Валідольні перемоги над аутсайдерами, новий лідер і кінець епохи Ярмоленка: підсумки міжнародної паузи для збірної України
майже 2 роки тому
Збірна України відіграла свої перші три матчі під керівництвом Сергія Реброва. Якщо дивитися виключно на результати цих поєдинків, то все просто відмінно: «синьо-жовті» здобули нічию проти грізної Німеччини і набрали обов'язкові шість очок в іграх відбору на Євро-2024 з Північною Македонією та Мальтою. Однак якщо не зводити футбол тільки до рахунку на табло, то складно не погодитися з тим, що виступ нашої команди був максимально далеким від ідеалу, а тренерському штабу і гравцям ще належить виконати неймовірно багато роботи, щоб перемоги над аутсайдерами давалися без валідолу. Представляємо вашій увазі підсумки цього міжнародного вікна для України.
Ми все ще боремося за вихід на Євро, і це головне
З турнірної точки зору Україна виконала своє завдання – набрала шість очок в поєдинках проти двох аутсайдерів. Це дозволяє нашій команді продовжувати мріяти про практично неможливе – вихід на чемпіонат Європи з групи з Англією та Італією. Для цього потрібно буде і далі не допускати осічок в матчах проти Північної Македонії та Мальти, а також спробувати не програти, як мінімум, Італії. Рівень складності цього завдання, напевно, усвідомлюють всі, але за підсумками двох червневих поєдинків підопічні Реброва все ще в грі і зберігають шанси на підсумковий успіх у відборі. Це, безумовно, не може не радувати.
Класу, щоб легко брати своє, поки не вистачає
Ну не вміє, поки що, наша збірна добувати впевнені і спокійні перемоги на класі над слабшими суперниками: так, щоб холоднокровно, без зайвих нервів і не з мінімальною перевагою в рахунку. При цьому рівень гравців, ніби як, дозволяє, особливо на тлі Македонії і Мальти. Але навіть з таким футбольним карликом, як наш вчорашній суперник, в України не виходить виграти легко. Що це: недооцінка, або ж навпаки зайва скованість? Точно сказати неможливо, але з такими істеричними перемогами потрібно щось вирішувати, адже виривати кожен матч на жилах – не варіант, ліміт фарту рано чи пізно закінчиться. Поки все виглядає так, що якісь психологічні або фізичні проблеми не дають гравцям «синьо-жовтих» в повній мірі проявляти свій клас, якого має з головою вистачати для легких перемог над опонентами такого рівня. І це може стати дуже серйозною проблемою.
За три матчі Ребров не міг побудувати гру, тому навіть не намагався
Сподіватися побачити якісь геніальні тренерські ідеї Сергія Реброва через такий невеликий проміжок часу роботи зі збірною було б нерозумно. Новому наставнику потрібно було в максимально короткі терміни дати результат. Він його дав, але про якість гри команди залишилося дуже багато питань. В жодному з офіційних матчів, які наша збірна проводила з суперниками рівнем нижче, підопічні Реброва не продемонстрували впевнений футбол. І якщо у випадку з Північною Македонією це ще можна спробувати якось зрозуміти, то неподобство, яке творилося в першому таймі поєдинку проти Мальти – це вже перебір. Головний тренер зважився грати всі поєдинки цього збору за схемою 4-4-2, і при такому варіанті нам катастрофічно не вистачало контролю м'яча в центрі поля, а точніше ще одного гравця, який здатний його забезпечити. Ребров визнав це лише в крайньому поєдинку з Мальтою, про що свідчила поява на полі креативного гравця центральної зони – Віталія Буяльського. І після його виходу почався зовсім інший футбол і сталося диво: Україна вперше за три матчі змогла повноцінно контролювати м'яч на чужій половині поля. А чи була схема, за якої в іграх з Німеччиною і Північною Македонією за креатив в центральній зоні відповідав один лише Судаков, а в поєдинку з Мальтою – Маліновський, виправданою для ігор, де нам потрібно було більше атакувати і грати першим номером? Переможців, як то кажуть, не судять, і якщо такий варіант приніс нам перемогу – значить він мав право на життя. Але все ж буде цікаво подивитися, чи стане Сергій Ребров застосовувати таку тактику і в подальшому, або все ж повернеться до чогось більш традиційного і звичного.
В цілому на цьому зборі національної команди новий наставник не намагався винаходити велосипед і награвати щось принципово нове на перспективу. Результат потрібен був тут і зараз, тому Ребров просто розставив кращих гравців, які були в його розпорядженні, по позиціях, де вони могли б проявити себе максимально якісно. Перемоги над Північною Македонією та Мальтою важко назвати тренерськими, хоча і в першому, і в другому випадках потрібно відзначати правильні і своєчасні заміни. Цього разу нас витягнула індивідуальна майстерність футболістів, яка було в рази вищою, ніж у суперників. Що ж, для старту зійде і так, але в наступних матчах національної команди вимог до тренерського штабу Реброва буде куди більше.
Кінець епохи Ярмоленка і народження нового лідера
За підсумками цієї міжнародної паузи можемо констатувати, що ера Андрія Ярмоленка в збірній України підійшла до кінця. Ні, він не завершує кар'єру і нікуди від нас не йде. Однак роль лідера, головної зірки і ударної сили «синьо-жовтих», яку він гідно виконував багато років, більше йому не належить. В жодному поєдинку Андрія вже не можна було назвати ключовим, або хоча б одним з ключових гравців команди Реброва. З одного боку це може змусити когось засумувати, але з іншого, зміна поколінь – абсолютно нормальний і постійний процес в будь-якій команді. Тим більше, що зміна у нас є більш ніж гідна.
Кастинг на роль нового Ярмоленка за підсумками цих трьох ігор блискуче пройшов Віктор Циганков. У кожному з матчів цього міжнародного вікна він демонстрував просто найвищий рівень і істотно виділявся на тлі всіх інших гравців на полі. Чотири голи і результативна передача в цілому досить чітко говорять про те, як Віктор провів ці поєдинки. Але ще більшу надію вселяє не так статистика, скільки дії півзахисника «Жирони» на полі, кожна з яких наповнена найвищим футбольним інтелектом. Якщо Циганков продовжить прогресувати в такому темпі, то статус лідера національної команди може закріпитися за ним дуже надовго.
У нас формується непогана глибина складу
За підсумками ігор України хочеться відзначити ще один позитивний момент: ми побачили в справі глибину складу нашої команди, і вона виявилася досить пристойною. На цілий ряд позицій в збірній є по 2-3 рівноцінних гравця. На правому фланзі захисту однаково якісно можуть зіграти Тимчик і Конопля, одного з пари центральних оборонців Забарний-Матвієнко за необхідності підстрахує Кривцов, в центрі поля конкуренція просто божевільна, адже на ігровий час заслужено претендуватимуть Судаков, Маліновський, Буяльський, а в подальшому і травмований Зінченко з Шапаренком, які цей збір національної команди пропускали. На позиції форварда класно проявив себе Владислав Ванат, який теж може стати додатковою опцією для тренерського штабу і гідно замінити Артема Довбика.
Наявність якісної обойми з, як мінімум, 15-16 футболістів, вихід яких з лави не просто не зіпсує, а дійсно посилить гру – це обов'язковий момент для команд, що ставлять перед собою серйозні завдання. У нас така обойма поки тільки формується, але хочеться вірити, що незабаром висока конкуренція між рівносильними футболістами буде за кожне місце в стартовому складі збірної України.
