Втрачені чемпіони: сім переможців молодіжних Євро і ЧС, які не змогли заграти на високому рівні
майже 2 роки тому
Розвиток молодих гравців – один з ключових елементів розвитку футболу в цілому. Мало просто виховати талановите покоління юнаків, здатних «вистрілити» в ранньому віці. Щоб продовжувати рости, вони повинні працювати з кваліфікованими тренерами, отримувати достатньо ігрової практики на дорослому рівні і мати якісні варіанти для успішної кар'єри в своїй країні. Тільки в таких умовах можливий прогрес місцевого футболу і його вихід на новий, якісніший рівень.
Талановитих молодих виконавців в Україні завжди вистачало. У своїй історії наші молодіжні збірні різного віку не раз демонстрували прекрасні результати, найкращими з яких, безумовно, стали перемоги на Євро U-19 в 2009 році і тріумф на ЧС U-20 в 2019-му. Але, на жаль, далеко не всі представники тих, чемпіонських поколінь, зуміли продовжити прогресувати в такому ж темпі і вийти на серйозний рівень.
З команди Юрія Калітвінцева зразка 2009-го року до серйозних футбольних вершин не дісталися багато. Хтось до кінця кар'єри грав в досить посередніх клубах, а у когось ця кар'єра і зовсім вийшла занадто короткою. У хлопців Олександра Петракова ситуація трохи краща: вони ще молоді і продовжують грати. Однак розвиток багатьох гравців, від яких у нас були величезні очікування, відбувається не так швидко, як хотілося б. У цьому матеріалі ми згадаємо і про тих, і про інших.
Дмитро Кушніров
На домашній чемпіонат Європи цей захисник вирушав у статусі гравця другої команди київського «Динамо». Всього в структурі столичного клуба він провів сім років, з 2007 по 2014 рік, однак так і не зміг дебютувати за основу. Незважаючи на все це, на тріумфальному турнірі в Донецьку і Маріуполі Кушніров відіграв всі п'ять матчів. Однак даний успіх, на жаль, не став поштовхом в кар'єрі молодого футболіста і не вивів її на новий рівень. після «Динамо» Кушніров перебрався в латвійський клуб «Даугава», але провів там лише один матч, після чого завершив професіональну кар'єру у віці 24-х років.
Закінчивши зі спортом, чемпіон Європи став працювати в патрульній поліції Херсона.
Ігор Левченко
Був основним голкіпером тієї збірної, і це, по-хорошому, могло дати йому шанс на більш успішне продовження кар'єри в майбутньому, адже коли досить скромна команда добирається на турнірі так далеко, не звернути увагу на її воротаря просто неможливо. Однак за свою кар'єру він так і не зміг стати основним в сильному клубі. З 2007 по 2013 роки Левченко виступав за донецький «Олімпік», але після відходу звідти за 10 років кар'єри провів лише 51 матч. За цей час він встиг пограти за «Зорю», «Маріуполь», з'їздити до Фінляндії, Швеції та Грузії, але так і не зумів знайти своє місце у великому футболі. Взимку цього року Ігор став гравцем ФК «Хуст», який за підсумками сезону зумів піднятися в Першу лігу.
Віталій Віценець
Ще один втрачений талант українського футболу. Перспективний вихованець «Шахтаря», кар'єру якого багато в чому зламали травми, пропустив майже весь турнір саме через неї, вилетівши вже в першому матчі домашнього Євро. Після 14-ти років в структурі «гірників», за які півзахисник встиг провести 16 матчів в першій команді, він поїхав в «Маріуполь», а потім в «Севастополь». Але все це відбувалося вже на тлі серйозної травми коліна, отриманої в 2013 році. Після неї Віценцю зробили кілька невдалих операцій, а через три роки він навіть оголосив про завершення кар'єри у віці 25-ти років. Правда, потім ненадовго відновив її, провівши ще 8 поєдинків за «Маріуполь». А в 2022-му році Віталій став втраченим не тільки як футболіст, але і як громадянин, коли спочатку підтримав вторгнення окупантів в Україну, а потім приєднався до тренерського штабу тульського «арсенала».
Віталій Каверін
Вихованець «Дніпра», який зіграв на тому пам'ятному турнірі 4 матчі, так і не зумів закріпитися на рівні елітного дивізіону українського футболу. Після шести років в структурі клубу і семи поєдинків за першу команду гравець перебрався в київське «Динамо», але стати там основним не зміг, виступаючи лише за другу команду. Далі були спроби реанімувати кар'єру в «Говерлі»і «Чорноморці», але особливим успіхом вони не увінчалися. А остаточно осісти і стати потрібним Каверину вдалося лише в рідному хмельницькому «Поділля», чиї кольору футболіст захищав з 2018 по 2021 роки.
Сергій Шевчук
Ще один футболіст, який відіграв в усіх матчах Євро-2009. Вихованець тернопольського футболу в ранньому віці опинився в структурі київського «Динамо» і повторив долю десятків молодих гравців, які стали «легендами» другої і третьої команд, але так і не зіграли за основну. У дорослий футбол Сергію вдалося пограти в Литві, де він змінив три клуби, потім ненадовго заскочив в білорусь і Латвію, після чого повернувся в Україну і виступав в нижчих дивізіонах за «Агробізнес» і «Чайку» до 2021 року.
Георгій Цитаішвілі
Переходячи до чемпіонів світу 2019-го року потрібно відразу уточнити, що ставити хрест на їхніх кар'єрах або записувати до лав тих, хто не домігся нічого значного, поки занадто рано, адже вони ще молоді і продовжують грати. Тому серед них можна виділити лише тих футболістів, які свого часу подавали величезні надії на стрімкий прогрес тут і зараз, але його, з якихось причин, не сталося. Таким гравцем можна вважати Гіо Цитаішвілі – одного з головних героїв того ЧС.
Вінгер з прекрасною технікою і дріблінгом, перебуваючи в структурі київського «Динамо» з 2011 року так і не зміг стати для команди основним, і отримував занадто мало ігрової практики. Згодом етнічний грузин втратив надії потрапити і в збірну України, прийнявши рішення представляти свою історичну батьківщину. Будучи запасним в «Динамо» і катаючись по орендах, у Георгія було дуже мало шансів привернути увагу серйозних клубів з-за кордону, і тому довелося виступати за, при всій повазі, середні – краківську «Віслу» і познаньський «Лех». Але навіть там Цитаішвілі не зміг стати основним: в минулому сезоні він провів за першу команду лише 12 матчів, в яких забив один гол. Зараз гравець пішов в чергову оренду в «Динамо» Батумі, але цей трансфер зовсім не виглядає кроком вперед. Футболіст з рівнем майстерності Цитаішвілі гідний куди більшого, і хотілося б, щоб цей тепер уже грузинський гравець ще заявив про себе.
Владислав Супряга
Цього форварда, на жаль, можна сміливо називати одним з головних розчарувань в історії українського футболу. Після фантастичного сезону в складі «Дніпра-1» київське «Динамо» ризикнуло заплатити за 18-річного футболіста 6 мільйонів, проте Супряга не виправдав надій киян. Травматичність і величезні проблеми з реалізацією не дозволили нападнику повністю розкрити свій потенціал в столиці. Поїздка в Європу також вийшла провальною: за італійську «Сампдорію», в яку Супряга перейшов взимку 2022 року, він відіграв лише 23 хвилини. Зараз Владислав знаходиться на контакті з «Динамо» і лікує травму, проте його шанси повернутися в основну обойму «біло-синіх», відверто кажучи, близькі до нуля.
