«Я був готовий грати, якщо тільки з поля не винесуть». Як легенда УПЛ втілює проект мрії

Директор МФК Діназ Сергій Старенький поспілкувався з Xsport про вишгородський клуб, який переорієнтувався на розвиток місцевих вихованців. Молодь зі всієї Київщини, яка не знайшла себе в інших клубах, отримала шанс про себе заявити в Другій лізі.

Відомий в минулому футболіст, за плечима якого півтори сотні матчів в УПЛ, мріє про створення хабу з вирощування молодих талантів на малій батьківщині. Наш сьогоднішній співрозмовник не оминув так само яскраві сторінки у своїй футбольній біографії.

– Сергію, як змінилось ваше життя по завершенні кар'єри?

– Колись все закінчується. Я щасливий був мати непогану кар'єру. Управління Діназом потребувало більше часу, залученості в процеси побудови нової команди.

– Пошук спонсорів, фінансування громадою, формування командою потребувало багато часу?

– Є діалог з містом. Вкладаю особисті кошти, допомагають знайомі підприємці. Говорити про щось глобальне можна тільки по завершенні активної фази війни. На це також потрібно зважати.

– Витрати зменшились, порівняно з Першою лігою?

– Різниця є, але не дуже помітна. Влітку ми дали можливість місцевим хлопцям спробувати себе в професійному футболі. Хтось використав цю можливість, а дехто виявився не готовим.

– Минулорічні лідери отримали запрошення в інші клуби. Кадровий врожай не збіднів за час перерви?

– Це наш шлях, показавши на прикладі Кириченка, Латути, Солов'я, що побувши в Діназі за тобою можуть прийти.

На цьому бекграунді можна будувати фундамент клубу. Для цього нам потрібен професійний клуб, аби місцеві пацани та з Київської області могли отримати шанс про себе заявити. В нашій академії тренуються близько 100 дітей. Класну роботу вдалося зробити Дмитру Єременку (переможець Євро-2009 в складі збірної України U-19, – прим Xsport)

Я навожу приклад команди U-16, яка ставала чемпіоном кілька років тому. Тоді в Діназі грали Єрмачков, Білоусов, які поїхали в Німеччину. Молодший Саленко проводить перший сезон в дорослому футболі. В перспективі ми можемо претендувати на долю в платежах солідарності та реінвестувати ці кошти в нашу інфраструктуру.

Мрію побудувати в Лютіжі академію, яка стане поштовхом розвитку футболу в нашій частині області. Це допоможе залучити додаткові інвестиції, і ми крок за кроком до цього прийдемо. Ми уклали меморандум з місцевим ліцеєм. Там є стадіон, довкола якого можна розбудовувати прилеглу інфраструктуру.

Те, що зробили Буткевич в Житомирі, Лавренко в Лівому Березі воно надихає. У нашому районі так само є люди, які могли б розвивати футбол, і в мирні часи можна планувати щось масштабне. Якщо нам вдасться побудувати базу, то нам буде простіше залучити нові інвестиції.

– В команді залишається працювати Олександр Головко. Можна назвати його головним активом Дінаа станом на зараз?

– Я з цим повністю погоджуюсь. Олександр Борисович залишився з нами в Другій лізі, продемонструвавши йому, як розвиватиметься наш проект. Я переконаний, що Головко дуже недооцінений клубами УПЛ, заслуговуючи шанс спробувати себе на високому рівні. Людині такого калібру треба дати шанс.

– Якщо Головко покине Діназ, на кого зробите ставку?

– В структурі академії є молоді тренери, яким ми довіряємо, якщо постане питання шукати заміну Головку. Чекаємо, коли Ярослав Ракицький закінчить грати, щоб поділився досвідом з нашими вихованцями.

– Свій шлях у великому футболі довелось починати в Білорусі. Яким був цей досвід для молодого хлопця поїхати з дому за мрією?

– Зараз не прийнято говорити про цю країну в позитивному ключі, але я потрапив в команду до легендарного тренера Кондратьєва. 3 роки там дуже сильно допомогли мені прокачати себе і повернутись сильнішим гравцем.

– 3 роки в Білорусі, і повернення додому. Як опинились в Десні епохи епатажного бізнесмена Савченка?

– Після першого тренування мені запропонували контракт. Тоді якраз Оля Горбачова з групою Arktika знімали кліп, який кіпіш наробив з гравцями Десни. 

