«Це не футбол». Пушич звернувся до вболівальників після своєї відставки

Який неймовірний шлях ми пройшли разом! І я не можу словами висловити, наскільки я вдячний за цей досвід – як людина і як тренер. Ми пережили стільки моментів, моментів слави, страшних моментів, поганих моментів, усі аспекти гри, усі частини цієї подорожі, але я тут отримав насправді безцінний досвід як тренер і як людина. І, повторюся, я не можу висловити, наскільки я вдячний за це. Можна сказати, що праця в таких умовах майже два роки, дуже інтенсивна праця з усіма співробітниками клубу, особливо з моїм штабом та гравцями, насправді показала мені, наскільки незламний дух у цього клубу. Те, що «Шахтар» робить у таких умовах, як він функціонує та виступає, є дійсно неймовірним. І я дуже цим пишаюся.

Скажу відверто, коли я вперше сюди приїхав, я мав тільки одну амбіцію: забезпечити, щоб цей клуб, ця команда знаходилися в кращих умовах, у кращій формі, ніж до мого приїзду. Це була моя велика амбіція. Здобуття трофеїв на цьому шляху, звісно, є надважливим, бо це щось особливе, і вони всі багато значать для мене, але не тільки для мене, а й для клубу та всіх, хто зробив внесок у цей успіх. Але спостерігати за тим, як мої гравці зростають, насолоджуються футболом, бачити, як усі в клубі насолоджуються тим, як ми виступали, як ми поводилися, як ми взаємодіяли за таких обставин, – це, мабуть, була найбільша радість для мене на цьому шляху. І я хочу сказати, що я дуже, дуже пишаюся цим.

Кожен тренер намагається впливати через своє бачення футболу, коли приходить до нового клубу. Бачення футболу включає не тільки тактичну й технічну частину, що відбувається на полі, але й те, як ви взаємодієте, особливо за таких обставин. Ми пережили стільки важких моментів через війну, підтримували одне одного, піклувалися одне про одного, це було також дуже важливо для мене. І я сподіваюся, що я цим допоміг моїм гравцям та працівникам клубу. Здобуття трофеїв – це частина роботи, але це й те, що змушує вас пишатися, це, звісно, щось особливе. Я знаю, як складно вигравати нагороди, і коли нам це вдавалося з достатньо молодою командою та певними змінами у той період… Можу тільки сказати, що я дуже пишаюся тим, чого ми досягли всі разом.

Чи слідкуватиму за «Шахтарем»? Як я казав, для мене це була найголовніша амбіція – залишити щось після себе. І це дуже важливо – багато перспектив та хороші основи, щоб будувати та рухатися вперед. Так, дивитися, як ці хлопці зростають і стають дедалі кращими – це те, чим я найбільше насолоджуюсь у своїй роботі, якщо бути чесним, навіть більше, ніж здобуттям трофеїв. І, як я сказав їм щойно, я вважаю, що в цієї команди яскраве майбутнє, з великим потенціалом, з багатьма якостями та характерами. І насправді я тепер стаю великим уболівальником «Шахтаря». Знаєте, тільки-но ти стаєш частиною цієї родини, цього клубу, за таких умов, ти будуєш не тільки професійні відносини, а щось набагато глибше. Я абсолютно впевнений, що їх очікують успіхи в майбутньому, і я завжди буду великим шанувальником цього клубу.

Я сумуватиму за клубом, за «Шахтарем» і, звісно, сумуватиму за всіма людьми, бо саме люди утворюють клуб. І ці люди неймовірні. Саме тому цей клуб насправді вражає. Не лише через свою назву, а через людей, які працюють у клубі, людей за лаштунками – вони створюють цей клуб. І цей незламний дух, фантастична енергія, гордість, бажання йти далі і продовжувати боротися, продовжувати існувати, при цьому показувати результат – це, скажу, просто вау!

Як я вже згадував у розмові з директорами та президентом, що це найкращий момент, аби попрощатися. Мушу сказати, дуже важко працювати в таких умовах майже два роки. Справді важко. Але це важко для всіх. І ми пройшли це разом. Ми досягли успіху разом. І, можливо, це дійсно найкращий момент, аби попрощатися. Як сказав президент, і я дуже ціную ці слова: «Це не прощання назавжди, а до побачення». У футболі ти ніколи не знаєш напевно – усе можливо. Так, у мене два почуття. Одна частина мене дуже сумує, що я залишаю цю родину, бо, ще раз повторюся: у таких умовах це не просто професійний зв’язок, який ти маєш з іншими, а набагато глибший. Це відчувається в усьому. Водночас я дуже радий, що можу залишити щось після себе – не лише титули, але й нашу взаємодію, наш зв’язок одне з одним. Так, це наповнює мене гордістю.

Я хотів би сказати футболістам, перш за все: дякую за вашу відданість, дякую за вашу енергію, дякую за ваші якості. Дякую за те, що зростали та були відкритими до розвитку та навчання. І дякую за всі виступи, які ми провели разом. Усі мої гравці були фантастичними. І я дуже ними пишаюся.

Я вже сказав дещо про це у своїй промові до гравців і персоналу. Ви знаєте, футбол без уболівальників – це не футбол. Цей клуб підтримує така велика кількість людей, така велика фан-база. Це неймовірно. У таких складних умовах, коли ми не можемо бути разом, коли не маємо справжнього дому, щоб приймати команди, коли заборонено приходити великій кількості людей, щоб підтримати свою команду. Я відчув цю енергію і цю любов у фінальному матчі Кубка України, коли було трохи більше глядачів, ніж зазвичай. Я відчув цю енергію від уболівальників, якої нам справді бракувало в цих обставинах. Але коли я відчув це у фіналі, це дало мені таке приємне відчуття, і я був дуже радий бачити цих людей щасливими на трибунах. І я хотів би також сказати їм: дякую за все! Дякую за всі чудові моменти, за те, що підтримували нас всюди у світі, всюди у Європі, були з нами там, де могли бути, і підтримували там, де могли підтримати. Це дуже багато означало для моєї команди і для мене. Дякую вам усім!

Маріно Пушич