Субота, 4 березня. Все ще чинний чемпіон України «Динамо» безнадійно програє «Інгульцю» (0:2). І як би Містер не хотів би повісити «вбивство» на Катерину Монзуль, вона може виступати у справі максимум у якості співучасника.
Так, обидва м'ячі були забиті після неочевидних рішень суддівської бригади. Одне з них можна навіть назвати грубою помилкою. Але навіть якщо припустити, що «реальний» рахунок матчу 0:0, виникає інше питання. А як кияни збиралися перемагати? «Інгулець» виграв за кількістю ударів в площу воріт 4:3. Припустимо, два з них слід викреслити, 3:2 є солідною перевагою над командою, що лише після даної гри вилізла з «червоної зони» таблиці?
Що ж, повернемося до точки, де все починалося. Літо 2020 року. Президент «Динамо» Ігор Суркіс робить смачного ляпаса одвічному конкуренту, запросивши Мірчу Луческу. Тренера, який привів «Шахтар» до всіх найбільш значущих висот в історії клубу. За рік стало очевидно, що рішення повністю виправдало себе. Проте, воно було дуже і дуже ризикованим.
Фанатська спільнота киян одразу не прийняла нового наставника «біло-синіх». Воно й не дивно, з огляду на все наговорене ним на адресу столичного клубу, роботу в росії та заяви в дусі «адіннарот». Крім того, румунському фахівцеві виповнилося 75 років. Зазвичай, це вік для збірних, де немає такого інтенсивного графіка і де особливо не потрібно ставити команді гру, оскільки на це просто немає часу.
Головною проблемою «Динамо» на той момент було невміння перемагати на класі. У дуелях з «Шахтарем» було не все так погано. Олексій Михайличенко проходив «гірників» в кубку, Олександр Хацкевич не один раз обігрував команду Паулу Фонсеки, після чого португалець іронічно визнавав, що білорус «просто кращий за нього». При цьому титули «біло-сині» програвали з «Олександрією» та «Колосом». Одного разу команді не вистачило трьох очок за невиїзд до Маріуполя.
Не для великих матчів
«Динамо» почало впевнено перемагати суперників одного за іншим в Україні, здається, навіть не помічаючи їх. На емоційному підйомі команда пробилася до Ліги чемпіонів. Однак уже там Луческу показав те, що він не є тренером для великих матчів. Таким він перестав бути ще в «Шахтарі», а потім зайвий раз довів це в клубі 404 і збірній Туреччини.
Це ж було видно за протистояннями з «гірниками» вже у першому сезоні. Почали з упевнених 3:1, але далі пішли 0:3, а згодом 1:0, коли була очевидною відсутність мотивації суперника. Та й те, єдиний м'яч було забито з пенальті. Можна говорити про «ковід», який скосив команду, в другій зустрічі. Однак у наступних сезонах все лише підтвердилося – ще одні 0:3 в Суперкубку, 0:0 в УПЛ і 1:3 вже у «воєнному» чемпіонаті.
Дана теорія підтверджується і результатами єврокубків. «Ференцварош» ще в першому сезоні міг позбавити «Динамо» євровесни, маючи моменти у Києві. А гол Дениса Попова не витікав з логіки гри. З іншого боку, кияни могли і не втрачати 2:0 в Угорщині. Але погодьтеся, все було досить «на тоненького».
У лютому 2021 року команду чекало протистояння з «Брюгге». Дивлячись обидві зустрічі, прохід української команди не був очевидним. А у грі-відповіді до останніх хвилин за бельгійців грало правило гостьового голу. Поки кияни не спорудили рятівний м'яч на індивідуальній майстерності Віталія Буяльського та Віктора Циганкова. А далі було без шансів з «Вільярреалом», який і став переможцем Ліги Європи.
У наступних сезонах «Динамо», безумовно, не щастило з жеребом. Три «Б» – «Баварія», «Барселона», «Бенфіка» в Лізі чемпіонів. Каталонці, нехай навіть і в кризі, залишалися легендарним клубом, кожен основний гравець якого був би лідером киян. А на що здатна «Бенфіка» ми побачили у плей-оф головного єврокубка і в протистоянні з «синьо-гранатовими».
У Лізі Європи-22/23 «біло-синім» випали «Фенербахче», «Ренн» і АЕК з Ларнаки. І одразу після жеребкування було відчуття, що це один з найгірших варіантів, які могли бути. Турецький і кіпрський клуби влітку провели трансферну кампанію, яка і не снилася Суркісу. «Канарки» і взагалі скупилися так, як не здатні всі три лідери українського футболу, навіть якщо Євгена Краснікова клонувати двічі. «Ренн» же відмінно почав сезон, йдучи у лідерах Ліги 1, і лише після паузи на Мундіаль – здав.
Проте, факт залишається фактом. У «Динамо» – по одному очку на групових етапах єврокубків обох сезонів. Підопічні Луческу подарували надію після першої гри з «Бенфікою». Скасування голу Миколи Шапаренка було «на тоненького». Але далі пішла безнадія, крім одного тайму з «Баварією». А події Ліги Європи виявилися копією Ліги чемпіонів.
