Вони чекали цього довгі 40 років! Атлетик Більбао програв шість фіналів Кубка – і ось нарешті знову переміг
майже 2 роки тому
Шість останніх Кубків Іспанії вигравали шість різних команд. Чудова демонстрація того, наскільки конкурентним і непередбачуваним є цей турнір. І ось, нарешті, до трофею дістався Атлетик Більбао.
Це одна з історичних команд Іспанії. Тільки вони, Реал та Барселона ніколи не вилітали з Прімери. Але якщо останні двоє звикли штампувати трофеї один за одним, то у басків з цим певні проблеми.
Зважаючи на їхню традицію формувати склад виключно з гравців, які виросли і виховувалися в Країні Басків, вибір виконавців у Атлетика досить обмежений. Тож у глобалізованому футболі їм доводиться непросто.
Однак зараз леви переживають неймовірний період. В клуб повернувся Ернесто Вальверде. І наразі вони не просто повертаються в єврокубки вперше з сезону 2017/18, а й взагалі борються за Лігу чемпіонів.
Тож Атлетик чудово виступає у Прімері. Але цікаво, що вирішив не обмежуватися виключно нею.
До цього сезону баски підходили з 23 Кубками Іспанії у трофейному кабінеті. Більше лише у Барселони (31). От тільки проблема левів у тому, що останні аж 40 років їх переслідувало якесь прокляття.
В кампанії 1983/84 Атлетик оформив золотий дубль: виграв і чемпіонат, і Кубок. Після цього максимумом були два Суперкубка. Більш статусні трофеї обходили їх боком. І боляче ранили.
За цей 40-річний період команда з Більбао програла аж шість фіналів та ще шість разів поступалася за крок до нього. Кубковий статус колективу не піддавався сумнівам. Однак їм постійно бракувало якоїсь дещиці.
Чотири попередні сезони – кульмінація знущань над Атлетиком. Спочатку були два програні фінали, які хронологічно вклалися в один місяць. А потім близькі невдачі проти Валенсії та Осасуни в 1/2.
Настав час знімати прокляття.
На шляху до фіналу підопічні Вальверде пройшли Барселону, а також Атлетико Мадрид. І ось, зустріч з Мальоркою у вирішальному матчі.
Команда з Балеарських островів пробилася сюди сенсаційно. У чемпіонаті вона перебуває поруч з зоною вильоту. Але зуміла вибити з Кубка вражаючу Жирону та міцний Реал Сосьєдад. Щоб отримати свій шанс на другий Кубок Короля в історії.
Перший був завойований у досить далекому 2003-му. І головним героєм того успіху став неймовірний Самуель Ето’О.
Зараз гравців подібного рівня у Мальорки немає. Та саме вона повела в рахунку у фіналі.
Дані Родрігес вилітав з командою в Сегунду, але не покинув її. І ось, здавалося, наблизив бермельйонес до вражаючого тріумфу: холоднокровно пробив у кут після серії невдалих ударів від партнерів – 1:0.
Вальверде визнав, що хлопці Хав’єра Агірре зуміли нав’язати свій футбол, постійно закидали їх довгими передачами вперед. Атлетику було непросто у першому таймі.
Під його кінець ситуація покращилася. Баски навіть забили. От тільки гол Ніко Вільямса було скасовано через офсайд. Тож майже відразу по перерві він вже не пробивав, а пасував – Оян Сансет і 1:1.
А далі, притаманні фінальному матчу емоційні гойдалки, страх помилитися, екстра-тайми, а за ними і серія пенальті.
Саме так Мальорка пройшла Сосьєдад. І як тоді, так і зараз вразила всіх своїм підходом до 11-метрових.
Замість чекати на свої удари з насупленими обличчями вони сміялися. Агірре називав тих, хто буде пробивати – і кожне прізвище супроводжували радісними вигуками. Що це було?
«Це щось абсолютно природнє для нас. Ми одна сім’я, хоч і багато з нас народилися в різних країнах і спілкуються різними мовами. Нам всім вдалося об’єднатися в одне ціле, кожен з нас любить один одного».
Це була не передчасна радість перемоги, ні, це була радість від того, що вони проходять через це всі разом.
Героєм перемоги над Сосьєдадом у півфіналі став Домінік Грейф, воротар Мальорки. І він цілком міг скоїти черговий подвиг в серії з Атлетиком: три з чотирьох разів вгадав, куди битиме суперник. Однак так і не зумів відбити бодай один удар.
Також в тій серії острів’яни реалізували кожну зі своїх спроб. Цього разу двічі зазнали невдачі: Ману Морланес пробив надто зручно для Юлена Агірресабали, а Неманья Радонич не зміг влучити у ворота.
«Це болючий кінець. Серія пенальті – лотерея. Сьогодні ми знову підкинули монетку – і вона впала не на наш бік. Ми 120 хвилин боролися з Атлетиком, з командою, яка попереднього разу розбила нас 4:0. Ми провели гарний матч. Мені немає в чому дорікнути команді».
Хав’єр Агірре І Мальорка зазнали невдачі. Натомість Атлетик міг дозволити собі святкувати:
«Неймовірно. Цей трофей неможливо порівняти з будь-яким іншим».
У Вальверде їх назбиралося чимало. Але цей, без перебільшення, особливий.
Тож, вперше за 40 років ми побачимо в дії La Gabarra. Не знаєте що це? Воно й не дивно. Настільки давно вона використовувалася за призначенням.
Більбао – портове місто. І якщо для багатьох команд властиво святкувати трофеї парадом центральною площею, то гравці Атлетика презентували їх з палуби корабля.
La Gabarra – один із символів клубу. На ній не вшановували Суперкубки. Але вже наступного четверга вона знову відчує на собі радісні погляди усього міста – Атлетик згадав, як перемагати у фіналі.
Поділитись