До цього я ніколи не грав при 10 тисячах. Умови були божевільні. На виїзди добирались літаками. Чернігів міг ще тоді претендувати на УПЛ. Що в перший мій прихід і в другий я завжди з теплотою згадую цей період футбольного життя. Я сподіваюсь, що після війни Десна зможе відновити виступи на професійному рівні, радувати місто і вболівальників.

– Олександра Рябоконя можна назвати людиною, яка змінила вашу долю?

– На рівні з Шараном, якому я в око впав по матчах за Десну. На один з матчів приїхав Віталій Первак, який тоді був помічником у Шарана, і сказав, що готовий мене та Андрія Гітченка забрати разом. Гітченко тоді поїхав в Олександрію, а я за Рябоконем в ФК Львів, який тоді боровся з Олександрією за УПЛ.

 Рябоконя і Шарана я слухав, хоча противився, різне було. Будучи молодше якісь речі сприймаєш по одному, а більш старшому віці розумієш, що саме хотіли від тебе. 

– У Львові було ударних півроку, а потім закінчились гроші у власника?

– Команда тоді боролась з Олександрією. Я пробачив ФК Львів борги, щоб отримати вільного агента. Тоді Олександрія вдруге мене покликала до себе, після чого підписав контракт з ними. Я тоді носив довге волосся, як у Ліама Галлахера з Oasis. Володимир Богданович одразу мені сказав, що мені треба підстригтись, бо під час ігор постійно волосся поправляв собі. А коли перейшов, то друзі постійно жартували, що я в Єгипті граю, бо не знали таку команду в Україні.

– Хто визначав тоді гру Олександрії?

– Казанюк, Чередниченко, Кабанов, Запорожан. Дуже крутий колектив вдалося зібрати Шарану, якому були важливі людські якості гравців. Класне було відчуття на гравців, але дуже вимогливий. Він може з будь-якої команди зліпити боєздатний колектив. Я сподіваюсь, що Богданович не сказав ще останнього слова у великому футболі.

– Одразу відчули себе у своїй тарілці?

– Я прийшов в класну команду. У мене з'явилась така впевненість, що голи можна було з нічого придумати. Згадую гру проти Нафтовика. Я відкриваюсь під Діму Леонова в штрафному Охтирки, б'є по воротах, м'яч відлітає мені у скроню, після чого на секунду втрачаю свідомість від больового шоку, примудрившись підвернути гомілкостоп. Запасних хлопців цей епізод розсмішив. Передивившись на теорії я зрозумів, що трапилося. Місяць лікувався. В цій команді я був готовий грати, якщо тільки з поля не винесуть.

Фото - Instagram

– Могли тоді подумати, що затримаєтесь в команді на такий період?

– Точно ні. Олександрія в плані футболу має всі умови, щоб не відволікатись на дрібниці, що тримало гравців в тонусі. Перший вихід в УПЛ, матч на Донбас Арені з Шахтарем, на який прийшло 60 тисяч.

Одним з пам'ятних хайлайтів сміливо можу назвати гру з БАТЕ вдома, коли грали за вихід в групу Ліги Європи. Нам тоді просто не пощастило, що возили 2 матчі суперника, але досвіду в них було більше. Потім розумієш, що могли в групу потрапити до Арсенала, Кьольна. Дуже сильне розчарування.

– Два чемпіонства Першої ліги, підвищення в УПЛ, єврокубки. В який момент ви відчули, що потрібно йти з клубу, в якому були у списках збірної?

– Після 8 років хотілося бути ближче до дому. Я побудував будинок в Нових Петрівцях, вклався у бізнес, вперше одружився. Все лягало так, що прийшов час змін. Я повідомив Шарана, що не підписуватиму новий контракт і повертаюсь в Десну.

– З важким серцем Шаран відпускав в Десну?

– Він добре мене знав, якщо він піде проти мене, то я стану токсиком (посміхається). Коли мене не ставили, в старт то я завжди забивав гол. Мене це злило сильно, що хотілося відповісти на полі. Він знав, за що мене зачепити.

– Напевно, хет-трик у ворота Сталі після виходу на заміну є особливим моментом в футболці Олександрії?

– Цей хет-трик має свою передтечу. Я тоді взагалі не розминався, вийшов. Сидів з пацанами, сміялись. 2 дні весь Вишгородський район тоді гуляв після того. З дня народження мами колишньої подруги мене привезти на ефір Профутболу, і це було центровою темою ефіру. Ігор Циганик відправив за мною авто.

– Який суперник рахувався вашим персональним клієнтом?