Так, варто відзначити, що в АЕКа залетіло все, що тільки могло, а в моменті зі скасуванням голу киян знову все вирішили сантиметри. Крім того, над кіпріотами всі в Україні перестали сміятися після того, як лідер УПЛ «Дніпро-1» також програв і зіграв внічию. Але загальні враження від гри «Динамо» залишають сумніви в тому, що команда хоч щось би показала, навіть пройшовши до Ліги конференцій. Забери результативні дії Циганкова, і це видовище взагалі страшно собі уявити.
Початок кінця «непереможного» «Динамо» на внутрішній арені
Десь після першого матчу з «Бенфікою» в 2021 році «Динамо» почало втрачати впевненість і на внутрішній арені. Сім м'ячів «Колосу» стали піком періоду, коли кияни змітали всіх на своєму шляху в УПЛ. А далі пішов спад. На перерву команда пішла, вже відстаючи від «Шахтаря» на два очки. Як виявилося пізніше, вони і позбавили «біло-синіх» Ліги чемпіонів.
Заслуги Луческу в українському футболі не піддаються жодним сумнівам. Однак уже 2020 року його стиль гри морально застарів. Зараз усе більше команд спираються на фізичну підготовку, активний пресинг і загальнокомандну швидкість. Контроль заради контролю стає все менш ефективним. Ти можеш загнати умовний «Інгулець» до штрафного майданчика. Але дві контратаки вирішать результат гри.
Якщо у першому сезоні все працювало, то вже до середини осінньої частини другого суперники почали адаптуватися. І в жовтні-листопаді «Динамо» почало вимучувати перемоги над «Минаєм» або «Вересом». А це команда ще нікого не втратила.
Щоб перемагати на класі, чому Луческу, безумовно, навчив «динамівців», потрібно цей клас мати. І він спирався на певну групу лідерів: Бущан у воротах, Забарний і Миколенко в обороні, Сидорчук, Шапаренко, Буяльський у центрі та Циганков попереду. Спочатку здав капітан, почавши допускати все більше помилок і ще сильніше втративши в швидкості. Під час зими-2022 продали Миколенка, восени вилетіли Бущан і Шапаренко. А на завершення пішли Забарний і Циганков.
І от, ти вже не можеш класом гравців змітати суперників. Не кажучи вже про те, що одне і те ж не може працювати протягом трьох сезонів. Існує негласне правило, що якщо нічого не змінювати, на третю кампанію почнуться проблеми. А 77-річний Луческу просто не може запропонувати нових ідей, які так потрібні «Динамо». У киян просто немає плану «Б», коли не вдається катком переїхати суперника у першому таймі.
Здається, це розуміє і сам Луческу. Абсолютно точно висловився про це екс-тренер киян Йожеф Сабо, зазначивши, що румунський фахівець навіть перестав підказувати гравцям з бровки. Адже за відсутності глядачів на трибунах голос Луческу був мало не головною складовою інтершуму під час матчів «біло-синіх». І його відсутність у грі з «Інгульцем» багато хто відздначив.
У чому ж Суркіс прорахувався?
Призначивши Луческу, Суркіс виграв для «Динамо» головне – час. А покладені золоті медалі у кубок стали бонусом, який міг зробити це рішення геніальним. Але за однієї умови, якби тренер пішов переможцем.
Рішення президента клубу могло бути виключно тимчасовим. А ще влітку 2020 року потрібно було зайнятися пошуком якісного наступника. Гарантованим місцем в Лізі чемпіонів можна було заманити умовного молодого випускника німецької тренерської школи, який не гнався б за грошима. Для якого група ЛЧ, стала б викликом і головною мотивацією.
Луческу навчив команду брати три очки у матчах, де виграються чемпіонати. Але в другому сезоні киянам були потрібні більш глибокі зміни. Загальнокомандна філософія, яку колись намагався налагодити Сергій Ребров. Продаж лідерів був не за горами, а значить думати потрібно було в довгу. А вийшло так, що U-19 Ігоря Костюка
грала в інший футбол, у чомусь сучасніший. Перейшовши до першої команди, гравці просто губляться.
В останні роки роботи в «Шахтарі» і надалі Луческу розраховував на індивідуальності попереду. Трикутник Шапаренко, Буяльський, Циганков забезпечував результат, нехай він і трохи про інше, ніж Тайсон, Марлос, Тейшейра. Але коли лідери йдуть, а команда молодшає, все менше вдається спиратися на індивідуальності. З нового покоління потрібно ліпити індивідуальностей. А цього Луческу дати вже не може.
З усіх лідерів чемпіонського «Динамо» румунський фахівець розкрив лише Забарного. І те, його поява була зумовлена серією травм у лінії оборони. Всі інші були лідерами й раніше. Шапаренко просто не підходив під модель гри, але вже був на виду і періодично виблискував. А скільки було молоді, яка не заграла, Цитаїшвілі, Лєднєв, Супряга…
Луческу відверто пересидів на своєму посту. У 2021-му матч з «Інгульцем» (5:0) став символом кадрового успіху Суркіса. За два роки це рішення перезріло і зустріч з тим же суперником стала символом провалу. Карета остаточно перетворилася на гарбуз.
Коментарі 0