«Вальверде не треба кричати, щоб ти його поважав». Іньякі Уільямс – про успіх Атлетіка, який б’ється за Лігу чемпіонів

Найбільш сенсаційна команда Іспанії – це, беззаперечно, Жирона. Команда Віктора Циганкова та Артема Довбика наразі ділить перше місце чемпіонату з Реалом. А це, зважаючи на те, що позаду вже 18 турів, звучить неймовірно.

І за їхнім виступом губиться інший колектив, що виступає вище очікувань – Атлетік Більбао, який цього сезону серйозно претендує на Лігу чемпіонів.

Минулої кампанії левам не вдалося пробитися навіть в єврокубки. Але зараз вони виглядають розкішно. Один із лідерів колективу Ернесто Вальверде – це Іньякі Уільямс, автор 8 голів та 3 асистів.

В інтерв’ю AS вінгер розповів про те, як йому працювати під керівництвом цього тренера, а також про Кубок африканських націй, де збирається зіграти зі збірною Гани. Уільямс сподівається, що його відсутність не позначиться на виступах Атлетіка.

Як ти ставишся до слави?

Добре. Я звик, що люди просять зробити фото, що про тебе говорять. Це переваги нашої роботи. У Більбао це сприймається досить легко, спокійно. Люди тут поважають тебе, це не створює проблем, навпаки. Я дуже пишаюся тим, чого зміг досягнути, і тим, що люди мене люблять.

Так, на вулицях, в соціальних мережах. Але також всі вони бажають мені удачі, хочуть, щоб у мене все вдалося, щоб я повернувся без травм і потім грав не менш успішно. Я також цього хочу.

Ви людина своїх принципів.

Так, я багато чим завдячую цьому клубу. Він все для мене. Але я прийняв рішення виступати за збірну Гани не тільки для того, щоб поїхати на чемпіонат світу. Зараз для мене важливо здійснити ще одну мрію багатьох членів моєї родини, зробити так, щоб вони пишалися мною, і зіграти на Кубку Африки. Мій дідусь, який помер влітку, дуже хотів побачити мене на цьому турнірі.

Чи не думаєте ви про те, що у своїй поточній формі легко могли б потрапити у збірну Іспанії?

Не знаю. Це питання завжди витатиме у повітрі. Тоді я прийняв таке рішення і зовсім про нього не шкодую. З тих пір, як я приїхав з чемпіонату світу, то забиваю за Атлетік ледь не в кожній грі. Те, що збірна Гани дає мені на особистому рівні, важко описати. Зараз я переживаю чудовий час у Більбао і спробую зіграти не гірше за збірну.

Подібні рішення приймаються в залежності від багатьох факторів. Цей тренер не розраховував на мене. Хоча у Лопетегі та Дель Боске я був у попередніх списках, навіть дебютував за Іспанію, бував на зборах.

А потім кілька років не потрапляв навіть у розширену заявку. Так це правда, що в певні періоди моя форма була недостатньою, щоб отримати таку можливість. Були хлопці, які більше заслуговували на свої виклики. Але ж були й випадки, коли я цілком заслуговував на шанс.

Зрештою для мене відкрилася можливість грати за збірну Гани. Поїздка з сім’єю на їхню батьківщину багато чого змінила. Я отримав змогу грати за національну збірну, частіше бачити свою родину з Гани.

Я пишаюся цим рішенням. І те, що ми з Ніко разом зіграли на чемпіонаті світу, хоч і в різних командах, увійде в історію.

Як вам вдається щороку прогресувати?

Завдяки тренуванням. Я та людина, яка любить вчитися, готовий виправлятися. Також у мене були і є чудові партнери по команді. Вони змушують мене додавати. Як і тренери, які підштовхують вперед.

З матчами також приходить зрілість і впевненість. Але моєю відмінною рисою є бажання навчатися. З моменту, як я приїхав у клуб, я був як губка. І притримуюся цього підходу й досі. Я намагаюся вдосконалюватися щодня. І, сподіваюся, далі ставатиму тільки краще.

Він не говорить багато. Але те, що він каже, має вагу. Він не втрачає голову. Йому не потрібно кричати на тебе, щоб домогтися твоєї поваги. Це найголовніше.

Він не змінився після того, як побував у Барселоні. Ні, залишається тією ж особистістю, зберігає свою сутність. Ми в захваті.

Сподіваюся, він продовжить контракт з клубом, оскільки є фундаментальною частиною нашої команди, цієї головоломки. Він ключовий у нашому колективі, наш бос. І він чудово знає, що ми стоятимемо за нього до кінця. Якщо він скаже піти з ним на смерть, то ми будемо готові.

Ви наразі перебуваєте на межі великого ювілею.

Так, я хочу подолати позначку в 100 голів за Атлетик. Мені не вистачає всього чотири забитих м’ячі. Я йду до цього числа. Це гарний виклик.

А який виклик ви ставите перед собою зі збірною Гани?

Хотілося б, як мінімум, дійти до фіналу. А потім, звісно, виграти його.

Адаптація Сергій Лук'яненко

Telegram-канал автора