скоро ми знову зустрінемося. У фіналі Ліги чемпіонів.

Якщо переїжджати з Манчестера, то лише в один клуб. І це Барселона.

З дитинства я мріяв одного дня грати в футболці цієї команди. Впевнений, у мене ще залишилося кілька років на найвищому рівні. І я просто хочу повернути Барселону туди, де вона заслуговує бути.

Це також буде воз’єднання з моїм давнім другом Левандовським. А також я радий, що отримаю змогу грати під керівництвом ще однієї людини, котрою тривалий час захоплювався.

Коли ми з Чаві говорили про проєкт, то все виглядало природнім. Ми багато в чому схожі, ми однаково дивимося на гру.

Я знаю, що в Барселоні буде великий тиск. Але я люблю тиск. Я люблю виходити з зони комфорту. Я не шукав легкої дороги. Я шукав новий виклик.

Не можу дочекатися, коли зіграю у футболці Барселони. Але спочатку хочу попрощатися з Манчестер Сіті.

Хлопці з команди, персонал, фанати. Просто хочу, щоб ви знали, що я назавжди став частиною Сіті. Ніщо не зможе розірвати мій зв’язок з командою. Я щиро полюбив цей клуб.

Впевнений, що більшість людей, запам’ятають голи, асисти та фінали. Але я буду плекати дещо інше.

Так, футбол часом був сенсаційним. Але люди були ще кращими. Я запам'ятаю вас на все життя.

Дякую за все.

З повагою, Ілкай.

Текст адаптував Сергій Лук'яненко

Telegram-канал автора