Бронзовий призер ЧС у складі збірної України отримав найвищу нагороду в іншому спорті

Гравець збірної України Ігор Чернявський розповів про своє минуле у карате.

– Ти в карате купу всього повигравав.

– Так, чемпіонат Європи, чемпіонат світу, чемпіонат України, ну і все. На чорний пояс дозволяли атестуватися тільки з 18 років, раніше не можна. Мені дозволили в 16 атестуватися, я в 16 отримав чорний пояс.

– А чому далі не продовжував займатися карате?

– Не знаю, я якось дійшов до того, що душа у цей період…

– Ти сам не хотів?

– Не хотів. Якось не було такого бажання. Наприклад, якщо порівнювати з футзалом: ми там граємо, в нас насичений сезон, всі чекають відпустку. Багато ігор, коли ще є Ліга чемпіонів, збірна. Тут отримую максимальні емоції, які мені дають натхнення у житті. Карате такого не давало.

Займатися карате – це була ідея батьків. Мені виповнилося 6 років, я в школу пішов і на карате одразу пішов. Мене особливо ніхто не питав, хочу я цього чи ні, але в мене там виходило, чесно кажучи, дуже добре.

Тоді я не розрізняв футбол і футзал – звичайно, тільки футбол, Ліга чемпіонів ввечері, фанат Ліверпуля великий, у мене татуювання навіть є на нозі, щиточки Ліверпуль, You’ll never walk alone.

– Я дивлюся на твоє тіло, твої руки, твої ноги – ти просто рама, у футзалістів такого майже не буває.

– Карате відбило якийсь взагалі страх, і так далі. Тобто я розумію, що коли йду в якийсь стик, я впевнений, що витримаю, а супротивник – ні. Я настільки впевнено можу піти, тому що розумію, що мене це не так зачепить, як мого опонента.

Карате – це дух, по-перше. Цей вид спорту чим відрізняється? У футзалі ти програв гру – ну, трохи засмутився, пішов додому, і все. А в карате так не можна просто програти – тобі можуть розвалити кабіну. Там трішки підготовочка потрібна..

Раніше в АФУ назвали причини, з яких український футзал не заробляє.