Україна - Чехія 1:1. А чи можна було зіграти краще?

9 місяців тому

Збірна України і з другої спроби не змогла впоратися з командою Чехії, і тепер розраховувати на перше місце в групі стало зовсім складно, хоча, будемо чесні, це було досить непросто і перед жовтневими поєдинками. Таким чином останні два поєдинки цієї Ліги націй, схоже, перетворюються на боротьбу за виживання та уникнення вильоту до Ліги С, але згадуючи кожен з матчів нашої команди не можна сказати, що це несправедливо.

Хотіли, але не могли

Багато хто очікував від збірної України рівно такого ж простого та прямолінійного футболу, як у грі з Грузією, проте на старті поєдинку підопічні Сергія Реброва все ж таки спробували згадати, що таке гра з м'ячем у ногах і спроби його контролювати, а не закидати вперед за першої необхідності.

У кількох непростих ситуаціях футболісти нашої команди шукали складніші рішення для збереження м'яча, а вихід в атаку на перших хвилинах навіть відбувався через пас, а не просту доставку м'яча до Мудрика, який повинен обіграти всіх і створити момент, або ж лонгболи на Довбика, якому було дуже непросто вигравати верхову боротьбу у високих чехів.

Кульмінацією цього стартового відрізку став чудовий шанс Шапаренка на п'ятій хвилині, який створив для нього Мудрик. Вінгер Челсі зручно викотив м'яч на 11 метрів, але півзахисник Динамо не підлаштувався під нього і замість того, щоб відкривати рахунок, пробив кудись на трибуни.

Проте проблема в тому, що цей момент так і залишився для України єдиним до фінального свистка. Наші спроби грати у складніший футбол були припинені ще до середини першого тайму, і синьо-жовті знову прийшли до того, що жодних аргументів, окрім як молитися на індивідуальні дії Мудрика, ми не маємо.

На середину першого тайму збірна України ще й пропустила гол. Цього разу цілком шаблонний, але від цього зовсім не легше: стандарт, підбір і удар відразу в дотик, який застав зненацька Трубіна, адже він щойно зіграв на виході і не встиг зайняти потрібну позицію у воротах та зреагувати на спробу Черва.

А перед самою перервою українці ледь не пропустили і другий м'яч, який напевно закрив би гру, але на щастя, Вітік, який зіграв на добиванні після сейва Трубіна, опинився в офсайді.

Однак повернемося до того, що збірна України знову була змушена грати за конспектами якоїсь Ісландії чи Шотландії, але ніяк не команди, чий план на матч зводитися до чогось складнішого, ніж надія на єдину зірку та флангові передачі. І тут, звісно, напрошуються питання: що сталося і чому так?

Більше інтелекту та зіграності

У пошуку відповідей на них саме час згадати, що перед цією міжнародною паузою збірна України втратила дев'ять футболістів, і щонайменше третина з них – гравці основного складу. Мабуть, найвідчутніша з втрат – Циганков, адже в обох матчах Україна, в моментах, що стосуються створення та креативу, грала лише з одним лівим флангом.

Олексій Гуцуляк, за здоров'я якого вчора переживала вся країна, у двох неповних поєдинках наочно продемонстрував, що як би добре у гравця не йшли справи на Поліссі, у збірній, з набагато вищим рівнем опору, все набагато складніше, і дати команді щось окрім божевільного бажання, старання та прекрасної роботи без м'яча йому поки що важко.

Недалеко від Гуцуляка пішов і Олександр Зубков, якого також можна віднести до футболістів робітничого класу, а не творчої інтелігенції. У цьому немає нічого поганого, адже здатних творити у всьому українському футболі можна перерахувати на пальцях рук. У своїх клубах такі люди як Зубков, Гуцуляк, Кабаєв, Назаренко, Калюжний і багато інших сповна компенсують відсутність творчої жилки своєю працездатністю, але на міжнародній арені з цим виникає більше проблем.

Тому вимагаючи від такої команди гарного та прогресивного футболу, ми вимагаємо від барабанщиків грати на скрипці. Затія абсолютно безнадійна, адже на виході є ризик залишитись і без ударних, і без скрипки. Це одна з головних причин, через яку у поєдинках жовтня збірна України грала так, як грала, та інших варіантів, по суті, не було.

Ще одна причина – відсутність хімії в центрі поля, яка тягнеться ще з літнього чемпіонату Європи. Двом головним зіркам Шахтаря та Динамо Судакову і Шапаренку, все ніяк не вдається там ужитися. Обом комфортніше грати ближче до лівого флангу, але проблема навіть не у відсутності взаєморозуміння між ними, а в тому, що ні одному, ні іншому таке враження некомфортно взаємодіяти з тими, хто їх оточує.

Шапаренко складно жити без можливості бути менеджером з доставки м'яча до третьої зони та постійних дрібних стінок на носовій хустці то з Буяльським, то з Ванатом. Судакову, своєю чергою, не вистачає Бондаренка або, як мінімум, Криськіва. Після виходу на поле Дмитра центр нашого півзахисту став виглядати набагато цікавішим.

Звісно, проблеми були і на інших позиціях. Миколенко точно додав би надійності на лівому фланзі оборони, Бражко міг би дати набагато більше варіантів у грі з м'ячем, ніж народний улюбленець Калюжний, а Зінченко зменшив би дефіцит творчих футболістів на полі. І навіть немолодий та повільний Ярмоленко у питаннях креативу та залучення до гри виглядає набагато цікавіше, ніж обидва його конкуренти, які зіграли проти Грузії та Чехії.

Але все це вже умовний спосіб, якому немає місця у спорті. Збірна України зіграла за тих обставин, у яких була змушена зіграти, і загалом не провалилася, зробивши, мабуть, максимум з того, що могла. Чотири очки у двох матчах, за нинішньої ситуації – цілком нормальний, робочий результат, а те, що наша команда втратила все ще у вересні і тепер стоїть на краю прірви – це вже виключно її проблеми.

Тепер збірній України критично необхідно набирати шість очок у двох матчах листопада проти Грузії та Албанії, щоправда, навіть цього все одно може не вистачити для перемоги в групі.