– Відповім Шахтар, тому що, при всій повазі, це не сьогоднішня команда. В одному з матчів ми програли 2:3, а потім дав свояка, що приніс нічию 1:1, а в кожному з них забивав по голу.

– Тодішня Олександрія могла замахнутись на щось більше?

– За умови шаленого фарту. Дуже сильний був рівень спротиву тоді. Ми тоді стрибнули вище голови.

– Минулого сезону Олександрія стала віцечемпіоном України, а зараз стоїть на виліт. Слідкуєте за колишньою командою?

– Я зі всіма підтримую зв'язок. Я був гордий, що команда вже після мене змогла досягнути історичного максимуму. Зараз все треба починати з нуля, є підтримка керівництва молодому тренеру. Сергій Анатолійович Кузьменко давно в футболі і знає, як не довести ситуацію до краю.

– Правильне було рішення всіх лідерів минулого сезону розпродати?

– В цьому є сенс, адже потім могли вже не запропонувати стільки грошей, як давали влітку. Олександрія виручила пристойну суму, яку реінвестує в будівництво нової команди. Є ще гравці калібру Цари чи Кампуша, які можуть так само поповнити клубний бюджет.

– Друге повернення в Десну можна вважати успішним?

– 100% Рябоконь зібрав тоді божевільну команду. Класний був сплав досвіду та молодості. Велика була конкуренція. Буває сидиш на заміні – не було кого нах*й послати. Згодом травми почали діставати. Я вже розумів, що моя кар'єра підходить до завершення.

Сергій Старенький проти Віталія Миколенка / Фото - Instagram

– У Десні молодим приходив Гуцуляк. Зараз видається, що без Олексія важко уявити сьогоднішню збірну України, погоджуєтесь?

– У нас тоді була довга лавка ще до того, коли стало мейнстримом. Якщо брати Олексія, то за рахунок індивідуальності він міг зробити різницю. В Україні не так багато такого плану гравців. 

– Шахтар віддавав в Десну зовсім юних Коноплю та Мудрика. Як показав час, оренда в Чернігові зробила обох готовими до дорослого футболу.

– Вони потрапили до нас в правильний момент. Десна другої каденції була наповнена ігровиками, поруч з якими Юхим та Міша набирались досвіду. За 2 роки підготували Коноплю до основи Шахтаря, тоді як Мудрика забрали після півроку в Чернігові.

– В Діназ ви приходили вже з баченням того, як керувати командою?

– Ярослав Миколайович Москаленко давно кликав в Діназ, тож я розумів, що це буде місій останній клуб у кар'єрі. На той час, команда тільки зайшла в професійний футбол, і я повертався вже з набутим досвідом розвивати проект.

– Не кожен футболіст може похизуватись, що грав до 40 років. Який секрет вашого довголіття?

– В останні роки полюбив теніс, тренування з командою та індивідуально, слідкую за вагою та харчуванням. Навіть зараз себе тримаю в формі. Намагаюсь не забивати на це все діло. В київському Арсеналі Обрадович поділився зі мною комплексом статичних вправ. Я спочатку цього не розумів, а з часом почав з ним робити і зрозумів, що вправи на статику зі своєю вагою можуть бути ефективними за тягання заліза в тренажерці.

– В соцмережах у вас була світлина з Андрієм Шевченком після зіграної партії. Очільник УАФ на корті в порядку?

– В повному порядку. Зараз Андрій Миколайович переважно грає в падел. Давно не грав, але після довгої паузи зіграв турнір.

– Окрім футболу вас ставлять у приклад, як варто інвестувати зароблене з футболу. Ви самі до цього прийшли?

– З років 25 я почав вкладати. Придбав земельну ділянку, під яку планувалось відкрити спочатку відділення Нової Пошти, але мене хтось випередив і потім народилась ідея з придорожнім кафе. Молодому футболісту завжди раджу або батькам під подушку зароблене покласти, або пробувати щось запустити, купувати в нерухомість.

Потім зі Славою Шевченком відкрили медичний центр, який став одним з перших у нас, де можна проходити відновлення, реабілітацію після серйозних травм. Зібрали команду кращих фахівців і відкрити два SV Center на Оболоні та Осокорках. Багатьом футбольним людям допомогли з болячками, які десятки років турбували.

За це я можу бути вдячний футболу, що дав можливість відбутись в різних сферах, познайомив з багатьма людьми. Мені по життю щастить зустрічати класних людей.